Кубинська криза 2.0: москва випробовує межі терпіння Вашингтона, - огляд політики росії

Лютий цього  року позначився для росії різким погіршенням як внутрішньої економічної ситуації, так і зовнішньополітичних позицій. Падіння видобутку нафти та бюджетних доходів на тлі санкційного тиску адміністрації Трампа та спроби москви загострити ситуацію навколо Куби й Ірану свідчать про комплексну кризу, що дедалі більше впливає на баланс сил у відносинах між США, Україна та Росія. Водночас для Києва така конфігурація створює додаткові можливості - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти  Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Росія починає знижувати видобуток нафти

Російська нафтова галузь у лютому 2026 року опинилася в епіцентрі «ідеального шторму», де поєднання безпрецедентного санкційного тиску адміністрації Дональда Трампа, логістичного колапсу та падіння цін нижче за рівень рентабельності змушує компанії вдаватися до фізичного зупинення свердловин.

За даними провідних аналітичних центрів, ситуація більше не описується лише термінами фінансових втрат — мова йде про технічну неможливість продовжувати роботу в попередніх обсягах.

Експорт російської нафти морським транспортом продемонстрував стрімке падіння: з 3,8 млн барелів на добу в грудні 2025 року до критичних 2,8 млн у лютому 2026-го. Ця негативна динаміка зумовлена насамперед заповненням усіх доступних потужностей для зберігання. Обсяг сировини, що «зависла» на танкерах у морі, сягнув рекордних 150 мільйонів барелів, а судна змушені дрейфувати або штучно знижувати швидкість через відсутність реальних покупців, що є прямим свідченням падіння попиту на токсичний товар.

Статистичні дані підтверджують, що процес скорочення видобутку вже став фактом, а не прогнозом. У січні 2026 року середньодобовий видобуток в рф знизився другий місяць поспіль, склавши 9,28 млн барелів. Це на 300 тисяч барелів менше за рівень, дозволений росії в межах квот ОПЕК+. Якщо раніше москва систематично порушувала домовленості, перевищуючи ліміти для максимізації прибутку, то тепер «недобір» став вимушеним наслідком зовнішньої ізоляції.

Головним чинником цього падіння стали санкції США проти ключових гравців ринку, як-от, «Роснефть» та «Лукойл», що змусило навіть традиційних партнерів, зокрема індійські НПЗ, масово відмовлятися від контрактів на користь безпечніших поставок з американського континенту.

Ситуація ускладнюється катастрофічним падінням ціни на основний російський сорт Urals, який у портах Балтійського та Чорного морів торгується на рівні 33–34 долари за барель. Дисконт до еталонної марки Brent сягнув безпрецедентних 27–35 доларів, що фактично означає продаж нафти за півціни.

Для багатьох видобувних проектів, особливо в Арктиці або на родовищах із важковидобувними запасами, такий рівень цін означає відхід у зону від’ємної рентабельності. Компанії змушені працювати у збиток лише для того, щоб уникнути складного процесу консервації свердловин, який у російських кліматичних умовах часто призводить до незворотної втрати дебиту. Проте за умов, коли витрати на складну логістику та страхування через «тіньовий флот» перекривають експортну виручку, припинення видобутку стає лише питанням часу для значної частини галузі.

Фінансові наслідки цього колапсу вже відчутно вдарили по федеральному бюджету рф. У січні 2026 року нафтогазові доходи впали до 393 млрд рублів, що є мінімальним значенням з часів пандемійного 2020 року. Це вдвічі менше за показники попереднього року та значно нижче «ватерлінії» у 576 млрд рублів, яка була закладена в бюджет як базовий рівень для покриття державних витрат.

Таким чином, енергетичний сектор перестає бути надійним донором російської економіки, перетворюючись на галузь, що бореться за виживання в умовах технологічної деградації та втрати преміальних ринків. Пропозиція Єврокомісії запровадити в межах 20-го пакета санкцій повну заборону на будь-яке обслуговування танкерів з російською нафтою може стати остаточним ударом, який змусить росію скоротити видобуток ще на сотні тисяч барелів вже навесні 2026 року.

Третій раунд мирних переговорів. Результати зустрічі у Женеві

Безумовно, основною зовнішньополітичною подією цього тижня у черговий раз стала нова, вже третя тристороння зустріч між Україною, США та росією в рамках поточного мирного процесу, яка цього разу пройшла у Женеві. Ще за кілька днів до самих переговорів нам стало відомо про те, що кремль вирішив публічно та показово змінити очільника власної делегації з начальника російського гру Ігоря Костюкова на одіозного путінського помічника Мединського, який торік вже очолював російську делегацію в рамках зустрічей між Україною та рф у Стамбулі, які перетворилися на політичний "цирк" з ультиматумами українській делегації та "історичними лекціями". А тому був високий шанс, що й цього разу путін відправив свого помічника, щоб  показового продемонструвати відсутність у кремля волі йти на будь-які реальні компроміси, здатні наблизити нас до завершення війни. Тим більше, що за останні два тижні москва, словами Лаврова вперше за весь час вирішила публічно розкритикувати адміністрацію Дональда Трампа за відсутність волі "виконати домовленості, досягнуті в Анкориджі".

А тому не дивно, що за результатами переговорів у Женеві ми в черговий раз не побачили ні проривів щодо наближення миру, ні навіть натяків на готовність москви до компромісів у політичних питаннях. Фактично ж ситуація, порівняно з минулою зустріччю, ніяк не змінилася. Понад те, журналіст видання Axios Барак Равід прямо заявив, що у політичних питаннях переговори зайшли у глухий кут, саме через позиції, представлені Мединським. І хоча нам не відомі деталі цих "позицій", судячи з усього мова в черговий раз йде не так про території, але про нереалістичні російські умови щодо їхнього впливу на суверенітет України.

Так, слід зазначити, що до російської делегації увійшов й один із заступників Лаврова, Міхаіл Галузін, який за кілька днів до переговорів знову нагадав про російську ідею "зовнішнього управління в Україні під егідою ООН для проведення виборів", яку путін оголосив у березні 2025 року, зі сподіванням на підтримку адміністрації Трампа. А тому не слід виключати, що у Женеві росіяни привезли саме подібні "пропозиції", які, цілком зрозуміло, є абсолютно не прийнятними. Така ситуація лише додатково підтверджує основний фактор - будь-які зміни в позиції кремля щодо мирних переговорів є малоймовірними, допоки росіяни матимуть мінімальний успіх на полі бою.

Окрім цього, переговори у Женеві ще раз підтвердили незмінність актуальної російської стратегії взаємодії із США, а саме спробу перевести діалог з теми врегулювання війни в економічну площину. Так, згідно зі слів Лаврова, у Женеві США та рф домовились про створення "економічної робочої групи", яка нібито буде функціонувати паралельно з військово-політичними переговорами. З огляду на це Україні слід інтенсифікувати контакти з представниками американської адміністрації, аби їхня поточна позиція залишалася незмінною.

В цілому Україні, як і раніше, залишається продовжувати вести дані переговори саме у тристоронньому форматі, аби представники адміністрації Дональда Трампа на власні очі бачили незмінність позиції москви. Адже за таких обставин Україна отримує чи не єдиний практичний аргумент у контактах зі Сполученими Штатами щодо запровадження нових санкцій проти російського енергетичного сектору.

Результати зустрічі путіна з міністром закордонних справ Куби

Ще однією важливою темою останнього тижня стала російська активність навколо Куби, до якої наразі прикута увага США та де наразі розгортається жорсткий дефіцит палива. Так, кілька днів тому путін провів офіційну зустріч з кубинським міністром закордонних справ Бруно Родрігесом, під час якої російський диктатор вирішив розкритикувати позицію США через посилення санкційного режиму щодо Куби.

Більше того, він прямо заявив про готовність організувати "паливну допомогу". Видання Bloomberg вже повідомило про спрямування російського танкера до Куби, із 200 тисячами барелів палива, який має прибути до острова на початку березня.

Але в цьому контексті важливим фактором є те, що Сполучені Штати доволі серйозно слідкують за санкційним режимом щодо  острова. До того ж Вашингтон вже кілька разів на практиці демонстрував готовність затримувати відповідні судна, що порушують санкційний режим. Таким чином кремль йде на пряму ескалацію з адміністрацією Дональда Трампа, до того ж на фоні активної фази тристоронніх переговорів між Україною, США та рф.

Саме тому Києву слід врахувати сценарій, при якому дії кремля у відношенні Куби можуть бути пов'язані з прагненням москви домогтися від Білого дому більшого політичного тиску у відношенні України, аби вона прийняла російські ультимативні умови в обмін на припинення російської підтримки Гавани.

Разом із цим ефективність подібної стратегії залишається під великим питанням. До того ж, з урахуванням того, що раніше Вашингтон вже затримував російські танкери, існує висока ймовірність повторення цього сценарію й у відношенні актуального російського судна.

Для України така ситуація відкриває можливості скористатися додатковими аргументами в процесі контактів із представниками адміністрації Трампа, заявивши про неготовність росії йти на будь-яку деескалацію, як щодо російсько-української війни чи договорів про контроль за ядерною зброєю, так і у продовженні систематичної політичної підтримки ворожих до США режимів.

Російський фактор у загостренні ситуації навколо Ірану

Ситуація навколо Ормузької протоки у лютому 2026 року остаточно оформилася у стратегічний виклик для американської адміністрації, де російська федерація перейшла від ролі пасивного спостерігача до статусу активного гаранта іранської непоступливості. Масштабні навчання Корпусу вартових ісламської революції «Розумний контроль», що супроводжувалися бойовими пусками ракет та тимчасовим перекриттям найважливішої світової нафтової артерії, відбулися за очевидного політичного та військового схвалення з боку москви.

Для росії демонстративна підтримка Ірану в момент, коли США розгорнули в регіоні авіаносні групи USS Abraham Lincoln та USS Gerald Ford, є критично важливим інструментом тиску, що має на меті розтягнути американські ресурси між двома театрами воєнних дій — Східною Європою та Близьким Сходом.

Таке злагодження дій москви та Тегерана під час непрямих ядерних переговорів у Женеві дає іранській стороні змогу диктувати жорсткі умови, вимагаючи повної заморозки санкцій та відмови від обговорення ракетної програми в обмін на доступ американського бізнесу до своїх надр.

В українському зовнішньополітичному контексті цей фактор «ормузького шантажу» має стати центральним аргументом у комунікації з Вашингтоном для остаточного руйнування ілюзій щодо можливості залучення рф як конструктивного посередника.

Росія свідомо підживлює іранську агресивність, оскільки будь-яка ескалація в протоці призводить до стрибка цін на енергоносії, що є життєво необхідним для наповнення військового бюджету кремля.

Україні необхідно просувати наратив про те, що російська присутність на іранських навчаннях — це безпосередня оплата за дрони та ракети, які росія отримала для атак на українські міста.

Демонстрація цього прямого зв’язку між безпекою Перської затоки та війною в Україні повинна стати ключем до зниження прихильності адміністрації США до будь-яких форматів «великих угод» з москвою. Вашингтон має чітко усвідомити, що кожна поступка росії в Європі лише посилює іранську загрозу для американських інтересів на Сході, оскільки москва використовує отриману свободу дій для подальшої дестабілізації енергетичних маршрутів спільно з Тегераном.

Використання фактора ірансько-російського військового тандему дозволяє Україні змінити логіку американської стратегії стримування. Замість того, щоб розглядати росію як окрему проблему, її слід позиціонувати як головного спонсора глобальної нестабільності, чиї дії в Ормузі прямо загрожують економічній стабільності США. Аргументація про те, що лише поразка рф в Україні зможе підірвати ресурсну базу для її активності на Близькому Сході, є найбільш виграшною для української дипломатії в умовах 2026 року.

Таким чином, деструктивна роль москви в зоні Ормузької протоки має бути трансформована в інструмент максимальної делегітимізації росії в очах американського істеблішменту, що унеможливить будь-які сценарії замирення агресора за рахунок українських інтересів.