«Євромайдан» у Грузії: що спільного і чим відрізняються протести у Тбілісі-2024 та Києві-2013

Паралелі між подіями в Україні 11-річної давнини та нинішніми у Грузії складно не помітити. Щоправда, зважаючи на величину Сакартвело та попередній досвід, москва, схоже, цього разу налаштована довести до фіналу свій жорстокий і цинічний сценарій, який свого часу не вдалося розіграти у Києві. 

Ну і так виглядає, ніби всі події відбуваються у пришвидшеному темпі. Тож розв’язка – а це може бути як варіант нашої Революції Гідності, так і Білорусі – може наступити доволі швидко.

Відмова влади від євроінтеграції, масові протести. Жорстокі розгони демонстрантів, побиті силовиками громадяни та журналісти, сльозогінний газ і водомети проти каменюк та феєрверків (в ніч на понеділок з’явилась інформація і про коктейлі молотова та палаючі барикади). Як то кажуть, пошукайте 10 відмінностей між Києвом кінця 2013 року і Тбілісі 2024-го. 

Фактор виборів

Як уже писав ЗІФ, у Тбілісі все закрутилося після парламентських виборів, які, як заявила опозиція та підтвердив Європарламент, недійсні через значні порушення. Втім, Тбіліський суд відхилив усі позови опозиційних сил і залишив результати виборів в силі. 

Партія «Грузинська мрія», попри відмову опозиціонерів прийти в парламент (і таким чином легалізувати його) провела установче засідання. І не лише «обрала» керівництво парламенту (а згодом і уряд), але й визначила дату наступних президентських виборів. Щоправда, через грубі порушення численних процедур та регламентів усі ці рішення можна вважати незаконними. Але із судовою гілкою у нинішній Грузії, здається, також усе ясно – її рішення чітко корелюються із генеральною лінією проросійської «панівної» «Гмрії». 

При цьому місцевий олігарх Бідзіна Іванішвілі вже представив «свого» кандидата на посаду глави держави (від тієї ж партії) – Михеїла Кавелашвілі. Свого часу цей футболіст не зміг очолити федерацію футболу Грузії – бо не мав… вищої освіти. Але до кандидатури на пост президента такої вимоги немає. 

А ще, як кажуть журналісти, він не здатний зв’язати кілька слів без матюків. Що поробиш – дається взнаки досвід гри за владикавказьку «Аланію», яка при ньому перемогла у чемпіонаті росії. Зато московити тепер із задоволенням повідомляють, що у Грузії кандидатом на найвищий пост в державі висунуто чемпіона роzzії… З зовнішніми векторами і політикою Сакартвело в цьому випадку усе стає зрозуміло вже буквально зараз. 

Фактор Європи

Як і в Києві, у Тбілісі теж спусковим гачком до активізації протесту стала відмова від євроінтеграції. При цьому якщо порівняти заяви нібито переобраного грузинського прем’єра Іраклія Кобахідзе, які він робив минулого тижня і на початку цього, виникає відчуття роздвоєння особистості. 

«Ми ухвалили рішення не ставити на порядок денний питання про відкриття переговорів із Європейським Союзом до кінця 2028 року. Також до кінця 2028 року ми відмовляємось від будь-яких бюджетних грантів з боку Європейського Союзу», – сказав Кобахідзе на брифінгу у центральному офісі «Грузинської мрії» кілька днів тому.

«Наш головний зовнішньополітичний пріоритет – інтеграція до Євросоюзу... Згідно з нашою передвиборчою програмою, до 2028 року ми мали виконати понад 90% зобов'язань, передбачених порядком денним асоціації та угодою про вільну торгівлю, і, звичайно, ця обіцянка буде виконана. Також ми покладаємо великі надії на якісне перезавантаження відносин як зі Сполученими Штатами Америки, так і з Євросоюзом. – заявив той же  Кобахідзе на засіданні уряду 2 грудня.

Першу заяву було зроблено невдовзі після рішення Європарламенту не визначати результати виборів у Грузії. А другу – після кількох днів жорсткого протистояння силовиків та активних громадян разом з опозицією. І попри усі викрутаси уже всі усе зрозуміли. 

Протести і реакція

Відео «зачисток» у Тбілісі продемонстрували якусь надприродну жорстокість, майже тваринну лють невідомих силовиків. При цьому на відсутність будь-яких розпізнавальних знаків та наглухо приховані шоломами обличчя неодноразово звертали увалу і опозиційні грузинські політики, і журналісти. Усе це дало поживу для припущень, що у цих побиттях були задіяні спецпризначенці «з-за порєбріка». 

Тим часом Іраклій Кобахідзе демонстративно подякував міністрові внутрішніх справ та правоохоронцям за роботу і терплячість («витримали знущання»).  

При цьому за останні дні силовики затримали 244 особи в адміністративному порядку, і ще двох – у кримінальному. Під час протестів заарештували (і за кілька годи відпустили) також лідера однієї з опозиційних партій Зураба Гірчі Джапарідзе. Лідерка партії «Дроа» Елена Хоштарія отримала перелом руки, були травмовані й інші опозиційні політики.

Як і 11 років тому на Банковій, особливу жорстокість поліція застосувала до журналістів, які ще й вели прямі ефіри. Зокрема, важко травмовано журналіста «Формули» Гурама Рогаву, напали на працівника «Еха Кавазу» Давида Цагарелі. Загалом постраждали понад два десятки працівників медіа. Зафільмовані й побиття демонстрантів у дворі церкви, в установах, метро і аптеках.

Важливо, що акції протесту не обмежуються столицею. Вони також відбуваються у великих містах – Батумі, Кутаїсі, Горі, Поті, Зугдіді. 

Показово, що фактично самопроголошена після невизнаних виборів влада відверто звинувачує зовнішні сили у нинішніх протестах.

«Ми бачимо, що був узгоджений та заздалегідь написаний план, і до його  реалізації було залучено іноземне фінансування… Тому деякі люди не хотіли ухвалення закону про прозорість, щоб революційні сценарії фінансувалися в розпливчастій формі», - заявляв Кобахідзе. Але попри все, за його словами, «Нацмайдан у Грузії не відбудеться».

Цікаво також, що на посаду міністра закордонних справ до нового кабміну запросили Маку Бочорішвілі. За 20 років дипломатичної роботи вона була і представником при ОБСЄ, і послом у Бельгії, і очолювала представництво Грузії при ЄС. І при такій цілком європейській роботі вона кандидувала до парламенту 9-м номером у списку «Гмрії». А заяви прем’єра зрештою сказали про ставлення цієї влади до європейського майбутнього Сакартвело найбільше.

Водночас звичайні працівники різноманітних відомств почали демонстративно заявляти про свою незгоду із «генеральною лінією». Спершу 90 працівників МЗС, а за ними і близько півсотні представників Міноборони заявили про підтримку євроінтеграції та нагадали, що цей курс прописаний у конституції та низці інших документів. 

Згодом ще й близько двох десятків представників суддівського корпусу Грузії виступили зі спільною заявою, в якій заявили, що альтернативи  євроінтеграції немає, та засудили насилля.

Також із підтримкою народних протестів у своїх заявах виступили ряд громадських діячів, дипломатів, митців та спортсменів Сакартвело, а також інших країн.

А поки ряд європейських країн уже почав запроваджувати санкції проти проросійських політиків Грузії. Три країни Балтії вже заборонили в’їзд на свою територію почесному власнику «Гмрії» Бідзіні Іванішвілі, а також очільнику МВС Вахтангу Гомелаурі, його чотирьом заступникам та ще кільком представникам відомства – за порушення прав людини.

Президентка з народом

«Неіснуюча, нелегітимна влада проголосила не мир, а війну – власному народу, власному минулому і власному майбутньому. На цьому шляху немає ні грузинської державності, ні незалежності, ні майбутнього без росії», – заявила президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, яка регулярно виступає перед мітингарями. 

Її роль з юридичної точки зору могла б бути вирішальною: Зурабішвілі у своєму зверненні до народу на ТБ зазначила, що наразі у Грузії «немає легітимного парламенту», який міг би обрати її наступника. Тож її мандат діятиме аж поки не з’явиться законно обраний парламент, який законно обере наступного главу держави. І пообіцяла, що й надалі буде «на чолі політичних процесів». 

Що більше – Саломе Зурабішвілі назвала провокацією повідомлення про нібито готовність грузинських бійців в Україні приїхати до Тбілісі та вийти на підтримку протестів. «Такого не відбувається, ніхто в це не повірить, оскільки це прямо спрямовано проти протесту. Це те, що найбільше турбує правлячу партію», – підкреслила грузинська президентка.

Раніше ЗМІ поширили заяву такого собі «військового комітету Кавказького союзу» про те, що грузинські бійці готові захистити населення Грузії «будь-яким способом» та нібито «чекають сигналу від президента Грузії».

Мирного варіанту вже не буде?

З усього видно, що «Грузинська мрія» не збирається мирно передати владу чи навіть погодитись на перевибори в країні. І, зважаючи на її проросійську спрямованість, із високою вірогідністю за подальшими силовими сценаріями може стояти москва.

Звісно, що росіянці з усіх сил роблять вигляд, що дистанціюються від подій у Тбілісі, традиційно заявляючи, що «це їх, грузинів суверенна справа». І лише дімон-алкогном мєдвєдєв не втримався від фірмового хамства, пообзивав Саломе Зурабішвілі та опозиціонерів і пригрозив усім незгодним повішанням. А це щонайменше свідчить, що з москви дуже пильно стежать за цими подіями. Ну і ще один з z-воєнкорів запропонував скинути на мітингарів у Тбілісі фугасну бомбу ФАБ-1500, але хто йому лікар?

Отже, одним з вірогідних варіантів є провокування мітингарів на силове захоплення держустанов та неконтрольованих спалах насильства у Тбілісі. Внаслідок чого «замріяна» грузинська влада звернеться до росії за підтримкою щодо «відновлення порядку та законності» і країні. Тоді рашистські силовики увійдуть в Грузію для чергового «примушування до миру», і країна фактично перейде під їх управління. 

Іншим варіантом може бути «білорусизація» - втримання влади за будь-яку ціну, репресії та арешти опозиціонерів. І врешті повне придушення протестів, видворення незгодних та васальні стосунки із москвою.

Зрештою, не виключений і «український варіант», як би не налаштовували проти України власних громадян представники «Гмрії» під час виборчої кампанії. На користь цього сценарію може спрацювати ще й погода: у горах цими дням фіксують сильні снігопади, через що головна автотраса з росії (Воєнно-Грузинська дорога Ларс -Степанцмінда-Мцхета) була тимчасово непроїзна. А також потужні євроінтеграційні настрої у 90% молодого покоління грузинів, про що свідчить і низка заяв найбільших вишів країни. І ще масштабний студентський марш в Тбілісі у понеділок, 2 грудня. 

Тим часом силовики далі шикуються, водомети заправлені, а гранати з газом роздані. І ситуація, хоч і розвиваються суттєво швидше, ніж в Україні, але поки ще далека від розв’язки.