Як «ДНР» допомагає Росії змінити владу в Сербії: міна для Вучича

Викриття шпигунів, розкриття сумнівних схем експорту зброї, президент з серцевим нападом в лікарні - такими були новини Сербії за останні кілька днів. Вишенькою на торті стала причетність України до одного зі скандалів. Тепер у нашої країни є реальний шанс взяти участь - і знову поза своєю волею - у зміщенні влади у ще одній державі, крім Сполучених Штатів.

---

Шпигуни у «Чорній вівці»

Все закрутилося після того, як 17 листопада у YouTube було опубліковано відео, де нібито співробітник ГРУ РФ (Головного розвідувального управління Генерального штабу Російської Федерації) дає хабар невідомому високопосадовцю.

На відео було зафіксовано зустріч двох осіб дощового вечора на парковці. Видно, як «російський розвідник» дає поліетиленовий пакет «сербському агенту» (обличчя розмито), який потім залишає «передачку» у припаркованій машині. Після цього вони прямують у паб «Чорна вівця» (розташований на березі Дунаю в белградському районі Земун) та через деякий час розходяться. Коли після зустрічі людина, позначена в описі відео як «сербський агент», підходить до своєї машини і відкриває отриманий пакет, він знаходить у ньому конверт із грошима.

Агентство з безпеки та інформації Сербії підтвердило справжність відеозапису. Був ідентифікований також і «російський розвідник» - ним виявився Георгій Клебан, помічник аташе з питань оборони дипломатичного представництва Росії в Сербії і співробітник ГРУ РФ. На момент публікації відео дипломата подвійного призначення вже не було в Сербії.

Що стосується «сербського агента», то були оприлюднені тільки його ініціали - З. К. - і відомості про те, що мова йде про високопоставленого військового чиновника, який на даний момент вже перебуває у відставці.

Ініціатори інформаційного вкидання, очевидно, припускали, що сербська влада обуриться і зажадає від Росії сатисфакції. Тим більше, що подібні приклади доволі гострої реакції Белграда, після того як «русскіє братья» переходили межі дозволеного, вже були.

У жовтні 2016 року Сербія депортувала групу росіян, причетних до організації спроби перевороту в Чорногорії. Правда, зроблено це було не публічно, щоб дати «братьям» зберегти обличчя. Передував цій акції екстрений візит до Белграда глави Ради безпеки РФ Миколи Патрушева, якому тоді довелося вибачатися і стверджувати, що офіційна Москва не була поінформована про плани «путчистів».

Після нинішньої історії із вербуванням відставного військового чиновника сербська влада не стала вимагати від російської сторони вибачень. Президент Олександр Вучич зустрівся з послом РФ, проте не обурювався і не питав дипломата: «Як так можна?» Лише дивувався: «Чому? Навіщо?»

Адже Сербія є дружньою і взагалі братської Росії країною - санкції через Україну не вводила, в ООН голосує проти українських резолюцій.

Більш того, тепер уже не якийсь російський силовик, а безпосередньо сербський президент сам особисто заявив, що його російський колега Володимир Путін нічого не знав про діяльність розвідника Клебана (якого спецслужби Сербії давно вели і встигли задокументувати цілих десять фактів вербування ним сербських агентів.)

4 грудня Вучич їде в Росію, де зустрічатиметься з Путіним. Теми зустрічі анонсуються дуже в загальних рисах, однак зрозуміло, що шпигунський скандал, навіть якщо і буде згадуватися сербською стороною, то лише для того, щоб зайвий раз запевнити Росію у своїй дружбі і відданості. Тому, якщо оприлюднення відео мало на меті посварити Сербію з Росією, очевидно що цього досягти не вдалося.

Самі серби неофіційно звинувачують у вкиданні компрометуючого відео спецслужби, натякаючи, що шпигунський скандал спровокував Захід - НАТО, а може, і ЄС. 

Якщо погодитися з цією версією, то логіка зрозуміла: Сербія останнім часом все активніше дружить з Росією. Проросійський вектор все більш помітний у дипломатичній, економічній і особливо військовій сферах. 

Хронічне голосування сербською стороною на Генеральній асамблеї ООН проти всіх резолюцій, які засуджують анексію Криму Росією; підписання угоди про вільну торгівлю з Євразійським економічним союзом; поставки російської військової техніки, частина з якої Москва просто дарує Белграду; регулярні спільні навчання, постійні візити сербських силовиків в РФ - все це не могло не насторожити Захід.

Оприлюднення відео повинно було, по ідеї, спровокувати чистку органів державної влади та силових структур Сербії від російських агентів. Проте, схоже, автори «зливу», якщо за ним дійсно стоять західні фахівці, просто недооцінили силу і масштаб нинішньої братської дружби Белграда і Москви.

Втім, для Росії нинішній рівень взаємовідносин двох країн все ще далекий від ідеалу. Хоча східний крен сербської політики останнім часом стає все сильніше, повороту на потрібний Москві курс все ж не відбувається.

Белград відмовляється визнавати Крим російським; продовжує співпрацювати з НАТО; готується до вступу в Європейський Союз; не збирається ставати повноправним членом Євразійського економічного союзу; не хоче приєднуватися до військового блоку ОДКБ, сформованому навколо РФ, задовольняючись статусом спостерігача в Парламентській Асамблеї Організації Договору про колективну безпеку.

Така, добре знайома Україні, багатовекторна політика в принципі підтримувалася електоратом. Тому Вучич і його Сербська прогресивна партія сподівалися на гаслах про нейтралітет, спираючись на економічне зростання (а воно дійсно є), прийти до перемоги на наступних виборах до парламенту (відбудуться вже навесні 2020 року) і президента (2022 рік).

Однак опоненти нинішньої влади в Сербії і за її межами ініціювали рік тому акції протесту. Приводом стали напади на опозиційних політиків, на журналістів-розслідувачів корупції, а основними вимогами - розширення демократії, свободи слова, дострокові вибори. Вучича і його політичну силу вирішили прибрати, причому немає однозначної відповіді, хто саме.

В Україні деякі експерти-міжнародники встигли порадіти «сербському Майдану», який «за європейські цінності», однак по факту лідерами протестного руху стали проросійські політики.

І знову здрастуйте…

Цілий рік опозиція намагалася всіма способами похитнути владу Александара Вучича. Акції протесту проходили щотижня, проте «без вогника» - за великим рахунком ніяких конкретних претензій, ніякого конкретного компромату на президента не було, його багатовекторна політика підтримувалася більшістю громадян ...

Навіть відомості про те, що найближчий соратник Вучич, міністр внутрішніх справ Небойша Стефанович, може зловживати службовим становищем і бути замішаним у корупційні схеми (його батько, згідно з оприлюдненими даними, торгував зброєю заводу «Крушік» у сербському Валево), не призвели до втрати авторитету і рейтингу сербської влади.

І раптом,  9 листопада «міністерство оборони ДНР» оприлюднює фотографії «мін сербського виробництва, які не розірвались».

 Згідно з маркуванням виготовлені ці боєприпаси валевським заводом. Болгарська журналістка (яка попередньо неодноразово поширювали прокремлівські інформаційні заготовки) пише цілий матеріал про «поставки сербської зброї для України».  Конкретно - мінометних мін калібру 60 мм. Вучич особисто все спростовує і запевняє російське ГРУ в щирих симпатіях, у яких, втім, неодноразово були помічені і сербські найманці на Донбасі.

Але тут на сцену виходить опозиція. Марініка Тепіч, одна з лідерів Партії свободи і справедливості, розміщує в своєму «Твіттері» документи, які свідчать про те, що на завод «Крушік» приїжджали українці і підписували контракт. 

Вучич намагається виправдатися, розповідає про те, що контракт був укладений з польською фірмою, але Тепіч додатково роз'яснює: посередником виступила фірма, яка вже фігурує в українському розслідуванні щодо корупційних схем імпорту зброї, маючи на увазі «справу Свинарчуків».

Тобто сербська опозиція отримала можливість висунути яскраві звинувачення правлячій владі і у корупції, і в постачанні озброєння армії, яка воює проти «братнього російського народу». 

Повний крах образу для геополітично нейтрального, кристально чесного президента Вучича і його команди. Причому тут не грає ролі, «был ли мальчик», тобто факт реальної поставки мінометних боєприпасів в Україну. 

Зрозуміло, що тепер опозиція Сербії використовує інформаційний привід по максимуму. І до України відлуння докотиться. Натомість, якщо врахувати незначну кількість 60-мм мінометів різних конструкцій у військах і той факт, що їх прийняли на озброєння тільки у 2016-2017 роках, факт поставки викликає великі сумніви.

Наслідки цієї спецоперації можуть бути досить серйозними. Якщо сербській опозиції вдасться розвинути сюжет, доповнивши його красномовними і переконливими подробицями, у нинішнього президента і його політичної сили будуть серйозні проблеми зі збереженням влади і після наступних виборів. 

Це означає, що керувати Сербією на наступному етапі будуть набагато більш проросійські сили, - слід розуміти, що на сьогодні більш прозахідних політиків, ніж Вучич, на сербському політичному олімпі просто не існує.

Або ж Вучич сам вирішить ще більше зміцнити дружбу з Росією, сам стане більш проросійським. Подивимося, тим більше що чекати залишилося недовго: ознаки цих змін можуть проявитися вже 4 грудня на зустрічі з Путіним.

Зміна влади в Белграді на однозначно проросійську може привести до краху всієї системи безпеки і до необоротної зміни балансу сил глобальних гравців у всій Південно-Східній Європі. 

Зміцнення російського дипломатичного, економічного та військового впливу за рахунок залучення провідної балканської держави в орбіту Москви автоматично буде означати послаблення позицій і ЄС, і НАТО, і США по всіх цих напрямках.

І так, ці тектонічні зміни геополітичних розкладів з масштабними наслідками стали набагато більш ймовірними через безвідповідальність і недалекоглядність українських політиків і ділків. Втім, після ролі України у триваючій історії зі збором доказів для імпічменту Трампу нас вже нічого не повинно дивувати.

 

  Наталія Іщенко

ілюстративне фото facebookreporter.org