Білоруське суспільство зберігає ненависть до режиму та не сприймає війну проти України, - Наталя Радіна

Звернення до польських друзів. Напередодні 2020 року я говорила багатьом політикам і журналістам у Польщі, що Лукашенко програє майбутні президентські вибори, і в Білорусі неминуче відбудеться революція. Тоді мені ніхто не вірив. Навіть дипломати, які працюють і живуть у Мінську, запевняли мене, що диктатура все ще стабільна і протестів у країні не буде. Вони допустилися помилки, і політикам довелося буквально на ходу перевзуватися і перебудовувати відносини зі сусідньою країною.

Зараз я спостерігаю приблизно такі ж настрої в польському суспільстві, як і напередодні революційних подій 2020 року. Білорусь здається полякам якоюсь безнадійно втраченою землею, яка перебуває під повним впливом Москви, і жодних змін там чекати не доводиться.

І я знову хочу сказати, що це помилка, тому що зміни в Білорусі неминучі. На відміну від Росії, де ситуація значно ускладнюється через лояльність більшості електорату до режиму Владіміра Путіна, у Білорусі уряд Олександра Лукашенка не має підтримки народу. Так, диктатор поки що залишається біля керма, але лише завдяки військовій і фінансовій підтримці Кремля. Ця підтримка аж ніяк не гарантована в майбутньому, адже Росія сьогодні змушена витрачати величезні ресурси на війну в Україні.

Білоруси залишилися такими ж, як і на кадрах, які облетіли весь світ 2020 року – європейський народ, який жадає свободи. На жаль, протести в умовах тоталітаризму та де-факто російської окупації у країні поки що неможливі, але ненависть до нелегітимного режиму та повне неприйняття війни проти України залишаються в суспільстві.

Сьогодні на перший план виходить політика Заходу щодо Білорусі, і вона має вирішальне значення.

Я працюю журналістом понад 25 років і добре пам'ятаю всі періоди потепління та охолодження відносин Лукашенка зі Заходом. На жаль, політика Заходу щодо моєї країни завжди ґрунтувалася на принципі «нове – це добре забуте старе». Майже після кожних президентських виборів, які диктатор безсоромно фальсифікував, і подальших масових репресій, запроваджували санкції. Як правило, вони були недостатніми та мали радше символічний характер: наприклад, візові обмеження для чиновників та працівників каральних органів. Максимум через рік-два оголосили, що «санкції не працюють» і що потрібно йти на контакт з урядом, щоби «відтягнути» Лукашенка від Москви і змусити піти на якусь лібералізацію.

Як правило, це ніяк не впливало на політичну ситуацію у країні, хоча на словах західні політики постійно заявляли про підтримку демократії і свободи в нашій країні. Але що дійсно розвивалося в результаті цих контактів, так це торгівля, яка, з огляду на щасливе географічне розташування Білорусі, тривала повним ходом. Ми всі добре пам'ятаємо, як активно західні товари йшли через територію Білорусі до Росії із 2014 року, незважаючи на санкції, запроваджені за окупацію Криму та Донбасу, якими великими були обсяги продукції, яку постачали до Білорусі, в тому числі польської. А відсутність демократії та політичні репресії не могли перешкодити цьому процвітанню економічної співпраці.

Але вибухнув 2020 рік і здавалося, що жахливе беззаконня, яке влаштував Лукашенко, розправляючись із мирними протестувальниками на очах у всього світу, покладе край нерішучості західних політиків у тому, що запровадять справді сильні економічні санкції, які допоможуть знищити диктатуру. Однак перші економічні обмеження проти режиму почали вводити надто пізно: перші реальні санкції (візові обмеження не мають значення) запроваджені лише у травні 2021 року, коли Лукашенко вчинив прямий терористичний акт, посадивши літак міжнародної авіакомпанії в Мінську, щоби заарештувати блогера на борту. Але громадянські протести вже були придушені, і білоруські в'язниці почали заповнюватися тисячами політв'язнів. Згодом економічні обмеження проти режиму запровадили через так звану міграційну кризу і сплановані режимом атаки на кордонах із Польщею, Литвою та Латвією, і, нарешті, 2022 року, коли російські війська увійшли в Україну з території Білорусі та розпочалися ракетні обстріли українських міст.

Сьогодні західним політикам важливо зробити висновки з помилок минулого та виробити ефективну стратегію щодо Білорусі. Жодні переговори з диктатором неможливі. Лукашенко сьогодні настільки слабкий і залежний від Путіна, що втратив можливість проводити будь-яку незалежну політику. Крім того, події 2020 року та масові протести проти чергової фальсифікації виборів посіяли в ньому такий страх, що розраховувати на будь-яке послаблення політичних репресій усередині країни можуть лише наївні. Його може зруйнувати перемога України у війні, яку він веде разом із Путіним уже третій рік, а також консолідована сильна політика Заходу.

Лише потужні економічні санкції, жорстке дотримання запроваджених обмежень, блокування всіх шляхів обходу цих санкцій приватним бізнесом та третіми країнами можуть мати найсерйозніший вплив на деструктивні процеси, які вже відбуваються в Білорусі.

У жодному разі не можна знімати санкції з білоруського калію, який є основним білоруським експортним товаром, мотивуючи це гіпотетичним голодом в африканських країнах. Голоду в Африці не буде, світових запасів цього добрива вистачить, але війна проти Польщі внаслідок посилення проросійського маріонеткового режиму в Мінську стане цілком ймовірною. Думаю, варто нагадати, що напередодні повномасштабної війни Україна ставила рекорди в торгівлі з Білоруссю, масово купуючи нафтопродукти на білоруських НПЗ, калійні та азотні добрива, хоча після 2020 року ми так потребували української солідарності, так важливо було не фінансувати цей терористичний режим. В результаті монстр, який також був насичений українськими ресурсами, напав і це призвело до величезних людських жертв.

Окрім санкцій, які потрібно посилювати, важливо, на мою думку, надавати підтримку білоруським незалежним ЗМІ і правозахисним організаціям. Донесення незалежної інформації до білорусів усередині країни та підтримка політв'язнів є найважливішими напрямками роботи білоруських демократичних сил. Польща вже давно є хабом та прихистком для білоруських незалежних ЗМІ, адже її близькість до Білорусі дозволяє максимально ефективно працювати. А сайт «Хартія-97», головним редактором якого я є, завжди був і буде вдячний Польщі за можливість вільно працювати на благо своєї країни. Ми завжди будемо вдячні за допомогу, яку нам надає польський уряд і фонди, але вкрай важливо не зменшувати цю допомогу, а збільшувати її, адже важливість роботи незалежних білоруських журналістів величезна. Білоруське суспільство перебуває під таким тиском злочинної пропаганди Путіна та Лукашенка, що вільне самостійне слово просто необхідне людям, щоби мати ясний розум і розуміти перспективи на майбутнє, яке Білорусь неодмінно має мати європейське.

Я вірю, що Білорусь стане вільною. І я прошу вас, дорогі польські друзі, вірити разом зі мною. Не відвертайтеся від білорусів. Наш шлях непростий, але я переконана, що ми, як і поляки, досягнемо своєї мети – жити у вільній і незалежній країні. Нам потрібна лише солідарність, усесвітньо відома польська «Солідарність», яка завжди була для нас прикладом. Це те, на чому ми стоїмо, це наша спільна підтримка, наша спільна справа .

Наталія Радіна (Натальля Радзіна, - біл.), головна редакторка сайту charter97.org (інформаційний партнер ГО «Західний інформаційний фронт) для wyborcza.pl