Геополітичний флірт білоруського диктатора: чого очікувати від візиту Келлога до Мінська    

Завдяки візиту спеціального посланця Президента США Кіта Келлога на чолі невеликої делегації та звільненню Сергія Тихановського Лукашенко відчув себе не лише господарем ситуації в Білорусі, але і VIP Балто-Чорноморського регіону. Проте це не позбавляє нас потреби поставити низку запитань, які можуть прояснити ситуацію навколо розвитку подій

1. Зустрічі Лукашенка з Кітом Келлогом та юридичним бультер’єром Путіна Александром Бастрикіним (той зараз очолює Слідчий комітет РФ) відбулися протягом доби. Посланець Кремля був першим, його Лукашенко публічно запевнив, що «залишається з Росією». Про що після цієї заяви можна було 6,5 годин (за твердженням речниці Лукашенка Наталії Ейсмонт) вести переговори з Келлогом? Хіба що про дефіцит картоплі. Тут є цікавий факт: перекладачем у діалозі Лукашенка та Келлога був Валентин Рибаков, постійний представник Білорусі при ООН та чоловік Наталії Петкевич, довіреної особи білоруського диктатора.

2. Цікаво було б зрозуміти логіку адміністрації Трампа, яка обрала Лукашенка співучасником пошуку шляхів завершення російсько-української війни після того, як з території Білорусі в Україну зайшли російські війська та півроку летіли російські ракети, російська армія канібалізувала матеріально-технічні запаси білоруських братів по зброї, а білоруські підприємства масово перейшли до виконання замовлень російської оборонки. Зверніть увагу, що останнім часом російські «шахеди» перестали лякати білорусів своїми польотами над територією країни.

3. Якою буде реакція Москви та Пекіна на публічний геополітичний флірт Лукашенка з спецпредставником Трампа (президент США вже запропонував подякувати йому за звільнення Сергія Тихановського). Протягом останніх років сприйняття Білорусі коливалося між можливим об’єктом для вторгнення Росгвардії у 2020 році, сміттєзбірником-відстійником для бунтівних «вагнерівців» у 2023-му та тривалою інформаційною грою «Білорусь та ядерна зброя», розпочатою Кремлем навесні 2023 року. Якщо у Вашингтоні всерйоз сприймають Лукашенка як незалежного гравця, то з зовнішньою політикою США все набагато гірше, ніж ми собі уявляли. Нагадаю, що Келлога до Мінська супроводжував Крістофер Сміт – американський дипломат, який не перший рік опікується регіоном Східної Європи

4. Дуже показовою, хоча не обов’язково публічною буде  реакція Пекіна, адже для Лукашенка опіка з боку Піднебесної є вагомим компонентом суверенітету. Уявити настільки показову невдячність складно, ще складніше припустити, що Білорусь обговорювали Дональд Трамп та Сі Цзіньпін під час нещодавньої телефонної розмови. Хоча транзитне значення Білорусі останнім часом впало, Китай повинен тримати цей майданчик у центрі Європи під постійним спостереженням.

5. Серед звільнених 21 червня Лукашенком більше іноземців, ніж громадян Білорусі, зокрема, громадяни Польщі та Латвії – прикордонних для «Волошкової». Разом з тим Анджей Почебут, лідер Союзу поляків Білорусі, залишається за гратами, хоча його звільнення офіційна Варшава називала передумовою нормалізації діалогу з Мінськом. Лукашенко тут грає у власну гру, і це стає все більш очевидно. Як буде діяти Кароль Навроцький – поки невідомо, проте Польща інженерно зміцнює кордон з Білоруссю.

6. Точна кількість політичних в’язнів режиму Лукашенка невідомо, більшість експертів сходяться на тому, що цифра перевищує показник у 1000 людей. Відтак постає питання: чи спроможні США та ЄС з Великою Британією об’єднати зусилля, створивши дорожню карту розморожування дипломатичних відносин в обмін на звільнення заручників. Подібні спроби за понад  30 років перебування Лукашенка при владі здійснювалися неодноразово, проте завершувалися однаково. І нинішній стан відносин всередині Заходу не дає підстав для надмірного оптимізму.

7. Франак Вечорка встиг висловити готовність запросити Сергія Тихановського працювати до Офісу Світлани Тихановської, Об’єднаного перехідного кабінету, Координаційної Ради (!). Мовляв, є харизма у людини. Це правда, однак поки немає приводів стверджувати, що система поглядів Сергія Тихановського відповідає ідеологічній рамці білоруських демократичних сил. До речі, його присутність у базі «Миротворця» ускладнить не лише діалог з Києвом, але і відносини з Вільнюсом вже ближчим часом. Навряд чи у Литві будуть спокійно реагувати на людину з неодноразово висловленими поглядами на «русский мир».

NB: Події у Білорусі продовжують розвиватися в умовах обмеженої інформаційної видимості. Тому уявляти стрімку демократизацію Лукашенка так само наївно, як сподіватися на швидкий крах Російської імперії. Звісно, якщо Ваше прізвище не Трамп.

Автор - Євген Магда, директор Інституту світової політики, український політолог, кандидат політичних наук, історик, журналіст.

Фото - пресс-службе білоруського диктатора.