Знову розмови про наступника, парад і тиск США на кремль, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Чергові новини на "переговорному" треку, парад 9 травня та неочікуване повернення риторики стосовно "наступника" путіна, - в рамках Програми російських і білоруських студій інтерн Михайло Сінаюк та експерти Антон Оксентюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Відновлення дискурсу щодо наступника

У фільмі «москва. кремль. путін. 25 років» володимир путін вперше за тривалий час публічно згадав тему можливого наступника. Це відображає зсув у кремлівській риториці — раніше такі розмови вважалися такими, що спричиняють дестабілізацію. Тепер кремль, ймовірно, готує ґрунт для внутрішньополітичної реконфігурації, хоча це зовсім не означає, що путін має намір передавати владу найближчим часом.

Тема наступництва залишалася табуйованою в росії протягом десятиліть. Путін, який понад 20 років у владі, системно усував будь-які альтернативні центри впливу. Державні інституції позбавлені автономії, а реальна влада зосереджена в руках вузького кола лояльних осіб. Однак саме зараз глава кремля підняв цю тему, що може бути спробою мобілізувати еліти перед виборами до Держдуми 2026 року.

Путін пов’язує тему наступника з так званими «героями» війни проти України, просуваючи образ ветеранів як нової еліти. Така риторика змушує владні групи демонструвати лояльність та проактивну підтримку війни, аби мати шанси на потрапляння до умовного списку «спадкоємців». Усе це — не про передачу влади, а про консолідацію системи та зміцнення вертикалі під виглядом оновлення.

На сьогодні реальної постаті наступника не існує. Навіть Алєксєй Дюмін — колишній охоронець путіна та чинний помічник президента — не виглядає як серйозний кандидат у перспективі наступних п’яти років. Конституційно путін може залишатися при владі до 2036 року.

Історично в росії правителі, які змінювали своїх попередників, часто ламали встановлені правила гри. путін, як особистий ініціатор ідеї війни проти України, не може дозволити собі передати владу людині, яка потенційно перегляне його курс. У цьому й полягає головний парадокс: навіть сама дискусія про наступника — це спроба зміцнити контроль, а не передати його.

Отже, говорити про реального наступника — передчасно. Сама поява цієї теми в публічному просторі свідчить про внутрішню напругу в системі, але не про готовність до змін.

Розвиток «переговорного» треку

Головними новинами цього тижня щодо перемовин між рф і США стало обговорення можливості відновлення постачання російського газу в Європу та початок процесу повернення західного бізнесу до росії. Ці кроки кремля демонструють спробу перезапустити окремі канали співпраці з Вашингтоном на тлі формального збереження конфронтаційної риторики. Очевидним стає той факт, що москва прагне створити підґрунтя для «переманювання» Вашингтона, спираючись на економічні важелі — енергетику, сировину, а також вигідні умови для транснаціонального капіталу, який хоче повернутися на російський ринок.

Також простежується стратегія кремля щодо розділення двох треків — двосторонньої співпраці зі США та процесу врегулювання війни в Україні. Основна мета — убезпечити себе від жорсткої відповіді у випадку зриву перемовин, запропонувавши США «пакет взаємовигідних домовленостей» у суміжних сферах. Це підтверджується й статистикою: нарощування товарообігу між двома країнами, попри публічну ескалацію, є тривожним сигналом про можливість кулуарних домовленостей, зокрема за участі американських бізнес-груп.

Утім, Білий дім утримує жорстку публічну позицію. Заява Дональда Трампа про ймовірну підтримку законопроєкту сенатора Ліндсі Грема щодо запровадження нових санкцій у разі перешкоджання з боку росії мирному процесу в Україні свідчить про намагання тримати кремль під тиском. Цей сигнал важливий також у контексті майбутньої президентської кампанії в США: питання війни росії проти України продовжує бути одним із важелів внутрішньополітичної боротьби.

Ядерна зброя

Заява Володимира Путіна про відсутність потреби у застосуванні ядерної зброї під час так званої «спеціальної військової операції», а також запевнення, що росія здатна досягти військових цілей без ядерного арсеналу, виглядає як тактична зміна в риториці кремля. Цей наратив продовжила і його промова на параді 9 травня, де не пролунало жодного ядерного шантажу, натомість — традиційні апеляції до «перемоги над нацизмом» і «захисту історичної пам’яті».

На перший погляд така риторика може сприйматися як деескалація — спроба показати готовність кремля до мирного треку, особливо на тлі активізації теми переговорів із Заходом. Проте подібні інформаційні жести цілком можуть бути елементом контрольованого інформаційного хаосу, який москва використовує як інструмент зовнішньої політики.

Ключова мета такої риторики — створити відчуття розмитості намірів, розхитати впевненість західних еліт у стабільності власного курсу та сформувати ілюзію, що росія поступово пом’якшує свою позицію. Цим кремль може прагнути досягти зниження градуса мобілізації підтримки України в західних суспільствах, зокрема напередодні важливих виборчих кампаній у США та ЄС.

Водночас важливо пам’ятати, що відсутність ядерних погроз — це не відмова від ядерної стратегії, а її латентна фаза. Російська військова доктрина, як і раніше, дозволяє превентивне застосування ЯЗ, і в найближчій перспективі така позиція залишається незмінною.

Нові санкції проти рф

Оголошення прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером нових санкцій, спрямованих насамперед на тіньовий флот росії — ключовий механізм обходу нафтового ембарго, — є свідченням збереження та навіть ескалації конфронтаційного підходу з боку Лондона. На відміну від деяких сигналів про гнучкість із боку США, особливо в енергетичних питаннях, Британія демонструє стратегічну послідовність і намагається утримати «яструбину» коаліцію в межах колективного Заходу.

Санкції проти тіньового флоту мають як символічне, так і практичне значення. По-перше, це прямий удар по нафтовій логістиці кремля — інструменту, який дозволяє росії наповнювати бюджет і обходити західні обмеження через посередників, перевантаження та «темні» маршрути. По-друге, такий крок — це політичний сигнал не лише москві, а й Вашингтону: Європа, і зокрема Лондон, не готова погодитися на умовну «нормалізацію» без чітких гарантій і результатів у питанні України.

Фактично, Лондон прагне зайняти місце лідера жорсткого антиросійського підходу, який ще кілька років тому координувався США. Це важливо як в межах НАТО, так і з огляду на майбутні конфігурації європейської безпеки. В умовах можливої зміни політичного ландшафту у США (зокрема у разі повернення Трампа) Британія може позиціонувати себе як гарант незмінності антипутінського курсу.

Парад 9 травня

Проведення параду 9 травня в москві, присвяченого 80-річчю перемоги над нацистською Німеччиною, попри попередні атаки дронами та дипломатичні попередження з Києва, мало не лише символічне, а й чітко виражене зовнішньополітичне значення. Його головним меседжем стало не лише внутрішнє зміцнення міфу про «велику перемогу», а й спроба кремля переосмислити своє місце в глобальній системі через демонстрацію нової "коаліції" — антизахідної за суттю, але формально не агресивної.

Присутність 26 лідерів держав, переважно з ттак званого Глобального Півдня, а також кількох союзників кремля з Європи, сигналізує про зростання зусиль росії з формування альтернативного міжнародного блоку. Хоч ці країни поки не виступають із чіткими антизахідними позиціями, їхня участь у параді свідчить про готовність до політичного флірту з москвою, зокрема в контексті економічної вигоди, енергетичної співпраці та спільного несприйняття західного однополярного порядку.

Показовим став і дипломатичний жест щодо делегації КНДР. Північнокорейські генерали, які не сиділи поруч з іншими гостями на головній трибуні, отримали окрему порцію уваги після параду: путін особисто підійшов до них, привітався і затримався у короткій розмові. Це виглядало як демонстративне підкреслення значущості КНДР для москви в новому геополітичному балансі — незважаючи на формальну «дистанцію» під час офіційної частини події.

Формат параду — на тлі війни в Україні — також показує, що кремль прагне перекинути міст між "священною пам’яттю" та сучасною агресією, легітимізуючи власні дії як "боротьбу з неонацизмом". Це риторичне розширення старих символів є спробою надати нової ідеологічної бази зовнішньополітичним амбіціям рф.

Варто також звернути увагу, що візити держав так званого Глобального Півдня відбуваються на фоні посилення ізоляції рф на Заході. Таким чином, парад стає способом не лише консолідувати внутрішнє населення, а й показати світу, що росія «не самотня», а навпаки — продовжує активно розвивати альтернативні союзи.