Які опції залишились у Заходу щодо Білорусі, окрім стійкої військово-економічної допомоги Україні

Багато років Захід не може вибудувати стратегію відносин з Білоруссю через невисоку значущість країни, її щораз більшу  залежність від москви та нестачу важелів для того, щоб швидко вплинути на Мінськ. Стаття Артема Шрайбмана, запрошеного експерта Берлінського центра Карнегі з вивчення росії та Євразії пропонує іншу парадигму відношення до білоруського питання – замість пасивного реагування на дії Мінська Захід має розширити горизонт планування та має створювати стимули для того, щоб у майбутньому Білорусь пішла оптимальною траєкторією.

Подаємо переклад скороченого варіанту цієї статті, що має назву "Країна, якою не хочеться займатися. Які опції залишилися у Заходу щодо Білорусі?".

"Чи може Захід, не чекаючи вдалого моменту історії, своїми руками наблизити той час, коли Білорусь стане чуйнішою на позитивні та негативні стимули з його боку? Безперечно, так.

Найдієвіший хід – стійка військова та економічна допомога Україні. Вона має бути націлена на військову поразку Росії. Тобто на завдання її армії такої шкоди, яка змусить Кремль припинити війну. Як мінімум, західні країни повинні переконати російську еліту у безперспективності ідеї взяти супротивника змором.

Закінчення війни, яке призвело б до стратегічного ослаблення Росії, - це найкращий ґрунт для подальшого чи паралельного вирішення білоруської проблеми. Лукашенко чуйний до будь-якого потенційного погіршення свого становища. І якщо війна в Україні чи протистояння росії та Заходу розвиватиметься не на користь москви, Мінськ почне хеджувати ризики. Враховуючи практику останніх 15 років, це збільшить готовність Білорусі дистанціюватися від росії та йти на поступки у своїй внутрішній політиці. Це буде початок бажаного прогресу.

По-друге, Захід може продовжувати шукати шляхи економічного послаблення росії. Отже, зменшення доступних кремлю коштів для підтримки Лукашенка. Такий сценарій – добрий ґрунт для виникнення конфліктів між владою Білорусі та росії щодо обсягів підтримки. І, отже, для Мінська буде стимулом щось міняти.

Однак до початку 2024 року стало очевидним, що обидва компоненти – підтримка України та економічне удушення росії – стикаються із серйозними перешкодами. Нові пакети підтримки Києва та санкцій проти москви проходять важко – навіть незважаючи на всі глобальні ризики, які несе можливий успіх росії у війні. І білоруський фактор не здатний змінити цю ситуацію. Доступні Заходу ресурси навряд чи збільшаться, і політична воля західних політиків навряд чи посилиться від того, що пункти «перемога України» та «стримування росії» доповняться ще одним: «вирішення білоруської кризи».

Саме тому подальші рекомендації менш амбітні. Вони не стосуватимуться найбільш потенційно ефективних, але при цьому гранично складних рішень, описаних вище.

Метою проактивної стратегії Заходу має бути демократична Білорусь, яка вийшла з-під російського військово-політичного домінування. Будь-який прогрес на цьому шляху цінний, оскільки знижує ризики для регіону та відповідає запитам більшості білорусів. Такий сценарій можливий, оскільки навіть нині є суттєві відмінності між двома суспільствами, а також між стратегічними інтересами російського та білоруського режимів.

Заходу важливо зберігати реалістичну планку очікувань від себе. Білоруська криза нерозв'язна в доступній для огляду перспективі лише західними зусиллями. Наблизити Білорусь до бажаного стану можна, але це потребує якісного посилення військової допомоги Україні та економічного удушення росії. Це в комплексі зробило б Мінськ «зговірливішим», тобто чуйним до тих стимулів, що вже сьогодні застосовує Захід. Однак складно очікувати швидкого ривка в обох цих напрямках лише тому, що це пішло б на користь перспективам Білорусі.

Тому ми зупинимося на менш амбітних рекомендаціях із більш довгостроковим ефектом.

По-перше, Заходу варто підтримувати головний драйвер майбутньої політичної модернізації Білорусі — продемократичний сегмент її суспільства, який виявив свій потенціал у 2020 році. Для цього потрібно заохочувати зв'язки цих людей з демократичним світом, а не допомагати режимам у Мінську та москві ізолювати їх від Заходу.

Окрім того, важливо зберегти інфраструктуру білоруських медіа у вигнанні – єдиного джерела вільної інформації про Білорусь для світу та самих білорусів.

По-друге, необхідно зробити санкції по-справжньому гнучким інструментом. Цей підхід передбачає як посилення санкцій, щоб не допускати їх легкого обходу, так і їхнього оперативного ослаблення, коли нинішня або наступна влада в Мінську буде готова до більш серйозних поступок для відновлення відносин із Заходом. Для цього вже сьогодні варто підготувати дорожню карту поетапних взаємних кроків щодо виходу із кризи у відносинах. А потім донести це бачення до Мінська. Коли білоруська влада почне робити описані в дорожній карті кроки, Захід зможе пропонувати зустрічні поступки щодо тих санкцій, зняття яких сприятиме автономізації білоруської економіки від російської.

По-третє, варто зберігати канали комунікації з Мінськом, включаючи дипломатичну присутність у Білорусі. З досвіду останніх років періодичні контакти для вирішення практичних завдань (наче звільнення політв'язнів) не означають міжнародної легітимізації режиму Олександра Лукашенка і не заважають Заходу зберігати жорстку позицію. Стійка комунікація також дозволяє нагадувати Лукашенку та його номенклатурі, що у відносинах із Заходом можливий альтернативний шлях – діалогу та деескалації. Важливо, щоб білоруське керівництво не вважало західний вектор закритим назавжди й у критичні моменти надавало перевагу цьому варіанту подальшим поступкам свого суверенітету кремлю.

По-четверте, Заходу варто вже зараз регулярно вимагати від росії вивести свою тактичну ядерну зброю (ТЯЗ) з Білорусі, щоб ця тема не випала із загального контексту майбутнього повоєнного врегулювання у Східній Європі. Виведення ТЯЗ знизить ризики для всього регіону та підвищить здатність Мінська до більш вільного зовнішньополітичного маневру.

Зрештою, п'яте, щоби не допустити повного зникнення білоруської теми з повістки на Заході, потрібно докласти зусиль для інституалізації цього питання. Один із таких кроків – призначення спецпредставників у Білорусі, щоби координувати спільну політику Заходу з цього питання та в міру можливості утримувати його на порядку денному".

Фото – GETTY IMAGES