Вибори Президента Польщі: український контекст

Євген Магда

Директор Інституту світової політики, український політолог, кандидат політичних наук, історик (закінчив з відзнакою Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка), журналіст.

Влітку 2025 року Польща отримає нового Президента. Анджей Дуда завершує свою другу каденцію, і не зможе претендувати навіть на посаду голови Міжнародного Олімпійського комітету (його очолить представниця Зімбабве Кірсті Ковентрі). Натомість президентські перегони набирають обертів та дарують нові несподіванки.

Сьогодні мало хто сумнівається, що президентські вибори пройдуть у два тури, намічені на 18 травня та 1 червня.  Їх гаслом буде - «Ставка більша за життя». Добре відомий серіал 60-х років про польського розвідника у німецькому тилу може добре описати ситуацію всередині польського суспільства. Воно залишається політично турбулентним вже добрих півтора роки.

На парламентських виборах наприкінці 2023 року перемогла «Громадянська коаліція», яка об’єднала «Лівицю» та блок «Третій шлях» навколо себе з метою зміни влади. Прем’єром став Дональд Туск, а спікером Сейму (на перші два роки його повноважень) – лідер партії «Польща 2050» Шимон Головня. «Право та справедливість» опинилася в опозиції, а «Конфедерація» отримала реноме аутсайдера. Проте оцінювати політичну ситуацію з цієї «дзвінниці» буде помилкою.

Четверо найяскравіших

З осені 2023 року триває масштабне політичне протистояння, у якому центристи намагаються перебрати владу з рук правих, які визначали вектор розвитку країни протягом попередніх країн. При цьому варто розуміти, що вплив прем’єра Дональда Туска на польський політикум залишається значним, а ситуація на правому фланзі динамічно змінюється.

Представник крайньої правої, з елементами путінферштеїнгу «Конфедерації» Славомір Менцен першим стартував у президентських перегонах ще восени 2024-го, і він першим з кандидатів здав 100 тисяч необхідних для реєстрації підписів. У політичної сили висхідний тренд, що засвідчили вибори до Європейського парламенту та місцеві вибори у червні 2024 року. Менцен представляє партію «Нова надія», веде активну кампанію, активно йде до людей. Місцеві експерти припускають, що він зустрінеться з виборцями у кожному повіті, демонструючи вагомість кожного голосу на свою підтримку. Вояж до Львова та антиукраїнські заяви повинні допомогти Менцену заручитися підтримкою тих, кому не до душі українські біженці.  Нескладно здогадатися, що перебіг подій може змусити лідера «Нової Надії» (політична сила, що входить до «Конфедерації») відвідати з аналогічним візитом Вільнюс. Менцен наприкінці лютого вперше вийшов на друге місце за опитуванням громадської думки.

Президент польського Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький формально є «кандидатом від громадян», а не від «Права і справедливості». Схоже, він  повинен пройти випробування статусом кандидата у президенти, щоб претендувати трохи згодом на лідерство у «ПіС». Його місце роботи та попередні заяви передбачають, що українське питання для Навроцького стане лакмусовим папірцем для мобілізації електорату. Проте «не бачити» Україну у складі ЄС та НАТО у нинішній ситуації – не вражаюча потужністю позиція для патріота Польщі, яким Навроцький, поза сумнівом, є.

Лідером президентських перегонів називають Рафала Тшасковського, який у 2020 році мінімально поступився у фіналі аналогічного змагання Анджею Дуді. Тшасковський – успішний мер Варшави, який виграв минулого року вибори у першому турі. Проте буде помилкою вважати, що для нього кампанія стане легкою прогулянкою. Вихід до другого туру у популярного політика практично у кишені, проте далі ситуація може розігруватися по-різному. І – якщо вже геть відверто – навіть в разі перемоги Тшасковського далеко не факт, що його відносини з Дональдом Туском не нагадуватимуть взаємини тандему Качинський – Дуда у період панування «ПіС». Зазначу і певний тягар відповідальності: друга поспіль поразка у фіналі поставить хрест на президентських амбіціях Тшасковського.

У цікавій ситуації опинився маршалек Сейму Шимон Головня. Обійнявши цю посаду після зміни влади, він зосередився на віртуальному компоненті формування власного образу, що виявилося не надто хорошою ідеєю. Проте на тлі обвальної зміни підходів польських топ-політиків до України (ідилія завершилася ще навесні 2023 року, і з того часу польсько-українські відносини періодично лихоманить) позиція Головні виглядає найбільш тверезою та відповідальною. Він виглядає тим, хто спроможний повторити крок-2020, коли у другому турі цей бронзовий призер президентських перегонів підтримав Тшасковського.  Щоправда, цього разу шансів на бронзу у нього мало.

Україна в другому турі

Польща у лютому-березні 2022 років стала головним хабом для українських біженців, наголошуючи на готовності приймати українських біженців. Для сотень тисяч з них Польща стала місцем прихистку, проте у загальних цифрах щонайменше з 2024 року лідирує Німеччина – там вже понад мільйон громадян України. Разом з тим кількість громадян України, які постійно перебувають на території Польщі, перевищує цифру у мільйон осіб, адже значну її частину складають трудові мігранти з України, які почали перебиратися до Польщі після запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС.

Українці протягом трьох попередніх років перетворилися на суттєвий виклик для польського суспільства. Мова не лише про «мажорів», які дозволяють собі вночі ганяти на машинах вулицями польських міст, це хіба що верхівка проблеми. Українці швидко не лише перетворилися на найбільшу етнічну меншину Польщі, але і фактично повернули національний візерунок Другої Речі Посполитої. Це – і виклик, і можливість для польського істеблішменту, і ті його представники, які зможуть використати тренд у власних інтересах, зможуть отримати політичні дивіденди вже найближчим часом.

Тема Волинської трагедії для кандидатів у президенти Польщі та польського суспільства в цілому є консолідуючою. Оминути її неможливо, тому претенденти на перемогу будуть відточувати формулювання та демонструвати небайдужість. День пам’яті жертв Волині у Польщі відзначають у липні, тому піднімати цю тему на прапор будуть швидше праві претенденти.

Разом з тим логіка виборчої кампанії передбачає, що всі претенденти на перемогу будуть шукати для своїх цільових аудиторій цікаві ходи. Нагадаю, що пошуково-ексгумаційні роботи на Тернопольщині почнуться після реєстрації всіх кандидатів у президенти. Відверто кажучи, присутність у списку Кароля Навроцького підштовхує українську сторону до розширення переліку місць ексгумації, адже це питання залишається дуже чутливим для польського суспільства. Президентські вибори, як відомо, визначають кандидатуру керманича держави і його стратегічні підходи.

Завдання для України – не лише просувати у польському інформаційному просторі тези про напрями співпраці, яких чимало. Кооперація в оборонно-промисловому комплексі, включаючи розвиток новітніх озброєнь, співпраця у сфері енергетики (транзит газу з Baltic Pipe до України, розвиток у Польщі атомної енергетики тощо), транзит польського досвіду трансформації муніципального управління та просування до ЄС – те, що перебуває на поверхні. При цьому жоден зі згаданого з нами квартету фаворитів президентських перегонів не має абсолютних застережень від надання уряду імпульсу до їх реалізації. Головне – усвідомлення змісту стратегічного партнерства між Польщею та Україною.

Фото - Reuters/K. Pempel