Засновник «Білого легіону» Сергій Бульба: «Це священна війна українців, у якій росія програє з ганьбою»

Західний інформаційний фронт публікує інтерв’ю зі засновником білоруської організації «Білий легіон» Сергієм Бульбою. Подано редакцією ЗІФ у скороченому та редагованому варіанті. Повне інтерв’ю можна прочитати на сайті «Pravda.Live».

Чого чекати від Лукашенка? Чим закінчиться російсько-українська війна та яка доля чекає на путіна? Про це - у розмові зі Сергієм Бульбою.

- На момент 1996 року скільки нараховувалось членів «Білого Легіону»?

– По всій Білорусі було декілька сотень. Але якщо хтось розуміє, що таке дисципліна, навіть кілька десятків на місто – це значна сила. Крім того, ми розуміли, що ми державоутворююча структура, бо нам не треба ділитися на соціал- чи націонал-демократів, а тримати планку державних інтересів. 

У внутрішніх військах є традиція здачі на краповий берет – серйозні випробування, спаринги, смуга перешкод. У нас такі ж були випробування, але здача – на сталевий берет. Обласні збори проходили раз на місяці в лісах. На відміну від нормативів у внутрішніх військах, у нас, крім фізичних нормативів треба здати історичний мінімум. 

– Ідеологічна підготовка?

– Так, звісно. Вважали, що насамперед нам треба виховувати, в правильному римському розумінні, чудових інтелігентів. Римського інтелігента – бійця легіону, розвинутого фізично, людину, на яку можна повністю покластися. Зі стального берету хотіли виростити сталеве братство. 

Ми із самого початку зрозуміли, що є нащадками Великого Князівства Литовського і є литвинами. І нам треба повернутися до свого коріння. На відміну від Лукашенка, з його історієтворенням 1917-го року. 

– Як КДБшна система реагувала на вашу активність увесь цей час?

– Одразу і реагували. Як тільки були підписані Лукашенком домовленості про «Союзний договір з росією». У Мінську тоді виходило протестувати по 50-60 тисяч людей. Ми були в авангарді, пробивали міліцейські кордони. 

– До якого часу тривала ваша боротьба в Білорусі та коли вона закінчилась?

– Уже після того, як мене вивозили в ліс, ми зрозуміли, що реально в державі законної влади нема і треба діяти іншими методами.

Ми почали готувати воєнний переворот. Колишній секретар «Совбеза» Шейман згадував про це у пресі нещодавно: «150 нескорених в лісі під Слуцьком готують переворот». Нахвалював себе всіляко, що м'яко «розрулив» ситуацію з нами. 

Ні, нас не розстрілювали. Мабуть, розуміли, що 150 підготовлених людей просто так не відстріляєш і тим більше тихо. 

– Вас затримали?

– Приїхав начальник УВД: «Мужики, я не поняв, ви що зібрались Лукашенка скидати». Я кажу: «Так, а що? Не можна?» Він знітився: «Ну ладно, хрін із ним, але перейдіть у сусідній район».

На той час міліція ще була частиною народу. З 1996-го, коли пішли перші демонстрації, протести проти «союзного договору з росією», ми могли з тими ж «краповиками» побитися на демонстраціях, а потім разом на пиво сходити. 

Згодом влада взяла на озброєння тактику «ламати волю свого ж народу». Будь-який вихід на мітинг повинен закінчитися втратами. Штраф, строк чи просто кийками віддухопелити.

– І ви роз’їхалися?

– Вони все вирішили технічно. Деяким офіцерам, які були задіяні в нашій схемі, дали підвищення. Когось залякали. Нам сказали: "Валіть звідси, життя вам більше не буде".

– КДБшники?

– Так. Причому більше московські, ніж наші.

– І ви покинули Білорусь?

– Організатори переворту змушені були покинути країну і залягти на дно. Я теж виїхав. Жив у Латинській Америці, Тибеті. Абиде, лише подалі від тогочасної Білорусі. 

– А як потрапили в Україну?

– Приїхав 2013-го року з Америки. Слідкував за країною здалеку давно. Ми тоді перебували в такій невдалій як на мене ілюзії, що краще потерпіти Лукашенка, жити під червоно-зеленим прапором, ніж під російським триколором. І так би мовити, активно не виступали, не лізли проти нього, бо нам видавався переконливим аргумент «Терпіть Сашу, бо прийде Вова і буде гірше». 

Другий аспект: ми бачили, як в Україні розвиваються події, і хотілося вірити, що Україна стане тим місцем, де народяться нові підходи у планах управління державою. 

– Були такі відчуття?

– Так. Я розумів, що держава з одного боку деградує, але росте активність громадянського суспільства, і я розумів, що в цьому є зараз своя цінність – на цьому переломі, дуалізмі, може народитися нова форма державного управління. І мав ілюзію, що повернемося до Вічевих республік (загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ – ред). 

У статуті Великого князівства Литовського були закладені норми «Право шляхти на рокош» (заколот, бунт – ред). Коли князь починає зловживати владою, шляхта збирається й оголошує «Друже, збирай манатки та вали звідси, ти нам більше не до душі».

– Імпічмент сучасною мовою?

– Так, по суті Майдан. Право нації на Майдан було закладене у статуті Великого князівства Литовського, у редакції 1488-го року.

– А Революцію Гідності ви зустріли у Києві?

– Так. У мене офіс був у одному кварталі від Майдану на Дмитрівській. Все відбувалося на моїх очах. Я щиро вірив, що якщо у нас в Білорусі це не втрималося, то Україна реалізує. Вірили, допомагали, координували волонтерили. А коли почалася війна, я закинув свій айтішний бізнес. 

Найсильніше враження – мій сябр з Горлівки, Микола Дроздовий, високий був хлопець, під два метри. Навіть позивний був Вежа. Микола загинув під Іловайськом. «Вежа моя, витєк (переходить на білоруську – ред), от маленькой дурочки снайпера». 

У нас було багато планів, і по Білорусі теж, бо розуміли, що після України нам треба буде визволяти ще й Білорусь. З тих пір допомагав чим міг на фронті. Возили аптечки і все, що можна було. 

– Уже розуміли, що Україна скидає це російське ярмо?

– Та це було очевидно одразу. Ще коли російська пропаганда кричала про «биндєравцев», а я бачив «Правий сектор», де 90% говорили російською мовою і їм це аж ніяк не заважає валити цих вражин. 

Питання не в націоналізмі, а у свободі. Те, чого росіяни ніяк не хочуть допустити, бо їхній націоналізм – це типу нормально, а чужий – ні. 

Україна бореться за свободу та новий стиль державного управління. Україна залишається на пострадянському просторі, де є зміна влади. Чого собі не може дозволити ні Росія, ні Білорусь.

– Де вас застала велика війна 24 лютого?

– У Києві. Думав, максимум введе війська в ОРДЛО і заспокоїться. Але до кінця не вірив у повномасштабне вторгнення. В голові Путіна все погано. Замість того, щоби вирішувати питання у політичній площині чи шукати інші варіанти. Такі війни у XXI-му столітті – феодалізм. 

Імперія цікава, коли вона генерує якісь смисли, новий стиль життя. А що москва може запропонувати нам із вами? Нічого. І оце «нічого» починає агресивно давити, щоби ми стали таким же «нічим», як вони. А викликає лише внутрішнє неприйняття: «Я не хочу бути сірістю».

– Росія себе ненавидить?

 – Злий за сутністю народ, який не вміє жити. Свого часу, в лейтенантські роки, об’їздив усю росію - від чити до смоленська. Я ж бачив, як усе це живе. Розумів, що москва та пітер – росією назвати не назвеш. 

Я розумію, що всі мегаполіси такі інтернаціональні. Але вони ж не називають себе так, як москва – центром слов’янства та ще й нав’язують щось комусь. 

– Місяць війни. Який мав план путін на 24-25 лютого?

– Так очевидно ж. Везли зі собою мало не парадну форму. Явно розраховували на те, що Зеленський і вся влада сядуть на літаки та повтікають. Думали, що через три дні крокуватимуть Хрещатиком. 

Я вчергове, що 2014-го, що зараз, зрозумів: Путін не може збагнути, що народ – це щось дуже впливове. Він настільки задавив його у себе в Росії і в нас, у Білорусі, що не може зрозуміти, що народ може мати якусь свою думку та, найголовніше – відстоювати її.

– Вони не знають Україну? 

– Це трансляція прямої неповаги свого народу, бо не вважають свій народ достойним уваги і відповідно ставляться так і до нас. «Наc», маю на увазі і Україну, і Білорусь, бо це дві частини моєї Батьківщини. 

– Який зараз стан у путінської армії?

– Найвірогідніше, шок. Демотивовані психологічно та не розуміють, як таке могло статися. Вони ж коли заїхали в ту ж Білорусь і з одного боку побачили організовані для них білорусами концерти «наши братья», а з другого – їдуть по місту, а їм «факи» показують. «Як так?», думають. Але думали, що це максимальний вид несприйняття з боку народу. 

І після того, як в'їхали в Україну, очікуючи на хліб зі сіллю, тут їм не факи показують, а відверто б’ють. Повний дисонанс і розрив усіх стереотипів із разом узятими архетипами. 

– Яка це війна за формою та змістом?

– Знаєте, я дуже горджуся, що в цей історичний момент зараз з українцями. Всі ці люди, які щиро готові захищати свій дім, свою країну. 

Особливо надихає, що в перші тижні війни в Україну повернулися понад 300 тисяч людей. Цей народ непереможний, і цього не розуміє росія. Народ має свою волю і її демонструє. Подобається це росії, чи не подобається – не має значення. 

– Ця війна росії проти України на знищення чи окупація?

– Пряма окупація, нічим не обгрунтована. Лише бажанням старіючого маразматика, якому хочеться увійти в історію, як збирачу земель. Щоби бути таким збирачем земель, треба генерувати якісь смисли, пропонувати нові ідеї. А тут відрижка позавчорашнього дня. Неприємно пахнуча і претендуюча на главенство над усім.

– Лукашенко схитрив?

– Не схитрив, а сам створив таку ситуацію. Якби не його бездарна політика та потакання всій цій російській фігні. Із 1996-го року, коли вони підписали з Єльциним союзний договір, пішло поступове поглинання Білорусі. Треба визнати, що росія вміє прийняти концепцію і послідовно її реалізовувати. Крок за кроком. 

Із білоруських спецслужб виростили окрему касту, і міліція – вже не частина народу, а окремі небожителі, які плювати хотіли на народ. Народ – це ті, над ким вони можуть знущатися, бити і їм за це нічого не буде. 

– Як би ви описали лукашенка? Що це за людина?

– Совок. Абсолютний диктатор. Є в нього особливість сільського мужика – розвинута інтуїція. Це інтелігент себе замучить переживаннями з приводу і без. А це інтуїтивна тварина, яка завжди відчуває, де можна продавити, а де зламають зуби. 

Ця політична інтуїція допомагала лукашенку завжди. Окрім російської підтримки та фінансування, бо спонсор тероризму і спонсор усіх страждань білорусів – безумовно росія.

– А путін?

– Я схиляюсь до версії, що їх декілька, а першого вже давно нема в живих (сміється). А якщо без жартів, то це вже давно не людина. Там уже давно нема ніякої душі. Демон. Істота. Алгоритм. 

Скільки путін при владі з парадигмою війни? Згадайте росію за Єльцина. Ціни на нафту низькі, все погано і потім раптом ціни піднімаються і всі думали, що росія от зараз підніматиме освіту своїх громадян, дороги будуватиме. Фіґи.

Росія почала займатись зброєю і підкупом західних чиновників. Кдбшний «западлізм» – це все, що путінський демон уміє. Воювати та підкуповувати. 

– Як він закінчить? 

– У москві на червоній площі є дивна будівля, де володя ленін лежить, так званий зікурат. Я би половину цього «доміка» відрізав, зробив би скляну стінку. А за стінкою поселив би вову путіна та сашу лукашенка. Щоби вони знали, що народ думає про них, коли вони перестануть бути при владі. 

За Гітлера теж усе було законно, більшість німців теж підтримували його дії та рішення. А коли Гітлера не стало, що вони сказали? «Ні, це не ми, як ви могли подумати».

Росіян чекало би таке ж отверезіння з путіним. Я думаю, що коли би таке скло розбили, народ порвав би їх на шматки. Я не кровожерливий, але хотілося би, щоб вони отримали такий зворотний зв'язок від свого народу.

– Що найважливіше винесли з цієї російсько-української війни?

 – Україна з радянських стандартів ведення війни, тактики, підготовки підрозділів, перейшла на «натівські» стандарти. Це важливо і для білоруських формувань, які формуються зараз, щоб це проходило під егідою «натівських» інструкторів. Щоби наші офіцери тут у підрозділах стали майбутніми офіцерами в новій армії Білорусі. 

– Білоруси в бою такі ж, як українці?

– Я би так не сказав. Якщо подивитися на статистику срср, у переліку найбільшої кількості героїв срср українці та татари посідають ключові місця. Українці, на відміну від білорусів, здатні на більш яскраві подвиги та більш схильні до живих емоційних проявів. Я це бачив у своєму ІТ-бізнесі. 

Українці дивовижні, коли є якийсь стартап, горіти ідеєю, коли можна днями не спати, рухати, діяти. А коли результату досягнуто, все, українцю нудно. І на цьому етапі потрібні білоруси. Монотонно, послідовно, з дня в день доводити справу до кінця. Ми дуже би гарно доповнювали одне одного в результаті якогось україно-білоруського союзу. 

 – Яке майбутнє в України та Білорусі після цієї війни?

– Доля Білорусі теж вирішується зараз в Україні. Я і раніше постійно займався пропагандою ймовірного україно-білоруського союзу ще із 2013-го року.

– Ми бачимо колосальну підтримку держав України. Хто тебе найбільше вразив?

– Як не дивно, німці, а саме їхнє рішення надавати зброю. Якщо вже і вони готові давати ППО та ПЗРК, то означає, що увесь світ задумався і зрозумів: росія – це проблема.

Звичайно, Європа боїться закрити небо, щоби не увійти у прямий клінч із росією та не викликати вогонь на себе. Щоби путін не вліз зі своїми ядерними цяцьками. 

– Чим це загрожує світу?

– Останнім часом говорять, що путін може вдарити ракетами по Польщі. Це звучить як самогубство. Але ж він до цього іде та веде свою країну до цього самогубства.

Чесно, не знаю, реалізує чи ні, вистачить у нього духу чи ні. Але я не здивуюсь, якщо москву 2022 чи 2023-го року чекає доля Берліна 1945-го року. Не хотілося би, бо буде багато жертв. 

Хочу, щоб у російського народу щось прокинулося, і він посадив путіна на вила. Та скинув усю цю злодійську аристократію. Але дивлячись на сьогоднішніх росіян, надія ця згасає. Я вже вірю більше в білорусів, що зможуть щось зробити, ніж росіяни.

– Як тобі президент Зеленський? 

– Не нам, білорусам, вирішувати, як вам вибирати. Я розумію, що багато хто був за Порошенка і все інше, але не обрали його 2019-го через свої причини. Що підкуповувало в Зеленському? Так, він несистемний не з цієї сфери, але щирий. Я не те щоб у захваті, але те, що я бачу, мені подобається. 

Інколи президентом можна поставити людину, заради якоїсь однієї важливої події в житті і ключового рішення, яке він готовий ухвалити. Це історичний момент, і заради тільки цього Зеленський на тому місці. Вже ні у кого, я так розумію, не буде питань щодо того, хто буде наступним президентом України. 

– Яка найбільша перевага українського війська проти російського?

– По-перше: захист свого дому, відстояти свій дім. По суті, це – Священна війна для українців. І не лише для українців, а й білорусів. Тому що доля Білорусі та всієї Європи вирішується зараз в Україні. Я впевнений, що Україна переможе, і це великий шанс зробити вільною Білорусь. Інших варіантів нема. Що у вас, що у нас.