Чергова спроба посіяти ворожнечу в українсько-польських відносинах

Кілька днів тому головний редактор «Польського Радіо Львів» - відома прихильниця «Новоросії» - Марія Пиж-Пакош, пов’язана з польськими народовими колами, а точніше з людьми, які видають себе за народовців, розмістила на сторінці polmedia.pl свій текст з промовистим, хоч з дещо неправильним граматично заголовком: Львівських Орлят названо «міським польським шумовинням» - що на це скаже уряд?

В статті написано багато антиукраїнської маячні, але найважливіша теза з заголовку.

Отже, Марія Пиж-Пакош в своїй статті доводить, що в листівці, надрукованій з нагоди відзначення 100-річчя ЗУНР (з логотипом Львівської обласної ради) Львівських Орлят назвали “шумовинням”. Цитуємо:

Львівських Орлят ніхто ніколи шумовинням не назвав. І тепер ніхто цього не зробив. Зате пані Пиж-Пакож чітко заявляє, що шумовинням були Львівські Орлята.

Безсумнівно цим вона образила пам’ять про молодих поляків, які в 1918 році боролись за приєднання Львова до Польщі. Чи таким був її намір? Здається, це була побічна дія її роботи. Вона ймовірно просто хотіла вчергове підживити польсько-українську неприязнь. Як доказ тези з заголовка, автор показує поганої якості скан брошури:

Фрагмент, який нас цікавить, зазначений червоним кольором. Цитуємо:

Де тут згадуються “Львівські Орлята”? І що означає “Львівські Орлята”?

В Польщі під цією назвою розуміють приблизно те, що написано в Вікіпедії:

Можливо, з маленькою поправкою, йдеться просто про польських оборонців Львова, або радше про молодих добровольців — вояків за приєднання Львова до Польщі, а не «оборонців польського Львова», напевно всі погодяться з таким визначенням.

Найбільш відомі Орлята — це тринадцяти-, чотирнадцятирічні діти, які воювали проти України... Боролись за Польщу, боролись за польськість Львова, за реалізацію польського бачення післявоєнної Центральної Європи... Але жоден з цих Орлят не загинув в бою, про який йдеться в зазначеному пані Пиж-Пакош фрагменті листівки. Сумніваємось, що в цьому бою взагалі брав участь хтось, кого можна зарахувати до Орлят. Перший критерій зрозумілий: Орлята — це добровольці. Другий критерій не дуже чіткий: Орлята — це молоді люди. Наскільки молоді? В основному йдеться про неповнолітніх і точно не про злочинців!

Львівські Орлята точно не були шумовинням, а шумовиння не було Львівськими Орлятами!

Нагадуємо. Пані Пиж-Пакош не сподобалось те, що в листівці написано про бої на Підзамчі 7-8 листопада 1918 року. Можливо якогось маловідомого чи взагалі невідомого учасника цих боїв можна зарахувати в число “Львівських Орлят”, але точно в листівці-брошурі йдеться не про них...

Українці вміють шанувати чужий патріотизм навіть, коли він ворожий відродженню української держави! Найкращий доказ цього — відновлений Цвинтар Орлят у Львові, але також, що дуже важливо, щорічні урочистості у Львові (і не лише у Львові) за участі місцевих поляків, польських дипломатів і гостей з Польщі. Урочистості вшанування тих подій і людей, які воювали проти України. Це приблизно те саме, якби німці організували з великим розмахом урочистості в Сілезії на честь німецьких добровольців, які загинули, воюючи проти Сілезійських Повстанців.

Шановні поляки! Минуло 100 років. Вам дозволяють організовувати в Україні такі урочистості, але дайте собі відповідь самі — чи такі самі урочистості вшанування національно-визвольних змагань українців, вшанування ЗУНР, можливі в Польщі? Наприклад в Перемишлі?

Уявіть собі 1 листопада і аналогічну демонстрацію під українськими прапорами на вулицях Перемишля:

Мостиська 11 листопада 2018

Однак повернемось до теми. Де в тексті листівки Орлят названо шумовинням? НІДЕ!

Ще раз нагадаємо текст з брошури:

Йдеться про банди, які складались з польського шумовиння, але інсинуації, що ці слова стосуються Орлят — брехня або радше провокація. Навіщо пані Пиж-Пакош це робить?

Може Марія Пиж-Пакош, попри те, що народилась і виросла у Львові, через ненависть до України, як “українські” росіяни, не володіє в достатній мірі українською мовою, щоб зрозуміти текст, про який пише? Проте причина напевно інша. Яка причина? Нехай кожен читач сам відповість на це питання.

Про шумовиння

Кого мали на увазі автори брошури, пишучи про банди польського шумовиння? Ми пояснимо це так, що вже ніхто не буде мати сумнівів.

Пропонуємо прочитати тогочасний польський документ. Він написаний після львівського погрому, але в ньому йдеться також про ситуацію до погрому. В ньому прямо написано про сотні злочинців, озброєних польською стороною під час боїв в листопаді 1918 року. Прямо говориться про цілі відділи, сформовані з бандитів!

Тимчасовий рапорт делегації Міністерства Закордонних Справ щодо антиєврейських повстань у Львові. [Львів, 17 грудня 1918]

Через величезну кількість зібраного нами матеріалу докладний звіт, з копіями і оригіналами найважливіших документів, ми зможемо скласти лише у Варшаві. Нижче даємо короткий нарис перебігу випадків, характеристику загального фону та висновки, ґрунтовані на строго перевірених даних.
I. ПЕРЕД ПОГРОМОМ

Вже впродовж цілого листопада, тобто під час польсько-української боротьби в місті, траплялися численні грабежі в помешканнях і магазинах єврейського населення в так званій польській частині Львова, де не було жодних органів безпеки, жодної міліції. У так званій руській частині Львова грабежі також були на порядку денному. Однак, там діяла озброєна (200 карабінів) єврейська міліція, яка майже щоденно відловлювала українських і польських бандитів.
Єврейська міліція, що виникла відразу же в перших днях листопада, була визнана Польським Комітетом (пізніше Комітет управління) та командуванням обох воюючих сторін як нейтральна сила, що має на меті захист майна та безпеки єврейського населення. Ця міліція надавала також певні послуги всьому населенню (ховала полеглих під час боротьби на вулицях і в помешканнях, стерегла міську газовню, водопроводи і т.п.). У магазинах під наглядом єврейської міліції продавалися продукти харчування за цінами, встановленими однаково як для християн, так як і для євреїв.Вся політика єврейської нейтралітету була встановлена насамперед сіоністами, а потім визнана всіма єврейськими партіями (за винятком так званої крайньої асиміляції) і признана абсолютно необхідною в цій ситуації. Оголошення підтримки євреями одній стороні чи хоч би виразне висловлювання симпатій — на думку їхніх керівників — мусило б накликати на єврейське населення в цілій східній Галичині сумні наслідки у вигляді помсти однієї або другої сторони.Єврейська міліція у своїх деклараціях і діяльності нейтралітету дотримувалася. Як ми констатували, вона також не мала нічого спільного з часописом "Neue Lemberger Zeitung", власністю єврея Вальдмана і чеха Оплатка. Цей часопис, виразно антипольський, стояв на позиції української державності. Раніше це був офіційний орган австрійського війська. Сіоністи видавали "Tageblatt", зміст якого не суперечить встановленому принципу нейтралітету.
В переконанні всього населення Львова і всього війська єврейська міліція нейтралітету не зберігала. Щоб зрозуміти чому виникло це переконання, треба вникнути в тодішню ситуацію, а перш за все констатувати характер і склад військ, що обороняло місто.Після героїчної ініціативи жменьки шкільної молоді в перших днях оборони, до боротьби почали зголошуватися більші загони людей. Зброю давали всім, хто зголошувався. Впродовж кількох днів було роздано вже близько 2500 карабінів. Як стверджує військова влада, більшість тих, хто зголосився по зброю, були кримінальними злочинцями, а у багатьох випадках навіть відомими бандитами. Варто також зважити, що вже у жовтні, тобто ще за австрійської влади, за наказом військового коменданта з тюрем випущено всіх заарештованих, крім кількох десятків найтяжчих злочинців. Ті останні пізніше також були випущені українцями. 3 листопада з тюрми втекли 294 особи. За зброєю зголошувалися як всі ці в'язні, так і бандити, що вже були на волі до того, і ті, що стягувалися до Львова з цілої околиці. Деякі відділи (напр., так звані бемати) складалися у своїй більшості з якнайгірших елементів. Польські офіцери були тоді безмежно важкій в ситуації: відмовитися від цієї сили, значило просто відмовитися боротьби за Львів. До оборони брали кожного, хто зголосився. Єдиною тоді ціллю було звільнити Львів за будь-яку ціну. Злочинні елементи давали суттєву підмогу. Нам багато разів стверджували, що бандити в певних моментах боротьби виявилися надзвичайно позитивною силою, безумовно хороброю і сповненою ініціативи. Це була, можна сказати, трагедія польського офіцера, який не мав до диспозиції достатньо добросовісних людей, і користав силами, що зголошувалися, знав з яких елементів складається його відділ, але якщо хотів Львів звільнити, то не міг ці елементи виключити.
Таким чином, велика частина тих, хто воював з русинами, були злочинці різних категорії. Цей солдат при кожній можливості грабував, що і де міг.Єврейська міліція з цими елементами воювала, в цих людей стріляла. Нераз до бандита і солдата в одній особі. Оскільки ж таких людей були цілі загони, то в цілому війську такого тоді значною частиною складу виникло обурення цією міліцію за те, що стріляє в польських солдатів. Це було трагічне і порочне коло. Не один бандит чудово обороняв Львів і рівно ж "чудово" грабував. Стріляють в нього, значить, стріляють в оборонця Львова.
На цьому фоні впродовж листопада виникали також непорозуміння (стрілянина на вулиці Джерельній 17-го листопада, де під час виправи на бандитів стріляли в польський патруль, міліціонери відразу ж вивісили білий прапор). Не мало би бути жодних сумнівів, що і в єврейській міліції (200 озброєних людей, крім санітарної, адміністративної і т.д. служб, всього 300) було все ж кілька безвідповідальних одиниць. Маємо кілька вірогідних свідчень, що було кілька випадків порушення принципу нейтралітету з боку кількох єврейських міліціонерів, всупереч чітким вказівкам і наказам командування цієї міліції. Саме існування третьої збройної нейтральної сили на полі бою мусило, на нашу думку, такі випадки викликати. Тут ми мимохідь зауважимо, що визнання нейтралітету цієї збройної сили цивільною польською владою і польським військовим командуванням (укладено офіційну угоду) вважаємо помилкою. Цей крок з військової точки зору виглядає таким, що не витримує критики.Під час цілої тоді боротьби в самому Львові (від 1 до 22 листопада ц.р.) тривали з одного боку грабежі і насильства, скоєні (рівно ж і українськими бандитами, яких хапала єврейська міліція) єврейському населенню, а з іншого боку стрільба і хапання "бандита-солдата".
На польській стороні Львова повсюдно говорили про єврейсько-українську умову, незважаючи на заперечення і пояснення єврейської сторони. Опінія не вникала в те, у якого солдата стріляють євреї; досить того, що стріляють у того, який дійсно захищав Львів. Фіксації цього переконання про єврейсько-українську угоду в значній мірі посприяла " Pobudka", напівофіційний органів (польського) командування. Стаття під заголовком "Нейтральні" (число 12 від 17 листопада) звинувачувала єврейське населення у стрільбі в польські патрулі. 17 листопада також і в українському "Ділі" з'явився воєнне звідомлення такого змісту: "В районі Клепарівської вулиці ворожі сили наступали ціле пополудне, головно на вулицю Газову і Під Дубом, стрічаючись з завзятом опором жидівської міліції". Командування цієї міліції вмістила в "Ділі", в "Lemberger Zeitung" і в "Tageblatt" 19 листопада спростування і пояснення випадку (виправа на бандитів). Польська аудиторія того спростування не читала, бо його не опублікували польські часописи.Ось джерела нечуваного збурення, яке протягом всього часу боротьба у Львові панувало в польській опінії.

II. ПЕРЕБІГ ПОГРОМУ

Українські війська відійшли зі Львова о 4-й годині ранку 22 листопада ц.р. Погром розпочався о 9 годині зранку того ж дня. Військо дихало прагненням відплати, будучи цілковито переконане, що євреї йшли рука в руку з українцями, а крім того в переконанні, що їм просто наказано відплатити. Ясна річ, що жодного подібного розпорядження не було. Однак, панувало переконання, що існує формальний наказ на каральну експедицію. Наприклад, ми маємо кілька квитанцій, які офіційно виписано за забрані гроші. Виписуючий їх був переконаний, що виконує обов'язок. Це, природно, стосується частини військ, бандитські ж елементи грабували і вбивали з власних поривань.Зранку 22 листопада розпочалися оргії, воістино пекельні, і тривали понад 48 годин. Опис випадків ми подамо в докладній доповіді, тут всього лиш зазначимо, що відбувалися страшні речі. Це було безумство, справжнє середньовіччя. З болем констатуємо, що знайшлася певна кількість офіцерів, які брали участь в вбивствах і грабежах.Кількість жертв точно ще неможливо визначити (певну кількість останків може ще не видобуто ще з пожарища, в списку похоронених у спільній могилі можуть бути декілька небіжчиків, що померли під час українсько-польських боїв, від ран вмирають до сих пір і т.д.).
Отож, нижче ми подаємо мінімальні цифри:1. Вбитих і обвуглених всього щонайменше 150.2. Спалених 3-х і 4-х поверхових будинків понад 50.3. Повністю пограбованих магазинів в єврейській дільниці понад 500.4. Бездомних, поміщених в різних приміщеннях єврейським комітетом порятунку на сьогодні 400. Всього бездомних комітет числить як близько 2000.5. Сиріт, які втратили батька, матір під час погрому, зголосилося донині до комітету близько 70.6. Випадків зґвалтувань жінок заявлено батьками кільканадцять. Певна ще кількість таких випадків єврейськими сім'ями з сорому затаєна.7. Постраждалих взагалі — мордування, грабежі і крадіжки — зголосилося до комітету до 13 грудня близько 7000 сімей.

III. ВЛАДА

На наше переконання, яке ми ретельно мотивуємо в докладному звіті, влада не виконала в дні погрому свого обов'язку.1. Відразу ж першого дня громадянські делегації, складені з представників християн і євреїв, не були серйозно сприйняті.2. Командування в перший день погрому повторювало неправдиві відомості про організовану збройну боротьбу з боку євреїв, якої, як констатовано, не було.3. Негайні суди проголошені лише 23 листопада увечері, після 48 годин від моменту вибуху погрому (оголошення носить дату 22 листопада).4. Відозва командування до єврейського населення, розповсюдження якої було припинено з наказу Роя, була, однак, повсюдно відомою. Ця відозва, вже надрукована, містить твердження стосовно всіх циркулюючих звинувачень проти євреїв.5. Представник найвищої влади говорив до делегації про висилання "каральної експедиції".6. Протягом перших 2 днів нічим не розвіяно переконання частини солдат, що грабувати можна.7. Після провадження негайних судів грабежі відбувалися далі при пошуку зброї. На обшуки посилали безвідповідальні елементи і через це цілий перший тиждень після погрому єврейське населення залишалося в постійному страху — незважаючи на те, що ніде жодної зброї не було знайдено (єврейська міліція була роззброєна негайно після опанування Львова польськими військами).Мусимо тут особливо підкреслити, що опанувати пануючу стихію було незвичайно трудною справою. Не було жодних органів безпеки. Ситуація Львова не була ще певною. Панував хаос. Однак, жалю гідна відсутність ясного доказу реального бажання негайно придушити погром.
В даний момент ані польові суди, ані цивільні суди жодних вироків ще не оголосили, що пояснюється тим, що:1. Судді польового суду дали присягу лише 13 ц. м., тому не могли до того виносити вироки.2. При цивільних судах суди присяжних лише створюються.3. У в'язниці перебуває в даний час близько 40 солдатів, звинувачених у вбивствах і грабежах, що теж підлягає польовому суду. Осіб же, не визнаних солдатами, польовий суд віддає у розпорядження цивільних судів. Заарештованих злочинців цієї категорії є понад 1000 і їхнє число зростає з кожним днем.4. Ми вважаємо, що в польських інтересах лежить приспішити судове розслідування і безумовно покарати винуватих всіх категорій.5. Що більш явно і суворіше буде відбуватися правосуддя, тим сильніше в опінії світу буде зазначено відмежування цілого польського суспільства від злочинних елементів, і одночасно тим швидше буде досягнуто пом'якшення жахливих внутрішніх відносин.

Банди шумовиння, про які йдеться в українській брошурі, як випливає з вищевказаного документу (підкреслюємо — ПОЛЬСЬКОГО документу!) тоді дійсно були у Львові — були і робили те, що робили... Це шумовиння здійснило багато злочинів — пограбувань, згвалтувань і вбивств. Львівський погром — це найбільш відома серія злочинів, але шумовиння у Львові з’явилось не 22 листопада. Сотні злочинців отримали в руки зброю від польських командирів вже в перші дні листопада. Їх було набагато більше, ніж неповнолітніх бійців, названих Орлятами. Звичайно, що діти — завжди вигідний матеріал для тих, хто творить легенди, діти — вигідний інструмент для ведення “історичної політики”, але українська листівка не називає дітей шумовинням.

Українська листівка називає шумовинням звичайне... шумовиння!

У Львові в листопаді 1918 року ЦІЛІ ВІДДІЛИ ФОРМУВАЛИСЬ ЗІ ЗЛОЧИНЦІВ. Українські війська воювали проти злочинців, про що й розповідає листівка. Повторимо найважливіший фрагмент польського документу. Саме в ньому йдеться про Орлят і про шумовиння! І одне від іншого чітко відокремлюється!

Підсумок

Ми не маємо наміру дискутувати з пані Пиж-Пакош. Звичайно, розвіюємо її тезу, але не сподіваємось, що вплинемо на її позицію. Дискутувати можна з тим, хто має добрі наміри, незважаючи на те, що зробив помилку чи піддався дезінформації. Ми спостерігаємо за діяльністю родини Пижів та Пакошів і не бачимо в цих людях добрих намірів — ані добрих намірів щодо Польщі, ані добрих намірів щодо України. Ми бачимо тільки дії на користь Москви і “Новоросії”. Ми й й тепер не бачимо людину, яка несвідомо зробила помилку. Бачимо злий намір! Кожен має право на власну думку. Нікого не змушуємо розділяти нашу.

Однак, на нашу думку, обговорювана стаття — це звичайна провокація, яка мала за мету підживити польсько-українські протиріччя і спровокувати польських політиків до необдуманих висловлювань.

Ми не збираємось “навертати” пані Пиж-Пакош на шлях порядності. Але хочемо вплинути на польських політиків, бо сподіваємось, що принаймні деякі з них мають добрі наміри, що принаймні деякі з них бажають добра Польщі, Україні і всім народам, які живуть між Німеччиною в Росією. Ми хочемо нарешті підняти тих політиків до боротьби з агентами впливу. На жаль, політики не дуже рвуться до цієї боротьби. Скільки минуло років, поки в Польщі почали називати своїми іменами події на Віленщині? Скільки минуло років, поки політики зрозуміли, що зрадник з Віленщини нічим не відрізняється від зрадника з Варшави, Кракова, Києва чи Львова?

Зрештою... йдеться не лише про польських політиків. Про українських також... Є немало способів заблокувати чи хоча б ускладнити антиукраїнську і антипольську діяльність Марії Пиж-Пакош, наприклад, розірвати умову про надання радіочастот.

Хоча б перевірити, чи пані Пакош має подвійне громадянство чи тільки польське. Польське має точно — без нього вона не змогла б кандидувати в Польщі в місцевих виборах.

Якщо має тільки польське громадянство... Заборона в’їзду на територію України для явних ворогів України, що, здається, повинно бути нормою? Це потрібно було зробити — і це абсолютно не було б антипольським кроком. Навпаки! В Україні є достатньо порядних поляків, які могли б керувати польським радіо. Достатньо, щоб польська держава допомагала їм так, як допомагала союзникам “Новоросії”.

Що можуть зробити польські політики? Сто років тому “капіталісти” продавали Москві мотузку, на якій мали повиснути. Польська влада пішла далі: сама платить за мотузку і дають її Москві задарма. Польська влада багато років фінансувала діяльність Пижів і Пакошів. Їх відкрита діяльність на користь “Новоросії” не була перешкодою! Навіть з’явився аргумент, що Польща їм платить за те, що роблять в робочий час, а СЕПАРАТИСТІВ ПІДТРИМУЮТЬ ПІСЛЯ РОБОТИ! В голову не вкладається... проте це не жарт!