Довіри між путіним і лукашенком немає – Євген Магда

Про візити лукашенка в Китай та Іран і статус посланця путіна, визволення білоруських політв’язнів, поїздку Світлани Тихановської у США, виклики для білорусів, співпрацю демократичних сил і напрямки їх діяльності в інтерв’ю Західному інформаційному фронту розповів політолог і директор Інституту світової політики Євген Магда. 

- Як ви оцінюєте останню ситуацію навколо спроби затримання білоруськими спецслужбами іноземця, в якого виявився російський паспорт і яку коментував сам лукашенко?

- Це достатньо дешева постановка, і розумію, що студія «Білорусьфільм» давно не отримує адекватних замовлень – з одного боку, а з іншого боку, можливо, лукашенко заздрить євґенію пріґожину з його «патріотфільмом». Повертаючись усерйоз до цього питання, скажу, що образ цієї людини, який представлений широкому загалу, не викликає ані довіри, ані інтересу. Я не знаю, що мала показати ця постановка громадянам Білорусі. Ну, якщо вони споживають подібну інформаційну локшину, то можна їм тільки поспівчувати, тому що після завершення правління лукашенка їм доведеться стикатися з надто серйознішою інформаційною реальністю. Їм днями показали  відгомін ще радянських шпигунських бойовиків у стилістиці Юліана Семенова на кшталт «ТАСС уполномочєн заявить».

- Лукашенко побував із низкою зарубіжних візитів, у тому числі в Китаї та в Ірані. Чи означає це, що він став довіреним посланцем путіна?

- На мою думку, це не так. І довіри між путіним і лукашенком немає та бути не може. Лукашенко намагається відвідати країни, які визнають його як президента. Це дозволяє йому роздувати щоки. Можливо, він обговорював якісь окремі проекти, що дозволять розміщувати замовлення на білоруських підприємствах. Але йому доведеться враховувати той факт, що Білорусь на сьогодні далеко не той претендент на статус транзитного хабу, яким вона була до протестів 2020 року. Тому розповідати про східно-європейську Швейцарію лукашенко може хіба своєму найближчому оточенню, та й то не дуже довго.

- Бачимо посилення більш жорсткої позиції з боку Польщі та Литви стосовно білорусів. Іще є питання транзиту…

- Польща вочевидь реагує насамперед на вирок Анджею Пачобуту – польському журналісту й активісту «Союзу поляків» у Білорусі. І припускаю, що дипломатичними каналами лукашенкові передали достатньо багато різних матеріалів про те, якими будуть подальші кроки сусідів Білорусі. Відповідно, йому доведеться це враховувати і, найімовірніше, йти на певні поступки. Разом з тим Польща зробила сильний крок, затримавши на власній території кількох агентів російських та білоруських спецслужб, які готували диверсії на польській залізниці. Білоруський КГБ розписався у підпорядкованості російській ФСБ, а Польща отримала важіль для переговорів з Лукашенком.

- Звідси випливає логічне запитання: чи може вести переговори з лукашенком про звільнення в’язнів Координаційна рада?

- Формування Координаційної ради як протопарламенту, у мене, як у політолога, викликає певну цікавість. Адже Білорусь уже понад 25 років розвивається в парадигмі цільної президентської республіки, а Координаційна рада намагається працювати на засадах парламентаризму. Це право білоруських громадян, подібні спільні експерименти, проте швидкого результату вони не дадуть. Однак  я вважаю, що позицію стосовно ведення переговорів про звільнення політичних в’язнів білоруського режиму варто було би визначити лідерам білоруських демократичних сил у максимально широкому колі. Тобто вони би мали публічно оголосити про те, що боротьба за звільнення політичних в’язнів є пріоритетом для всіх без винятку білоруських демократичних сил. Як це не парадоксально, але спроможність до окремих поступок, на мою думку, продемонструє і наявність їхньої суб’єктності, тому що можливість робити вчинки – це теж наявність суб’єктності.

- Світлана Тихановська зараз здійснює візит до Сполучених Штатів Америки і там візьме участь у святкуванні Дня волі...

- На мою думку, такий тривалий візит Світлани Тихановської – це не демонстрація її потужного впливу, а свідчення того, що у неї достатньо вузький порядок денний. Вона, так чи інакше, чим далі – тим більше нагадує британську королеву за своїм масштабом повноважень і своїм масштабом впливу. І змінити цю ситуацію, здається, буде дуже непросто. Я не сподіваюся на значні дипломатичні прориви у виконанні Тихановської на заокеанському напрямі – з тієї простої причини, що зустріч із Джозефом Байденом у 2021 році. І навіть якщо вона відбудеться ще раз, то це не призведе до якогось суттєвого прориву. Я би порадив Об’єднаному перехідному кабінету зосередитися на конкретних діях, а не демонстрації своїх можливостей відвідати ту чи іншу країну. Тому що саме «приземлені» у хорошому сенсі ініціативи, можуть стати певними кроками для консолідації білоруського суспільства.

- Який найбільший виклик у ситуації довкола Білорусі?

- Відповім на це запитання у контексті України. Оскільки ми часто сприймаємо ситуацію в Білорусі крізь призму власних ілюзій та власних очікувань. Наприклад, за межами Білорусі перебуває приблизно 5% від загальної чисельності населення цієї країни. Це люди, які фактично повністю відмовилися – в той чи інший спосіб – від співпраці з режимом. Але 95% громадян перебувають на території Білорусі. Відтак  треба через білоруську демократичну діаспору – вважаю, вже можна застосовувати подібний вираз – вести діалог із тими, хто перебуває на території Білорусі, говорити про те, що буде, коли закінчиться російсько-українська війна. І не залякувати громадян Білорусі перспективами вторгнення з території України, а говорити, наприклад, про те, що парадигма триєдиного слов’янського народу, яку просуває росія, є шкідливою. Про те, що у нас є перспективи сусідства. Про те, що ми маємо будувати спільні економічні інтереси. І це на сьогодні мені видається найважливішим.

- Які би мали бути предметні дії Офісу Світлани Тихановської? Вона, до речі, у Вашингтоні заявила про необхідність призначити від США постійного представника у справах Білорусі та висловилася про ініціативу Польщі і країн Балтії щодо ненадання віз білорусам – іншими словами, вона хоче сепарувати росіян від білорусів у візовому питанні.

- Питання правильне і слушне. Те, що потрібно сепарувати росіян і білорусів – це абсолютно правильно. Коли ми намагаємось їх «склеїти», ми лише посилюємо росію, а не послаблюємо режим лукашенка.  Предметні  дії – це створення перспективи майбутнього для Білорусі з уст Тихановської та з уст Об’єднаного перехідного кабінету. Так, там є певні зусилля в питаннях формування нової військової одиниці у складі Збройних Сил України. Є розповіді пана Азарова з ByPOL про значні можливості білоруських партизанів, але самій Білорусі, мені видається, більше важливо, щоби це були кроки, зрозумілі пересічному білорусові, який або виїхав, або залишився всередині держави. Я би радив зосередитися на розробці не лише нової Конституції, а нових базових законів і робити це у співпраці з Координаційною радою і в співпраці з білоруським громадянським суспільством, яким, до 2020 року, небезпідставно в Білорусі пишалися.