Як в Польщі поширюється дезінформація Кремля

ПЕРЕКЛАДИ 17.04.2018 Коментарі 0

Декілька днів тому видання POLITICO опублікувало статтю Казімєжа Вуйціцького  про дезінформацію, як про головний інструмент Москви у пропагандистській війні із Польщею [даний матеріал було перекладено українською мовою ІА «Західний інформаційний фронт»  та опубліковано під назвою «Які війни веде Путін із Заходом?» - ред.]. Автор одразу ж «довідався», що він не лише «психічно хворий», але «добре оплачуваний агент ЦРУ – завжди готовий до надання послуг». Саме такі методи діяльності у мережі описує Казімєж Вуйціцький у другій частині свого аналітичного дослідження.

  • Пропагандистська війна Росії спрямована, зокрема, на руйнацію єдності Європейського Союзу, і Польща є одним із полів битв у цій сутичці
  • Путін прагне повторно загнати Польщу до свого табору – і здійснити це хоче, в переважній мірі, саме польськими руками, використовуючи при цьому спеціалізовані інструменти соціальної інженерії [наука, що вивчає людську поведінку та фактори, які на неї впливають, використовується здебільшого для маніпуляції з метою спонукати людину виконати певні дії чи розголосити конфіденційну інформацію – ред.] та ІТ-технології, які дозволяє використовувати мережа Інтернет
  • Після виявлення факту втручання Росії у вибори в Америці та Європі, Захід не лише відчув себе в небезпеці, але й водночас Путін втратив найменшу політичну довіру
  • Росія дедалі частіше трактується як держава-розбійник або держава-грабіжник, дії якої вимагають спільного спротиву та відповіді
  • Підвищується рівень знань про погані сторони мережі (які називають мілітаризацією Інтернету), слід очікувати створення ефективних інструментів для протидії такій діяльності
  • Пошук усюди впливу Кремля та пояснення цим політичних подій є очевидною та кардинальною помилкою. Однак заперечення того, що організована дезінформація є важливою складовою політики, є відвертою наївністю.

Публікація POLITICO, присвячена інформаційній війні Кремля, викликала негайну реакцію.

«Провокатор на зарплаті у рейху», «в цілому, із людиною щось не так, будь-яка нормальна людина не наважилась би такі речі публікувати, аби її не стали вважати психом», «те, що він псих не виключає можливості того, що він є агентом, мабуть таких також беруть» «ті, з ЦРУ також не мають вже куди гроші дівати…», «це не психопат, а добре оплачуваний агент ЦРУ - завжди готовий до надання своїх послуг».

Всі ці компліменти посипались на автора від Facebook-друзів Яна Енгельгарда. І найбільше їх дратує наступний пасаж:

«Путінська пропаганда особливо активно паразитує на традиціях національних демократів, використовуючи видиму узгодженість проросійської політики Романа Дмовського в минулому та постульованих промосковських спрямовань на даний час. Це проявляється, зокрема у  посиланнях на постать Болеслава П'ясецького та його організації PAX, яка співпрацювала із комуністами. Це дивовижне поєднання ідей, прочитаних у працях Дмовського, симпатії до часів Польської Народної Республіки (наприклад, до постаті Войцеха Войцеховича), антисемітизму, симпатії до лефевристів, «консервативно-монархічних» ідей, кресових ідей тощо».

Ян Енгельгард це редактор видання «Myśl polskа» з яскраво вираженим проросійським спрямуванням.  Адам Вєломські є редактором веб-сторінки «konserwatyzm.pl», Ян Анджей Запаловський геополітик, який надихається зокрема ідеями Александра Дугіна, Володимир Осадчий - особа, що консультувала оновлення польського законодавства про Інститут національної пам’яті Польщі [так званий «антибандерівський закон» - ред.], та Давід Худзєц, громадянин Польщі, російський найманець, який перебуває на території окупованого Донбасу. 

Повідомлення цієї групи друзів з Facebook в цілому корелюються із змістом повідомлень «Супутника», профільної веб-сторінки, яка офіційно є органом кремлівської  пропаганди. Конрад Ренкас [українофоб та русофіл, який неодноразово був «героєм» публікацій ІА «Західний інформаційний фронт», зокрема «Націоналістична ксенофобія в Польщі», «Один крок від «Солідарності» до проросійської «Змяни», «Львів та Вільнюс в польських паспортах: Новоросія в захваті» - ред.] на  порталі «Вірні Польщі суверенній» стверджує, що:

«Завдяки тому, що відбувається на Сході - може вдасться подолати руйнівні наслідки для Польщі, так званого, «падіння комунізму» і без його формального відновлення. Нові часи вимагають нових відповідей - але механізми зазвичай залишаються незмінними. Іноді тільки інструмент руйнування може стати інструментом відновлення. І саме в цьому полягає «історична справедливість» - кагебіст Путін виправить те, що було зіпсовано кагебістом Андроповим з Горбачовим і Єльциним».

Як для прихильника польського суверенітету, це вкрай загадкова точка зору, яка дуже близька за змістом до гучного твердження президента Путіна про те, що «розпад Радянського Союзу є найбільшою катастрофою ХХ століття».

Цікаво також, що знайомі Яна Енгельгарда легко знаходять спільну мову з російським найманцем на Донбасі, яким є Давід Худзєц.

Компанія звичайно невелика, маргінальна, але доволі добірна. Вони цілком компетентні для того аби вміло заперечувати діяльність російської агентури у Польщі.

ТАКТИЧНІ УСПІХИ ТА СТРАТЕГІЧНІ ПОРАЗКИ ПУТІНА

У Франції інструментом, а відтак і агентурою, Кремля вважається рух Марії Ле Пен, в Німеччині «Альтернатива для Німеччини». Методи всюди подібні. Скрізь, широка сіра зона між відсутністю розуму, корисними ідіотами та звичайними агентами ускладнює виявлення загрози. Хтось переконаний в тому, що нібито Путін майже непереможний. І Путін також хоче, щоб його бачили саме таким.

Атака на Польщу не є винятком. Путін хоче повернути Польщу до свого табору - і він хоче це зробити, в переважній мірі, саме польськими руками. Він використовує складні механізми соціальної інженерії та ІТ-інструменти, які дозволяє використовувати мережа Інтернет, хоча в їх тіні і надалі активно використовується традиційна агентурна діяльність.

Перш за все, треба розуміти, що такий спосіб ведення політики є симптомом слабкості Росії, а не його сили.

Щоправда Путін добився багатьох вражаючих успіхів, але по своїй суті вони швидко перетворюються на поразки.

Втручання у вибори у Франції чи Німеччині забезпечило прихильникам  Кремля більшу кількість голосів, але навіть таке втручання не призвело до їх перемоги. На американських виборах Кремль підтримав Трампа. Однак, в результаті таких дій, Вашингтон став настільки антиросійський як ніколи раніше.

Захід не тільки отримав тривожний дзвінок і відчув себе у небезпеці, але й водночас Путін втратив будь-яку політичну довіру.

До Росії все частіше ставляться як до країни-розбійника чи країни-грабіжника, чиї дії потребують спільної відповіді.

Кремль зобов'язаний своїми успіхами ефекту несподіванок, що пов'язано з недобросовісним чи абсолютно безсовісним використанням Інтернету у такий спосіб, який суперечить базовим принципам його створення. Проте починає зростати рівень обізнаності про ці погані сторони мережі (що все частіше називається мілітаризацією Інтернету та інформації), і слід очікувати створення ефективних інструментів для протидії такій діяльності.

ДЕЗІНФОРМАТОР - ЯК ЙОГО РОЗПІЗНАТИ?

Зайшовши сьогодні в Інтернет, ви входите в зону підвищеного ризику, це ніби ви прогулюєтесь по району, який всім відомий своїми хуліганами. Тільки замість хуліганів загрозою тут виступають дезінформатори, і їх існує два типи.

Дезінформатор буває часто анонімний (хоча зазвичай він добре замаскований під фальшивими даними, які адміністрація Facebook дуже рідко перевіряє), навіть якщо він використовує дані, що нібито роблять його особу реально існуючою.

Зауваживши у чиємусь профілі відповідну «правильну» концентрацію лозунгів «Косово є наше» або про «зґвалтування, що здійснюють на вулицях західних міст збочені біженці», високого рівня ненависті до України або постійного спростування того, що Москва має хоча б якесь відношення до отруєння Скрипаля, можна із високим рівнем ймовірності стверджувати, що маємо справу із середовищем, яке сприяє російській політиці впливу.

Звичайно, є люди, які мають крайнє радикальні погляди, є й особи з ксенофобським світоглядом, які викладають свої розчарування та ідеї в інтернеті. Однак важко припустити, що це єдина причина, з якої ці анонімні публіцисти проповідують подібні погляди з дивною впертістю та значною інтенсивністю.

Водночас можна перетнутись із особою, яка виглядає реальною, та нібито є підтвердженою особистістю, але в якої можна зауважити спорідненість з вказаним вище анонімним «троллем».

Такого роду дезінформатор, з тієї чи іншою причини, є більш обережним, має гарне прикриття, також займається справами, які викликають довіру. Але такого роду дезінформатора можливо виявити при встановленні систематичної відповідності його діяльності довгостроковим планам кремлівської пропаганди.

Для прикладу, він є відверто антитурецьким, в той час коли Туреччина прагне вступити в Європейський Союз, потім аналізує та негативно описує оточення  Яна Павла II, в той час коли проводиться процес беатифікації, надалі раптом стає на антиукраїнські позиції, коли Україна починає позбавлятись домінації Кремля, і врешті-решт атакує чергові польські уряди та владу за те, що підтримують Україну. Це триває і тягнеться роками із безперервною інтенсивністю. Не слід в такому випадку махати рукою примовляючи, що мовляв «це якийсь хворий на голову», або вірити, що агенти існують тільки в шпигунських романах.  

Водночас пошук усюди впливу Кремля та пояснення цим політичних подій є очевидною та кардинальною помилкою. Саме як і заперечення того, що організована дезінформація є важливою складовою політики, є наївним по суті і є виразом протилежного полюсу до іншої крайності, якою є теорії змови

Спостереження за польським сегментом Інтернету вказує на велику кількість у ньому інформацій, які легко піддаються зовнішній маніпуляції. Відсутність поваги до політичних опонентів, максимум емоцій при мінімумі рефлексії, жарти та кпини замість обговорення суті справи, творять атмосферу, в якій дезінформатор відчуває себе як риба у воді.

Ми легко приймаємо погляди, які подібні до нашого світосприйняття,  навіть якщо вони образливі для наших опонентів, адже легше повірити у будь-яку нісенітницю, якщо це стосується наших опонентів. Саме тоді з поля зору випадає той факт, що вами можуть вміло маніпулювати.

Хтось із задоволенням переглядає меми про те, що уряд ПІС [правляча в РП партія «Право і справедливість» - ред.] розвалюється, інший відчуває насолоду від мемів, які втішаються над тим, що опозиція нічого не може зробити. Але і перший і другий мем можуть зайти в польський сегмент інтернету саме з Москви.

Дезінформації також сприяє химерний політичний фольклор, до якого належать такі діячі, як псевдоліберал Корвін-Мікке або горезвісний антисеміт Міхалкевіч. Або навіть люди більш респектабельні, як наприклад, русофіл путінської доби Броніслав Лаговський, персона якого активно рекламується на «Спутнику», чи для прикладу Анна Ражна, яка написала вірнопідданий та чолобитний лист Президенту Росії.

Дезінформація поширюється найкраще там, де панує відповідний для цього клімат. Доволі часто ми створюємо цей поганий клімат самостійно.

Соціальні медіа - це щось нове для всіх нас, і вони є одним із проявів потужного цивілізаційного прориву. Дезінформація є темною стороною цих змін, які ми повинні навчитися розпізнавати, і це має бути зроблено спільно і незалежно від будь-яких поділів [партійних, релігійних, національних, расових тощо - ред].

 

 

    Казімєж Вуйціцький

Оригінальний матеріал доступний за посиланням www.onet.pl
переклад ІА "Західний інформаційний фронт"

ілюстративне фото www.russia-direct.org

 

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com