Дій, Майє!

Ситуація у Молдові нагадує рівняння з багатьма невідомими, яке беруться розв’язати чимало охочих. Спробуємо і ми долучитися до процесу вивчення ситуації у сусідній з Україною державі, невеликий розмір якої та певні географічні особливості можуть вводити в оману.

Молдова, як відомо, має спільні кордони з двома країнами – Румунією та Україною. Якщо вплив Румунії на внутрішнє життя цієї країни відомий та помітний, то Україна за роки незалежності часом зневажливо ставилася до південно-західної сусідки. Натомість більше неофіційної уваги приділялося невизнаному Придністров’ю – уламку радянської дійсності, який існує майже 30 років на лівому березі Дністра. До речі, у Молдові ставлення до Дністра (Ністру) нагадує ставлення українців до Дніпра, тому будівництво українською стороною Дністровського гідровузла сприймається вельми критично.

Нині у Молдові при владі монобільшість з проєвропейськими позиціями та доволі дивним постійним озиранням на Москву. Хоча Молдова – парламентська республіка, камертоном влади в країні є Мая Санду - політикиня, яка зуміла з другої спроби перемогти соціаліста Ігоря Додона восени 2020 року. Її перший візит як лідера держави був до Києва, де пролунало чимало запевнень у прагненні розвивати двосторонні відносин, аж до будівництва швидкісної магістралі Київ – Кишинів. Проте викрадення в Кишиневі вірогідно українськими спецслужбами екс-судді Миколи Чауса помітно підважило довіру у двосторонніх відносинах. Цим скористалися у москві, звідки Санду намагалися переконати не робити різких рухів.

Навесні 2021 року Санду ініціювала розпуск парламенту, і вже влітку партія «Дія і солідарність» (PAS) отримала понад 50% голосів виборців, сформувавши монобільшість, якої, втім, бракує для внесення змін до Конституції. Прем’єром країни стала Наталія Гаврилиця, у якої не помітно суттєвих протиріч з президентом. Помітним персонажем у виконавчій владі є і віцепрем’єр Андрей Спину, який восени 2021 року вів переговори з «Газпромом» в умовах жорсткої енергетичної кризи. Підписаний ним 5-річний контракт на постачання газу викликав чимало критики та змусив уряд суттєво відкорегувати політику у бік збільшення соціального складника. Україна, і про це варто нагадати окремо, допомогла сусідам нехай незначним, але далеко не зайвим обсягом газу. Зауважу, що «Газпром» погрожує припинити постачання газу Молдові, яка не може погасити заборгованість перед росіянами.

У липні 2021 року президенти Грузії, Молдови та України у Батумі офіційно оформили створення проголошеного у травні того ж року Асоційованого тріо – об’єднання країн Східного партнерства, які ставлять на меті прискорення європейської інтеграції. На відміну від інших учасників тріо, Молдова має закріплений у Конституції країни нейтральний статус, якого намагається жорстко дотримуватися. У серпні 2021 року Мая Санду взяла участь в інавгураційному саміті «Кримської платформи».

З початком широкомасштабної російської агресії проти України уряд Молдови запровадив надзвичайний стан на території країни та закрив її небо для пасажирських авіаперевезень. Відповідно, коли російські пропагандисти наприкінці квітня жваво постять картинки з порожнім небом над Молдовою – не дивуйтеся. Країна стала одним з головним притулків для українських біженців – біля 400 тисяч громадян України опинилися в Молдові протягом короткого часу, щоправда, ¾ з них доволі оперативно вирушили вглиб Європи. Організацію прийому біженців взяли на себе і громадяни Молдови, і її влада, потім до фінансування потреб українських біженців підключився Європейський Союз.

На початку березня 2022 року влада Молдови (і Грузії) продемонструвала цинічний прагматизм, подавши слідом за Україною заявку на вступ до Європейського Союзу. Зрозуміло, що з формальних причин це відповідає цілям Асоційованого тріо, проте прискорення України на шляху європейської інтеграції зумовлене мужністю наших захисників та поступовим усвідомленням європейським істеблішментом, що Україна захищає і ЄС від навали росії. Про Молдову та Грузію цього не скажеш: вони відмовилися приєднатися до санкції ЄС проти росії, проте вирішили також прискоритися на шляху до Європейського Союзу. Щоправда, опитувальники, заповнення яких є необхідним для отримання статусу кандидата, вручала не Урсула фон дер Ляєн, а єврокомісар Олівер Варгеї. Начебто дрібниця, але показово.

У середині квітня парламент Молдови заборонив публічне використання георгіївської стрічки та символів «спеціальної військової операції» Росії в Україні. Проти цього рішення виступали комуністи та соціалісти, проте сама Санду назвала «колорадку» символом агресії. Тут варто відзначити, що День Перемоги над нацизмом у Молдові продовжують святкувати у наближеного до кремлівських стандартів, і складна для багатьох сімей в Молдові зима може стати каталізатором травневого наступу на владу.

Події останніх днів у Придністров’ї привернули увагу до невизнаної республіки на лівому березі Дністра, яку ПАРЄ у березні 2022 року визнала окупованою росією. Не зайвим буде нагадати, що Мая Санду у переддень президентських виборів обіцяла використати геополітичне вікно можливостей для реінтеграції Молдови. Проте обстріл з гранатомета будівлі «МДБ» у Тірасполі, підрив вишок-ретрансляторів російського радіо у селищі Маяк, нагнітання військової тривоги, звісно, таким вікном не є. Надто сильний кремлівський протяг. Разом з тим не варто забувати ще про два факти: Придністров’я – це чорна діра в центрі Європи, через яку проходить значний потік контрабанди, а у тамтешнього «шеріфського» істеблішменту на руках зазвичай два-три паспорти, включаючи український. І тамтешній самопроголошений президент Вадим Красносельський не є  виключенням. Санду публічно заявила про з’ясування відносин між різними групами силовиків у Придністров’ї, які є продовженням російських ФСБ та ГРУ. Схоже, президентка Молдови продовжує вірити запевненням Дмітрія Козака, зусиллями якого майже 15 років тому ледь не відбулася федералізація Молдови, і який продовжує опікуватися ситуацією у цьому регіоні.

Всерйоз розглядати можливість вторгнення з території Придністров’я у Одеську область змушені наші військові, однак не варто забувати, що і тамтешня армія, і російська батальйонно-тактична група сформовані переважно з мешканців Придністров’я, яких важко назвати войовничими. Невизнана республіка більше відома як плацдарм для інформаційно-психологічних операцій проти України, звідти можуть засилати диверсійно-розвідувальні групи. Відповідно,  «придністровський бліцкриг» чи перетворення аеродрому у Тірасполі на місце висадки російського десанту – це далеко не єдиний, хоча і небезпечний варіант розвитку подій.

Прориватися з боєм на територію Придністров’я для російських військ навряд чи має сенс, навіть якщо про це минулого тижня бовкнув нікому раніше не відомий генерал міннєкаєв. Словосполучення «14-а армія» використовують лише російські пропагандисти, адже від неї залишилися лише гігантські артилерійські склади у Колбасній. Їх обсяг у тротиловому еквіваленті – понад 20 тисяч тонн – має турбувати, а не заохочувати, адже ці боєприпаси зберігаються у 2 кілометрах від України вже понад 30 років. І вивезли їх туди не з заводів-виробників, а з радянських складів у Європі. Фактично це величезна бомба уповільненої дії, небезпечна для регіону в цілому.

Хоча окремі гарячі голови в Україні ініціюють вторгнення в Придністров’я, воно є неприпустимим, в його результаті наша держава лише отримає статус інтервента, що навряд чи позитивно вплине на консолідацію світової спільноти заради відсічі російській агресії. Придністров’я має стати зоною підвищеної уваги Маї Санду та її команди, якій час усвідомити перевірену українськими політиками формулу: багатовекторність створює проблеми. Оскільки армія Молдови не являє собою реальну силу, у Кишиневі мають робити ставку на дипломатичні кроки та економічні інструменти щодо Придністров’я. Спільними зусиллями з Україною його можна економічно ізолювати. Та й зменшити простір для активності російських дипломатів у Молдові тамтешній владі під силу.

Росія, зі зрозумілих причин, не сидітиме склавши руки. Її мета зрозуміла – добитися повторення у Молдові заворушень на кшталт подій 2009 року, коли протестувальники захопили будівлі президентури та парламенту. Такий формат дестабілізації Молдови найбільше відповідає російським інтересам. І це має розуміти насамперед Мая Санду.