А якщо почати вимагати у москви повернути Смоленськ Білорусі? – На ІІІ Форумі Острозьких обговорювали нестандартні методи боротьби із рашапропагандою

У тому, що в українців низький інтерес до білорусів, їхньої опозиції і навіть звитяг військових підрозділів на кшталт полку ім. Кастуся Калиновського (ПКК), значна провина лежить насамперед на самих білорусах. Але це можна і треба виправити, констатували учасники панельної дискусії «Формування інформаційних наративів про Білорусь: інформація та дезінформація» в рамках ІІІ Форуму Острозьких, який відбувся минулих вихідних (16-17 листопада) у Києві.

Чомусь під час таких заходів дехто з учасників обов’язково згадує, що українці (нібито) нічого не знають про білорусів, а білоруси нічого – про українців.

Цим разом незалежний експерт Тихон Чарнекевич навіть зазначив, що «портрет Білорусі в українських ЗМІ скоріш уже сформований і радше негативний». За його суб’єктивними спостереженнями, за останні три місяці близько 2/3 публікацій на білоруську тематику – це були згадки та цитати самопроголошеного президента лукашенка. Решта – про те, які ракети чи дрони залетіли з території Білорусі, і поодинокі публікації згадували про ПКК.

Тож, на його думку, щоби змінити цей сформований негативний образ, треба пропонувати якість нові наративи на теми, які цікавлять українців і медіа сьогодні. «Торік «Українською Призмою» було представлено дослідження, яке показало скорочення кількості людей, що прихильно ставляться до білорусів. І щоразу менше людей знає про білоруські демсили, Світлану Тихановську та ПКК», - додала модераторка панелі, білоруська журналістка Ірена Кацялович.

За словами Миколи Балабана з Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, змінювати можливо все. Тільки в цьому випадку ключовим є те, що відбувається в самій Білорусі, і що може бути цікавим для українських медіа та читачів.

«Оскільки в нас зараз умовно інфопростір на 90% говорить про війну, про обстріли, ракети тощо. Відповідно, цікавить – скільки чого (ракет, дронів) прилетіло зі сторони Білорусі», - підкреслив Балабан. Втім, на його думку, українська аудиторія з цікавістю читатиме про спротив режиму лукашенка, аналітику про політичну боротьбу та ін.

Докторка наук, професорка КНУ ім. Шевченка Рена Марутян зазначила, що сьогодні в інфопросторі є два треки про Білорусь: перший стосується офіційної влади (лукашенко і збройні сили), другий – це білоруська опозиція і ті, хто не підтримує цю війну, а також добровольці, ПКК.

«Зараз 33% українців негативно ставляться до білорусів і їхньої влади, яка підтримує цю війну. Але 60% українців позитивно ставляться до білоруської опозиції і тих, хто захищає Україну. Давайте розділяти ці моменти, і тоді може зможемо визначити наративи, які є в одних та інших, і як можемо з ними працювати», - вважає пані Марутян (на світлині).

Вона нагадала, що за класикою ІПСО там, де є брак інформації або негатив (тобто, якщо сама антилукашенківська опозиція не продукує позитивний контент про себе – а це елемент стратегічних комунікацій), то цей вакуум буде заповнюватись росіянськими стереотипами. Тож тут є питання і до тих суб’єктів, які повинні про себе розповідати.

«За НАТОвським стандартом щодо стратегічних комунікацій є 4 складові: 1) публічна дипломатія, 2) зв’язки із громадськістю, 3) військові зв’язки, 4) ІПСО. Тож щоби бути присутніми в українському інфопросторі, білоруській опозиції варто вкладатись у тих 4 пункти», - наголосила науковиця.

Журналістка білоруської редакції «Радіо Свобода» Арина Коршунова дивиться на цю проблематику з точки зору медійниці. «Медіакампанія часто – це не про військові успіхи, а про вдало зняте відео для тіктоку. Думаю, нашим воякам такого потрібно робити більше. Насправді це цікавіше для українського глядача чи читача, аніж якісь аналітичні приколи, які зазвичай робить білоруська опозиція», - вважає вона.

«Я не знаю, як можна ефективно протистояти машині росіянської пропаганди, яка вливає величезні гроші в просування, у ТГ-канали, такі як Страна.юа та ін. Це жахлива медіамашина, до якої в українців ще й досить висока довіра», - зазначила Арина Коршунова (на світлині).

Із цим твердженням загалом погодився і Максим Плешко з Центру білоруських комунікацій. Він також додав, що росіянська машина впливу ще у 2020 році працювала на те, щоби знецінювати для українців тодішні білоруські протести й опозицію.

За його словами, коли розпочинається розмова про білоруську опозицією, про Тихановську й інших з українськими медійниками, політиками, вони найчастіше витягають заготовлені штампи на кшталт «та що там та Тихановська», «а чого вона не в Білорусі». Люди не розуміють базових речей. А витягують ці штампи, бо росія працювала над цим.

«Чому російській машині вдалося зробити негативну картинку про Білорусь в Україні? Чому режиму лукашенка вдається утримувати частину свого ядерного електорату, населення на своїй пропаганді? Тому що це – цілісні системи, які працюють з ментальністю, стратегічно. А хто ми і ви проти цих систем? Розрізнені суб’єкти: білоруська опозиція, полк Калиновського й інші, які не мають таких технологічних можливостей, наукового підходу, системних можливостей, грошей і цілісної вертикалі управління у цій сфері. Тобто, боротьба проти білоруської та росіянської пропагандистської машини – це як боротьба партизан у 50-их роках проти величезної машини СРСР», - вважає Максим Плешко.

У цій ситуації, на його думку, насамперед потрібен реальний діагноз, а також правдиво називати конкретні речі. Скажімо, чому в українських медіа мало полку Калиновського? Бо це їхнє недопрацювання. Але у ПКК хоча б є системний підхід, у інших підрозділів немає навіть цього.

Також представник Центру білоруських комунікацій переконаний, що інформаційно протидіяти ворогу можна, коли його сильний наратив розбивати таким самим сильним наративом, такими ж потужними заявами.

«Може, часом навіть скандальними, іноді проривними. Але це привертає увагу. Завдяки цьому аудиторія заходить, дивиться і читає, формує свою  думку. Наприклад, глобальний стратегічний наратив – ліліпутін почав воювати за історію, розповідати, що «це все русскіє зємлі» і т.д. Цей наратив постійно впроваджують, і при тому вимагають в українців віддати їм Запоріжжя, бо це «русскіє зємлі». Звучить геть абсурдно! Ми на таке навіть не реагуємо, бо вважаємо це апріорі маячнею. Виходить що – запорізькі козаки в москалів в оренду брали ці землі, чи як? Років на 400-500? Але якщо ми не реагуємо, то для частини аудиторії це осідає і залишається в голові…», - каже Максим Плешко.

У якості цікавого прикладу він навів нещодавню заяву колишнього депутата в Казахстані, який зажадав від росії повернути його країні певні історичні території, і навіть навів низку аргументів історичного характеру. Але при цьому він – неофіційна особа. «А тим часом у росіянському медіапросторі рашапропагандисти просто запалюються від цього, відбувається фактично міні-вибух, це багато обговорюють», - наголосив Плешко.

На його думку, Україна так само може говорити про Курщину, яка є етнічно українською, про Кубань – адже це реально наша історія.

Або такий хід: у Варшаві має відбутися конференція щодо малих етносів, які проживають біля кордону з Білоруссю. «Ось уявіть: на ній під час обговорення вийде якийсь учасник від білоруської опозиції і скаже: ми вважаємо, що москва має повернути Смоленськ Білорусі. Ми претендуємо, це наша земля, віддайте її назад! Потім ще хтось про це заявив, ще – і ми таким чином розбиваємо той московський наратив», - каже Плешко.

На зауваження із залу, що ми таким чином стаємо такими ж (уподібнюємося рашистам), експерт наголосив на необхідності аналізувати та досліджувати це питання, оцінювати можливі наслідки. При цьому важливо пам’ятати, що це питання потрібно оцінювати не з точки зору добра і зла, а з точки зору нашої перемоги або нашої поразки.

Також під час дискусії Плешко дав ще одну пораду опозиційним білорусам. «Ви у своїй комунікації якось забуваєте те, що ваша країна окупована, втягнута у війну, яка йде на континенті, - відзначив експерт. - Досить бути ніжними! Треба бути нарешті жорсткими. І коли ви станете такими, будете називати речі своїми іменами, тоді й українці вас заповажають, захочуть вас показувати, дивитися і матимуть цікавість до вас».

Ремарка Арини Коршунової фактично проілюструвала цю пораду. «Коли в Білорусі почали збивати шахеди, українці відреагували вельми добре. Почалося таке… Навіть порівнювали – скільки збила Польща, НАТО, і скільки Білорусь», - нагадала вона.

Ще однією темою, про яку згадують на багатьох українсько-білоруських подіях, було створення спільного майданчика для інформаційної співпраці. Традиційно спектр думок був доволі полярним, хоч і в досить практичній площині. Були навіть пропозиції передати функції постійного інформування про дії білоруських підрозділів (наприклад, інформаційні розсилання) незалежним білоруським ЗМІ у Варшаві, Вільнюсі та Києві.

Натомість медійники переконані, що українські журналісти навряд чи захочуть отримувати інформацію про білоруські підрозділи в Україні від білоруських ЗМІ. І значно ефективніше воякам вибудовувати комунікацію напряму з медіа. Можливо навіть, як сказала Коршунова брати менеджерів-медійників, одягати їх у форму і включати в роботу – інформування, створення та розповсюдження відео про роботу підрозділів, які будуть масово поширюватись. Адже такий підхід (колись його практикував ПКК) може принести добровольцям і гроші (допомогу), і волонтерів, і нових рекрутів.

Світлини: Юрій Кміть / ЗІФ