Європа: сороковини за стабільністю

Православні християни вірять, що за 40 днів після смерті душа остаточно прощається з тілом. У Європі протягом 40 днів після початку агресії росії проти України повинні зникнути найменші ілюзії стосовно можливості збереження системи відносин, яка існувала до 24 лютого 2022 року. Вже зараз можна зробити чимало висновків, хоча вони до завершення війни залишаються інформацією до роздумів.

Неможливо промовчати

Російсько-українська війна швидко стала найбільшим після Другої світової війни збройним конфліктом у Європі. Перевершити його навіть за рахунок інтернаціоналізації (скажімо, через залучення до кола агресорів Білорусі) навряд чи вдасться. Бліцкриг Кремля провалився, і російсько-українська війна триває довше французької кампанії вермахту у 1940 році. Втрати, які зазнали агресори, є величезними, за окремими позиціями вони перевищують показники озброєності провідних європейських країн. Цілком очевидно, що протистояння найбільшої країни світу з найбільшою країною Європи змусить реагувати всі без виключення світові центри сили. Для цього є ще одна причина: росія (ядерна держава) неспровоковано напала на Україну, яка добровільно відмовилася від ядерного арсеналу у першій половині 90-х років. Цей напад підважує існуючу систему світової безпеки, примушує думати над її реформуванням вже зараз.

Ще один вагомий момент: російсько-українська війна стала протистоянням двох колишніх республік СРСР. Успіх України (політичний, економічний, у сфері інтеграції до існуючих союзів чи створенні власного) для Росії є величезним викликом, і про це свідчить поведінка рашистських окупантів у передмістях Києва. Масові вбивства мирного населення, санкціоноване мародерство окупантів стали наслідком державної політики дегуманізації українців, яку проводив Кремль протягом останніх років.

Зверну увагу на ще один вагомий момент: Росія конкурує з Україною на ринку зерна, тому російсько-українська війна спроможна спровокувати суттєву продовольчу кризу у країнах Близького Сходу та Африки. Очевидним є прагнення Кремля витіснити українське зерно з традиційних ринків збуту, і йому потрібно протидіяти за допомогою асиметричних заходів, зокрема, створення у співпраці з Польщею сухого порту. В Україні дефіциту продовольства не прогнозують, проте значення нашої країни для продовольчої безпеки світу стане зрозумілим багатьом. Наша держава є нетто-експортером соняшникової олії, і це теж суттєвий фактор.

Несподіванки з продовженням

Всупереч розрахункам Кремля та прогнозам численних західних аналітиків, Збройні Сили України не розвалилися під ударами агресора, а зуміли організувати активну оборону, успішно стримуючи переважаючі сили росіян. Авіація та система ППО, попри бадьорі рапорти російських військовиків, завдають суттєвої шкоди загарбникам, які втратили біля півтори сотень і літаків, і гелікоптерів. Рахунок підбитих та спалених танків та броньованих машин російської армії йде на сотні, десятки одиниць стали трофеями українських захисників. Військові експерти зауважують високий тактичний вишкіл українських оборонців, відзначаючи успішну взаємодію ЗСУ та інших силових структур, насамперед підрозділів Територіальної оборони.

Попри обіцянки представників п’ятої колони, політичний клас України не поринув у численні сварки. Президент Володимир Зеленський став визнаним символом опору України, якого уважно слухають як всередині держави, так і за її межами. Інтенсивний графік спілкування Зеленського зі співгромадянами та іноземними партнерами дозволяє припустити, що його групу спічрайтерів посилили представники США або Великої Британії. Проте більш важливим виглядає консенсус всередині країни, який знайшов відображення в адекватній позиції більшості популярних політиків. Заборона рішенням РНБО проросійських проєктів «ОПЗЖ» та Партії Шарія, низки лівих партій виглядає логічним, хоча і не бездоганним юридично кроком. Водночас, низка питань постала до принципів формування телевізійного пулу інформаційного марафону UArazom, до якого не потрапила група проукраїнських телеканалів. Їх, до того ж, на початку квітня вимкнули з системи цифрового мовлення, фактично здійснивши цензуру.

Українська економіка зазнає важких збитків, падіння ВВП складає від 35 до 50 відсотків, проте ряд заходів дозволяє утримувати ситуацію під контролем. Серед них – міжнародна фінансова допомога, яка дозволяє забезпечувати поточні потреби, спрощення оподаткування та фактичне відкриття митниці для оперативного проходження гуманітарної допомоги. Українцям стали в нагоді досвід Євромайдану (швидке будівництво фортифікаційних споруд), будівельний бум попередніх років та отриманий під час пандемії COVID-19 досвід дистанційної взаємодії між різними індивідами та спільнотами. Заслуговує величезної поваги робота українських енергетиків, зв’язківців, транспортників, організація зусиль з евакуації значних людських мас. «Укрзалізниця» зуміла евакуювати мільйони людей з небезпечних місць.

Про евакуацію та біженців варто сказати окремо. Територію України вимушено залишили понад 4 мільйони її громадян, переважно жінки та діти. Примус їх до втечі можна назвати елементом російської стратегії з протидії Україні. Міграційна криза, спровокована нападом росії на Україну, стала найбільшою в Європі з 1945 року. Очевидно, що і вирішувати питання повернення біженців українській владі потрібно буде одразу після завершення бойових дій, щоб міграційна криза не перетворилася на демографічну катастрофу.

Особливості агресії

Одна з особливостей протистояння, порівняно з 2014 роком, – російська пропаганда працює здебільшого на внутрішнього споживача. Довіра Заходу до кремлівських інформаційних меседжів була підірвана ще істерією Кремля у прагненні приховати справжні причини загибелі рейсу МН17 у небі над Донбасом влітку 2014 року. Напередодні 24 лютого розвідки США та їх партнерів неодноразово говорили про небезпеку вторгнення в Україну, створивши відповідний суспільний клімат. Одним з перших рішень Європейської Комісії після початку російської агресії стала рекомендація обмежити мовленням телеканалу Russia Today та функціонування інформаційної агенції Sputnik Media на території Європейського Союзу.

Тим часом монолітний інформаційний простір утворюється всередині самої Росії. Буквально одразу після початку «спеціальної військової операції» в Україні (нагадаю, що війну в Грузії у 2008 році називали «примусом до миру») у рф припинили діяльність радіостанція «Эхо Москвы» та інтернет-видання «Знак». Слідом за ними вихід припинила «Новая газета». Інформаційний простір росії став напрочуд монолітним, але це враження оманливе: там набуває значної популярності Telegram, який дозволяє обходити заборони на «поширення фейків про російську армію». Наприкінці лютого російський парламент протягом дня ухвалив закон, який передбачає покарання терміном до 15 років позбавлення волі «за спроби дискредитації російської армії». Ще один показовий факт – декриміналізація в росії покарання за мародерство.

Санкції проти російської економіки, дійсно, стали безпрецедентними, однак наївно розраховувати, що вони зразу відкинуть мільйони росіян з ілюзії середнього класу у прірву зубожіння. Надто великими є і розміри РФ, і обсяги її золотовалютних резервів. До речі, той, хто сподівається, що арешт на Заході біля 300 мільярдів доларів російських ЗВР обов’язково спричинить їх передачу Україні, створюють собі ілюзію. Подібний крок можливий лише за рішенням відповідного суду, а поки про його створення не йдеться.

Російська влада оперативно звинуватила корпорацію Meta у екстремізмі та обмежила доступ власних громадян до Facebook та Instagram. Фактично всередині рф створюється своєрідна інформаційна фортеця в облозі, функціонування якої вже спричинило значний рівень підтримки дій російської армії в Україні. Спроби противників агресії виступити проти були оперативно придушені кремлівським апаратом примусу. Цікаво, що слідчий комітет РФ жваво порушує кримінальні справи «за злочини українських військових» здебільшого у Донецькій та Луганській областях.

Якщо про успіхи «демілітаризації» України російські військовики доповідають регулярно, то з «денацифікацією» ситуація виглядає іншою. Складно денацифікувати країну, президентом якої є єврей за національністю. Російські ідеологічні конструкції мають прикривати послідовне руйнування цивільної інфраструктури України, метою якого є відкинути нашу державу у її розвитку максимально.

Звільнення від російських загарбників населених пунктів у Київській та Чернігівській областях дозволило відкрити правду про воєнні злочини, здійснені окупантами. На жаль, дегуманізація українців, яка системно розпочалася у 2014 році, дала свої страшні наслідки. Вбивства, катування, згвалтування, викрадення людей стали складниками окупаційної політики Росії. З особливим цинізмом після викриття різанини в Бучі публічно розповіли про необхідність «деукраїнізації» політолог тімофєй сєргєйцев та заступник секретаря російського радбезу дмітрій медвєдєв.

Крім злочинів проти мирного населення, які стали потрясінням для всього цивілізованого світу, варто звернути увагу на низку тактичних особливостей дій сил вторгнення. Цілями ракетних ударів з перших днів стали об’єкти цивільної інфраструктури, серед яких особливу увагу російських нападників привертали телевежі. Київ, Харків, Рівне, Мелітополь, Херсон – далеко не повний перелік міст, де російська армія намагалася знищити ретранслятори. Захоплення Чорнобильської та Запорізької (найбільшої у Європі) АЕС поєднувалися з елементами ядерного шантажу, який, на жаль, не знайшов адекватної реакції з боку МАГАТЕ. У другій половині березня російські загарбники розпочали знищення нафтобаз, прагнучи позбавити ЗСУ пального, проте не зуміли досягнути успіхів.

Зауважу кілька показових пропагандистських меседжів, які використовує російська влада. У тамтешніх медіа просувається теза про наявність Збройних Сил  та «націоналістичних батальйонів». У такий спосіб кремль намагається зруйнувати єдність Сил Оборони України. Ще один прийом, цього разу контрпропаганди – трансляція РИА «Новости» численних постановочних відео про бойові дії російської армії. Це відповідь на численні відеодокази знищення російської техніки та військовослужбовців, які поширюють в мережі Інтернет українські захисники. Окремим напрямом стали новини з так званих ДНР та ЛНР, адже путін у розмові з президентом Казахстану Касимом-Жомартом Токаєвим заявив про «спеціальну військову операцію з захисту Донбасу». До речі, дуже активними у просуванні кремлівського інформаційного порядку денного є і анонімні телеграм-канали, які зайшли в Україну у 2019 році.

Несподіваний Захід

Про підготовку санкцій проти росії на випадок агресії проти України у Вашингтоні, Лондоні та Брюсселі говорили ще напередодні вторгнення, тому обмеження на економічні відносини з Кремлем не забарилися. Сотні західних компаній припинили свою діяльність у росії, не бажаючи підтримувати своїми податками агресивні дії Путіна. Серед них – власники всесвітньо відомих брендів (щоправда, деякі ТНК намагаються виляти у цьому питанні), «велика четвірка» аудиторських компаній, Visa/Mastercard та інші. Проте головне питання – спроможність Заходу запровадити «матір всіх санкцій» - відмовитися від купівлі у Росії кам’яного вугілля, нафти та газу. Саме енергетичний компонент санкцій має сьогодні найвищі шанси зменшити активність росії, до бюджету якої надходить від країн ЄС за нафту та газ біля мільярду євро щодня.

США та Європейський Союз, Велика Британія та Канада, Австралія надали і продовжують Україні різноманітну допомогу – фінансову, військову, гуманітарну. По факту Україна стала форпостом західного світу у боротьбі проти агресивної російської імперії. Усвідомлення цього відбувається поступово, сильними є і інерція мислення, і вплив російських лобістів, які намагаються розмити західну реакцію на агресію. Захід охоче надає фінансові ресурси у масштабах, які можуть вражати пересічну людину, проте Україні слугують для обслуговування поточних потреб, дозовано допомагає зброєю та військовим обладнанням (свою участь у цьому процесі здійснює хіба що третина країн НАТО, інші воліють тримати паузу), допомагає у розміщенні українських біженців на території ЄС (про це трохи нижче).

Щодо вступу України до НАТО та Європейського Союзу, то Північноатлантичний Альянс виглядає менш реальною ціллю, ніж ЄС. Очевидно, через власний військово-політичний характер. Україна на початку березня подала заявку на вступ до ЄС, а вже за місяць президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн у Києві передала Володимиру Зеленському опитувальник, заповнення якого є необхідним для розгляду заявки. Хоча про остаточну дату вступу України до ЄС чи НАТО говорити зарано, можна констатувати, що російська агресія стала каталізатором гігантського стрибка нашої держави на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції.

Відкрита післямова

Європейська безпека у звичному для нас вигляді 24 лютого 2022 року просто перестала існувати. Після завершення російсько-української війни її доведеться формувати заново, адже розбиту вщент чашку неможливо склеїти так, щоб вона не пропускала рідину. Україні в цій ситуації належить більш інтенсивно відстоювати власні позиції, формувати національні інтереси наполегливо та проактивно. Основою для позиціонування має стати не прагнення знайти умови для миру з рф будь-якою ціною, а розуміння доцільності європейської та євроатлантичної інтеграції як процесу набуття нових можливостей. Формула «Процес все – результат ніщо» виглядає для України найбільш прийнятною сьогодні.

У Європі актуальним залишається не лише питання припинення війни в Україні, адже заморожені конфлікти залишаються больовими точками, на які може натиснути кремль. Дивує позиція влади Грузії та Молдови, які не стали підтримувати антиросійські санкції, запроваджені Європейським Союзом, проте подали слідом за Україною заявку на вступ до ЄС. Позиція Лукашенка не дивує – він став союзником путіна, і нестиме за це політичну відповідальність, але і питання інтеграції Білорусі до європейської системи безпеки після російсько-української війни не втратило актуальності.

Громадянам України доведеться позбавитися ілюзій: сильна Україна у всьому світі потрібна лише їм. Світ за останні тижні став більш україноцентричним, проте так буде не завжди. Головним завданням української влади сьогодні є конвертація успіхів захисників України у зміцнення позицій держави у Європі, формування статусу України як контрибутора європейської безпеки. Звісно, після завершення війни, про яке сьогодні говорити зарано.