Прощай Telegram, деградація економіки та принизлива поразка на Кавказі, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У росії стартує блокування Telegram, яке вже викликало критику серед політичного істеблішменту, економіка переживає глибоку стагнацію та соціальну деградацію, а зовнішня політика зазнає поразки на Кавказі через активну присутність США. Кремль опиняється в пастці власної ізоляції, тоді як регіональні гравці інтегруються у глобальні економічні та технологічні проєкти без Москви, - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Аналіз ситуації навколо блокування Telegram в Росії

Головною внутрішньополітичною новиною тижня в росії став початок процесу блокування найбільш популярного в країні месенджеру Telegram.

Офіційно це подається під виглядом “уповільнення”, хоча всім чудово зрозуміло, що мова йде про старт процесу його повноцінної заборони. Але справді важливим став не сам початок блокування месенджеру, а внутрішня реакція на це рішення.

Так, значна частина російського “політикуму” – від провладних партій та лідерів думок до “воєнкорів” – різко розкритикувала рішення влади. Щобільше, останні заявляють про його прямий вплив на військові спроможності російської армії, яка часто вела процес керування підрозділами через Telegram.

Крім того, з початком повномасштабного вторгнення сам месенджер повноцінно оформився як один зі стовпів інформаційної політики кремля. Російська влада витратила величезні кошти на розбудову власної мережі із сотнями каналів, які стали альтернативним фундаментом як внутрішньої, так і зовнішньої пропаганди. Фактично месенджер став повноцінною частиною самої російської внутрішньої політики. Вочевидь, такі дивіденди цілком перекривали той факт, що “анонімні” або ж публічні російські канали дозволяли собі часткову критику щодо російської влади.

Як наслідок, об’єктивних факторів, які б відкрито пояснювали причину подібного кроку з боку влади немає. Понад те, ні для кого не є секретом, що сам месенджер потенційно співпрацює з російською владою, про що говорять неодноразові випадки блокувань каналів, які займалися публікацією компромату на тих чи інших російських чиновників. До того ж згадаємо публічні випадки, коли російські спецслужби отримували доступ до повідомлень українців на тимчасово окупованих територіях. А тому коли кремлю справді було щось потрібно – адміністрація Telegram йшла на відповідні кроки.

Судячи з усього, причиною різкої зміни ставлення кремля до месенджеру стала ситуація навколо Ірану, де лише місяць тому режим аятол перебував від реальної загрозою краху через внутрішні протести. І лише надзвичайна жорстокість з тотальним блокуванням інтернету дозволила придушити заколот.

Вочевидь, кремль дійшов висновку стосовно потреби пришвидшити процес так званої “суверенізації рунету”, тобто блокування всіх ресурсів, які хоча б мінімально не підконтрольні москві.

Це особливо важливо, якщо взяти до уваги  скрутне економічне становище, в якому з початком року опинилася російська економіка. Не виключено, що для збереження поточних витрат на війну, та без радикальних змін у цінах на нафту, російська влада буде вимушена неодноразово підвищувати податки як  для бізнесу, так і для населення, не кажучи вже про інші фінансові схеми отримання додаткових коштів до бюджету, як-от збільшення різноманітних зборів та ще більше зменшення фінансування різноманітних соціальних програм. Саме тому в інтересах кремля є пришвидшити процес нівелювання будь-яких каналів для поширення негативу у відношенні влади.

Зниження облікової ставки центробанком росії. Аналіз останніх новин в економіці

Зниження ключової ставки Центробанком рф до 15,5% стало не стільки економічним сигналом, скільки політичним маневром, покликаним замаскувати глибинну деградацію російської господарської моделі.

Попри січневий стрибок інфляції, зумовлений підвищенням ПДВ до 22%, регулятор капітулював перед тиском кремля, якому критично важливо створити ілюзію «оживлення» ділової активності перед березневими політичними звітами в Держдумі. Однак цей «косметичний» крок не здатний приховати того факту, що російська економіка входить у фазу затяжної стагнації, де кожен макроекономічний показник свідчить про системний перегрів та вичерпання внутрішніх ресурсів.

Фінансова стабільність режиму сьогодні тримається на ірраціональному балансуванні між дефіцитом бюджету та спробами утримати купівельну спроможність населення, яка стрімко тане.

Опора на нафтогазову ренту стає дедалі хиткішою: рішення ОПЕК+ щодо ймовірного нарощування видобутку з квітня 2026 року загрожує рф остаточною втратою частки ринку. Саудівська Аравія та ОАЕ готові демпінгувати, щоб витіснити підсанкційних гравців, а з огляду на дисконти Urals ціна на російську нафту за барель може впасти ще нижче від поточного рівня. Для бюджету росії, що вже «проїв» значну частину Фонду національного добробуту, це означатиме перехід до режиму прямого виживання та подальшої девальвації рубля до позначок 90–100 за долар.

Стан російського ринку праці у 2026 році остаточно розвінчує міф про «рекордно низьке безробіття». Офіційна цифра у 2,2% маскує катастрофічне за масштабами приховане безробіття, яке охопило понад 5,5 мільйона осіб.

Російські підприємства, намагаючись утримати кадри в умовах мобілізаційного тиску, масово переводять персонал на неповну зайнятість або відправляють у неоплачувані відпустки. Найбільше постраждали обробна промисловість та готельно-ресторанний бізнес, де частка прихованого безробіття сягає третини штату.

Це «маскування» дозволяє уникати соціальних вибухів, але консервує технологічну відсталість: замість автоматизації бізнес змушений утримувати низькоефективну робочу силу, яка поступово деградує разом із основними фондами.

Соціальний сектор рф фактично перебуває в стані дефолту. Сьогодні 83% росіян не можуть дозволити собі ринкову іпотеку, що призвело до зупинки роздрібної торгівлі будматеріалами (падіння у 3,8 раза за підсумками 2025 року).

Брак понад 200 тисяч фахівців у будівельній галузі став прямим наслідком витіснення мігрантів через посилення репресивного законодавства та «режим вислання». Побутова інфляція в сегменті продуктів та послуг (доставка їжі, обслуговування авто) зросла на 70–100%, що змушує громадян переходити до стратегії виживання, яку депутати Держдуми цинічно називають «домашнім вирощуванням огірків».

На тлі цього занепаду кремль перейшов до прямого «державного канібалізму». Протягом 2025 року суди націоналізували приватні активи на суму майже 15 мільярдів доларів. Це вже не просто перерозподіл власності, а формування моделі військового комунізму, де будь-який прибутковий бізнес може бути вилучений для фінансування воєнної машини.

Зовнішній борг, що зріс до 319,8 мільярда доларів, стає борговою пасткою, адже доступ до західних ринків капіталу закритий, а кредити від «дружніх» країн стають дедалі дорожчими та політизованими.

Отже, стан російської економіки на початку 2026 року — це поєднання інерційного сповзання у прірву та ірраціональної віри влади у безмежність терпіння населення.

Зниження ставки ЦБ не врятує систему, де приватний капітал замінюється державним примусом, а розвиток — архаїзацією.

Росія перетворюється на закриту автаркію з мінімальною часткою зовнішньої торгівлі у ВВП, де репресивний апарат ФСБ стає головним «економічним менеджером», завдання якого — не створювати багатство, а контролювати розподіл злиднів серед населення, яке все глибше занурюється у стан вимушеної апатії та побутової деградації.

Радикальні зміни в російській переговорній позиції

Уже традиційно минулий тиждень приніс чергові новини стосовно поточного процесу мирних переговорів, а саме йдеться про зміни в російській позиції. І хоча, на перший погляд, може здатися, що в цьому плані основною новиною є заява москви про повернення путінського помічника Мєдінського в стан “голови” російської переговорної групи, це не є усією правдою. Адже ще до цього ми мали можливість спостерігати за іншим важливим фактором.

Так, чи не вперше з моменту початку “переговорного процесу” минулого року ми почули, хоча й не пряму, але доволі зрозумілу критику з боку кремля на адресу Сполучених Штатів, яка до цього стосувалася виключно України та країн Європи.

Зроблено це було через російського міністра закордонних справ Сєргєя Лаврова, який в ході інтерв’ю TV BRICS натякнув, що Вашингтон, нібито, не виконує взяті на себе в ході саміту на Алясці зобов’язання. За словами російського топдипломата, росія “прийняла умови США”, а тому, якщо підходити до проблеми “по чоловічому”, вона має бути вирішена.

До того ж Лавров пожалівся, що США та рф так і не перейшли до “широкого співробітництва”, яке повинно було б розпочатися після зустрічі в Анкориджі.

При цьому необхідно зауважити, що ще кілька днів тому цю критику можна було б частково списати на стандартну максималістську риторику Лаврова, який фактично не залучений до процесу мирних переговорів. Але все розуміння ситуації змінилося після того, як 13 лютого кремль офіційно оголосив про кардинальні зміни у власній переговорній групі, яка повинна вже наступного тижня знову зустрітися в рамках тристороннього формату.

І тут мова йде саме про повернення Мєдінського, який знову очолить російську делегацію. Більше того,  сам Дмитрієв, один з основних російських перемовників з американцями, за повідомленнями російських ЗМІ, взагалі не братиме участі у тристоронніх переговорах. Цілком очевидно, що подібний крок є політичним сигналом та відкритою демонстрацією з боку кремля щодо їхнього реального відношення до процесу мирних переговорів. Тобто нас, з високою ймовірністю, знову очікує повторення тогорічних двосторонніх зустрічей у Стамбулі, які росіяни перетворювали на політичний фарс з історичними лекціями та звичайною передачею списку власних ультиматумів.

Різниця полягає у тому, що тепер на переговорах повноцінно присутні представники адміністрації Дональда Трампа, і саме цей фактор дає Україні певні можливості. Так, якщо в ході попередніх двох зустрічей у тристоронньому форматі російські представники були вимушені сприймати переговори серйозно – через присутність американців, то цього разу організація чергової “історичної лекції” замість реальних переговорів дозволить Україні заявити Вашингтону, що саме кремль не хоче йти на компроміс, а замість того влаштовує політичний фарс. Тобто, Києву не доведеться довго очікувати моменту, коли російська делегація скаже своє очевидне “ні” стосовно будь-яких компромісних варіантів мирного плану.

Втрата впливу на Кавказі

Візит віцепрезидента США Джей Ді Венса до Вірменії та Азербайджану став не просто дипломатичним жестом, а офіційним оформленням геополітичного банкрутства російської федерації в Закавказзі.

Протягом десятиліть кремль вибудовував у регіоні систему «керованої нестабільності», використовуючи заморожені конфлікти, енергетичний шантаж та присутність військових баз як головні важелі впливу. Проте ірраціональне зосередження всіх ресурсів на війні в Україні та прогресуюча економічна деградація рф створили вакуум безпеки, який блискавично заповнили США, запропонувавши регіону замість танків інвестиції, технології та нову логістичну архітектуру.

Фундаментальним інструментом цього витіснення став проєкт «Маршрут Трампа ради міжнародного миру та процвітання» (TRIPP), який де-факто перетворює росію на геополітичний апендикс Євразії. Коридор довжиною 43 кілометри через вірменський Сюнік, що з’єднує Азербайджан із Нахічеванню та Туреччиною, більше не потребує «послуг» прикордонної служби ФСБ рф, як це передбачалося тристоронніми заявами 2020 року. Управління маршрутом під егідою міжнародного консорціуму, де США утримують 74% акцій, а Вірменія — 26%, остаточно вибиває з рук москви контроль над стратегічним транзитом. Цей коридор стає основною артерією для вивезення критично важливих мінералів із Центральної Азії — урану, міді та рідкоземельних металів — на західні ринки, повністю оминаючи територію рф та Ірану.

Найболіснішим ударом по позиціях кремля стало «енергетичне розлучення» Вірменії з москвою. Накопичені російські інвестиції в країні, які десятиліттями оцінювалися у скромні 2 мільярди доларів і фокусувалися на утриманні застарілих активів, були миттєво знецінені американським пакетом у 13 мільярдів доларів. Це становить майже половину річного ВВП Вірменії, що робить розворот Єревана на Захід економічно незворотним.

Ключовим елементом угоди є витіснення «Росатома»: США виділяють 9 мільярдів на розвиток цивільної ядерної енергетики та впровадження малих модульних реакторів (SMR). Це позбавляє москву головного «рубильника» — контролю над АЕС «Мецамор» та постачаннями ядерного палива. Коли Пєсков заявляє про «вищі компетенції рф», він ігнорує реальність, у якій Вірменія обирає енергетичну незалежність від Газпрому, що контролює 100% газотранспортної системи країни, на користь американських технологій майбутнього.

Одночасно з енергетичним проривом відбувається технологічна експансія. Проєкт Firebird від Nvidia зі створенням у Вірменії потужної ШІ-інфраструктури вартістю 4 мільярди доларів перетворює Єреван на головний цифровий хаб Кавказу. Росія, яка на тлі санкцій перебуває в стані технологічного голоду та архаїзації, не може запропонувати нічого подібного.

Поки російські депутати закликають населення «вирощувати огірки на балконах» через 100-відсоткову інфляцію, Вірменія інтегрується у світову еліту розробників штучного інтелекту за підтримки Вашингтона. Це створює нову ідентичність регіону, де лояльність купується не страхом перед вторгненням, а можливістю стати частиною глобального прогресу.

В Азербайджані стратегія США виявилася не менш ефективною, хоча й побудованою на іншому принципі — прагматизмі без ідеології. Підписання Хартії про стратегічне партнерство з Баку продемонструвало, що адміністрація Трампа готова ігнорувати питання демократизації заради безпеки та бізнесу.

Визнання Ільхама Алієва «винятково привабливим політиком» через його дружбу з Туреччиною та Ізраїлем фактично легітимізувало його владу в обмін на гарантії стабільності маршруту TRIPP.

Передача американських військових катерів для охорони Каспію та посилення військової співпраці означають, що росія втрачає статус монопольного постачальника безпеки. Баку більше не потребує москви як арбітра в конфлікті з Вірменією, оскільки Вашингтон форсує підписання остаточного мирного договору, необхідного для захисту своїх мільярдних інвестицій.

Реакція кремля на ці події виглядає як «смиренне розчарування». Безпорадність Дмитра Пєскова, який змушений визнавати «суверенне право» колишніх сателітів на відносини зі США, свідчить про глибоке усвідомлення росією власної слабкості. Поки російська армія місяцями намагається захопити Костянтинівку, витрачаючи колосальні ресурси та людські життя, США за кілька днів дипломатичного турне «забирають» цілий стратегічний регіон. Це перемога інтелекту та капіталу над танками та застарілою імперською риторикою. Росія більше не є гарантом, вона є джерелом проблем, від якого Кавказ намагається відгородитися за допомогою американських фінансових та технологічних стін.

Втрата Кавказу є лише прологом до витіснення рф із Центральної Азії. Закріпившись у Баку та Єревані, США отримують плацдарм для прямої взаємодії з Казахстаном та Узбекистаном у форматі «C5+1». Коридор TRIPP стає ключовим виходом для ресурсів цього регіону до Світового океану, роблячи російські залізниці та порти непотрібними.

Кремль опинився в пастці власної ірраціональності: право на помилку, за яку платить населення, призвело до того, що росія перетворюється на ізольовану фортецю, де зовнішні стіни більше не охороняються, а лише замикаються зсередини, щоб не допустити втечі власних громадян.

Закавказзя у лютому 2026 року офіційно перестало бути «заднім двором» москви, ставши новим фронтиром західного впливу, де майбутнє визначається потужністю чипів Nvidia та стабільністю американських реакторів, а не кількістю російських миротворців.