Економічна інтеграція Росії та Ірану та спільні маневри біля Ормузької протоки - це підрив США

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Під час нещодавноої 19-ї сесії Спільної економічної комісії між Іраном та Росією, яка проходила у Тегерані сторони домовилися про розширення співпраці в енергетиці, інфраструктурі та торгівлі, включно з масштабними інвестиціями в нафтові й газові підприємства. Більшість положень попередніх угод уже реалізована, а нові домовленості мають перетворити меморандуми на реальні проєкти. Російські компанії вже зробили інвестиції в сім нафтових родовищ Ірану, і ця частка зростатиме, що свідчить про міцнішу енергетичну інтеграцію.

У рамках співпраці Москва та Тегеран планують також будівництво нових малих АЕС приблизно за $25 млрд, що розширює енергетичний сектор.

Ключовою частиною співпраці є план імпорту російського газу до Ірану у обсягу близько 55 млрд кубометрів на рік та обговорення імпорту до РФ електроенергії через третіх партнерів, зокрема через Азербайджан.

Росія та Іран хочуть збільшити торговельний оборот із приблизно $5 млрд до $20 млрд щорічно, використовуючи транспортні коридори, як-от Міжнародний транспортний коридор «Північ-Південь».

Цей план є свідченням наміру створити альтернативні маршрути й механізми торгівлі поза західними каналами. Водночас таке поглиблення співпраці має прямі наслідки для США, оскільки зміцнює економічні й інфраструктурні зв’язки між двома країнами, що перебувають під значними західними санкціями.

Поєднання енергетичних проєктів і торгівлі послаблює ефективність американських санкцій проти обох держав. Збільшення експорту газу через Іран дасть Москві стратегічний коридор до Перської затоки. Реалізація проєктів з розвитку транспорту й енергетики сприятиме формуванню більш самодостатніх економічних ланцюгів між Іраном і Росією.

Така самодостатність дозволить обом країнам зменшити залежність від долара США для розрахунків у торгівлі. Співпраця сприятиме створенню фінансових і банківських каналів, які не залежать від санкційних механізмів, що може підірвати американське фінансове домінування у регіоні. Економічне партнерство між РФ та Іраном має стратегічні наслідки для впливу США.

Економічні відносини між Росією та Іраном мають глибоку історію та посилилися після введення західних санкцій проти обох країн. У січні 2025 року Москва і Тегеран підписали «Угоду про всебічне стратегічне партнерство», що формалізувало співпрацю на найближчі 20 років у сферах енергетики, торгівлі, технологій та безпеки. Після цього російські компанії почали інвестувати в іранські нафтові родовища та розвивати спільні енергетичні проєкти. Іран і РФ також обговорювали будівництво газопроводів, що могли б транспортувати російський газ через іранську територію, з можливістю збільшення обсягів до десятків мільярдів кубометрів.

Окрім традиційної нафти й газу, Москва інвестує в іранські енергетичні проєкти, включно з атомною енергетикою. Обидві держави розглядають розширення співпраці, як спосіб протидії санкціям та посилення своєї економічної самостійності. Товарообіг між Росією та Іраном вже зріс, і обидві сторони бачать потенціал для значного зростання в майбутньому.

Домовленості торкаються не лише енергії, а й транспорту, промисловості та сільського господарства, що збільшують взаємну економічну залежність. Росія також використовує Іран як транзитний коридор для доступу до ринків Південної Азії, Африки та Близького Сходу та продовжує працювати над розширенням торгівлі з Тегераном, задля зменшення своєї залежності від європейських та американських ринків. Обидві країни також ведуть переговори про створення фінансових систем, що обходять західні банки та платіжні мережі.

Поглиблена економічна співпраця між Іраном і Росією дозволяє обом країнам частково обходити санкції США, зменшуючи їхній вплив на енергетичний та фінансовий сектори. Російські інвестиції в іранські нафтові родовища та спільні проєкти у газовому секторі створюють стійкі економічні зв’язки.

Отже, ще раз – спільні дії Ірану та РФ можуть підривати дієвість санкцій США та їхніх партнерів, особливо у питаннях енергетичної безпеки. Кремль і Тегеран працюють над створенням каналів розрахунків та фінансування, які не залежать від американських банків та платіжних систем, що знижує домінування США у глобальній фінансовій архітектурі. Така диверсифікація загрожує впливу долара у міжнародній торгівлі.

Спільні енергетичні проєкти, включно з потенціалом постачання газу Ірану, створюють конкурентні альтернативи експортним ринкам, де США мають інтереси та знижують залежність імпортерів від американських енергетичних ресурсів. У довгостроковій перспективі це формує інші центри енергетичного впливу.

Енергетичні альянси між Іраном і Росією можуть створити нові «точки напруги» у регіоні. Напруженість у відносинах із Тегераном вже впливає на глобальні ціни на нафту та ускладнює стабільність ринку енергоносіїв, який є критичним для американської економіки.

Розвиток транспортних коридорів між Іраном і Росією створює нові маршрути торгівлі, що обходять традиційні західні торговельні шляхи. Їх подальший розвиток може знизити транзитне значення маршрутів, де США мають вплив, наприклад, через Перську затоку. Такі коридори сприяють переформатуванню глобальної логістики.

Заплановані також спільні військово-морські навчання Ірану та Росії в Оманському морі та північній частині Індійського океану. Акваторія маневрів розташована поблизу стратегічно важливих морських маршрутів, через які проходить значна частина світового експорту нафти і газу. Навчання відбуваються на тлі зростання напруженості між Тегераном і Вашингтоном, а також триваючої війни Росії проти України. На Близькому Сході вже присутнє потужне морське угруповання США. Спільні дії російських та іранських військових кораблів у цих водах демонструє поглиблення їхньої військової координації. Для США це означає потенційне зменшення монополії на військово-морське стримування в регіоні.

Відпрацювання спільних операцій підвищує сумісність флотів і здатність діяти узгоджено у кризових сценаріях. Російсько-іранська військово-морська активність створює нові ризики для американських кораблів і союзників у разі інцидентів або ескалації.

Особливе значення має близькість навчань до Ормузької протоки – ключової артерії глобального енергетичного ринку. Посилення російсько-іранської взаємодії в цій зоні підвищує здатність Тегерана чинити тиск на свободу судноплавства. Москва, у свою чергу, отримує можливість розширити свою військово-морську присутність поза традиційними зонами впливу.

Такий формат співпраці підсилює стратегічну автономність обох країн від Заходу. Для США це означає необхідність перерозподілу ресурсів і посилення військової присутності для збереження балансу сил.

Навчання також мають символічний характер, демонструючи формування альтернативного центру сили. У сукупності це формує довгостроковий виклик американському військовому, енергетичному та геополітичному впливу в регіоні.

Власне, Іран і Росія останніми роками послідовно розширюють військову та економічну співпрацю. Москва використовує партнерство з Тегераном як елемент протидії західним санкціям і міжнародній ізоляції. Іран, у свою чергу, шукає підтримки у зміцненні оборонних можливостей та модернізації військово-морських сил.

 При цьому Оманське море та північна частина Індійського океану є ключовими зонами глобальної торгівлі. Через Ормузьку протоку транспортується значна частина світових енергоресурсів. США традиційно забезпечують безпеку судноплавства в цьому регіоні через постійну наявність флоту. Будь-яке посилення альтернативної військової присутності змінює баланс сил. Спільні маневри РФ та Ірану можуть включати обмін досвідом, тактичними напрацюваннями та системами зв’язку, створювати основу для координації у можливих конфліктах. До того ж, наголошуємо, поглиблення військової взаємодії відбувається паралельно з економічною та енергетичною кооперацією. Обидві країни формують механізми обходу санкцій та альтернативні фінансові інструменти. На тлі напружених переговорів щодо іранської ядерної програми такі дії підсилюють позиції Тегерана.

Понад те, спільні навчання Ірану та Росії відбуваються у стратегічно важливих водах. Узгодження дій двох флотів підвищує їхню спроможність діяти як єдиний оперативний елемент, що зменшує ефект американського домінування та ускладнює свободу маневру ВМС США. Регіон навчань безпосередньо пов’язаний із транспортуванням нафти та газу. Посилення військово-морських можливостей Ірану за підтримки РФ підвищує здатність блокувати або ускладнювати судноплавство, чим створюються ризики для ринків. США як гарант безпеки маршрутів опиняються під додатковим тиском.

Маневри дозволяють Ірану та РФ відпрацьовувати координацію, обмін розвідданими та командні процедури, формують основу для потенційних спільних операцій у кризових умовах. Така сумісність ускладнює реагування, вона також підвищує впевненість обох сторін у протистоянні Заходу.

Отже, слід розуміти, що військова співпраця доповнює економічну та енергетичну взаємодію між Москвою і Тегераном, створює альтернативні канали підтримки в умовах санкцій. У довгостроковій перспективі це знижує вплив санкцій як інструменту стримування. Наявність кількох військових флотів у регіоні підвищує ймовірність випадкових зіткнень. Навіть локальний інцидент може перерости у повноцінний конфлікт.

Таким чином у світі підвищується загальний рівень нестабільності. РФ і Іран взаємодією військових флотів на морі демонструють здатність діяти спільно поза західною архітектурою безпеки. Вочевидь, це приваблює інші держави, критичні до США, до подібних форматів співпраці. Такий процес поступово формує багатополярну військову конфігурацію.

Для США це означає розмивання глобальної переваги. Навчання є не одноразовою акцією, а елементом системного зближення двох підсанкційних держав. Поступове нарощування координації створює стійкий альянс у критично важливому регіоні та вимагає від США додаткових ресурсів і дипломатичних зусиль.

Фото - президент росії путін з президентом Ірану Ібрагімом Раїсі в липні 2022 р.