Україна – Польща: про засади порозуміння

Зміни, які сталися у системі міжнародних відносин з 2014 року, дозволяють прогнозувати тривалий період турбулентності світового порядку. Окремі політичні гравці намагаються нав’язати закон джунглів як основу порозуміння, і ця тенденція стає все більш небезпечною.

Росія діє вже не за принципом «Поділяй та владарюй», а «Підкуповуй та маніпулюй». Він працює.

Дезорганізованим країнам колективного Заходу, для лідерів яких Володимир Путін часом привабливіший за Дональда Трампа, пропонують повернутися до business as usual заради спільної вигоди.

Варто нагадати, що з початком російської агресії проти України ситуація у міжнародних відносинах кардинально змінилася. Зруйновано звичний міжнародний порядок, коли буде сформовано нові правила гри, прийнятні для всіх – наразі невідомо. Росія, як видається, буде уникати навіть можливості переговорів про це аж до усвідомлення неможливості відновлення власного впливу у масштабах соціалістичного табору або менших. Тому прогнозувати час формування нового міжнародного порядку наразі складно, варто хіба що зауважити цікавий факт: Мінські домовленості, досягнуті у лютому 2018 року, не мають під собою жодного підпису керівника держави, не ратифіковані жодним законодавчим органом, проте визнані Радою Безпеки ООН як основа для мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.

Ситуація у Європі і світі дозволяє формувати транскордонні інтереси всім країнам, що вважають себе акторами міжнародної політики.

Процес непростий, проте дозволяє розширити простір для геополітичного маневру. Україна, яка вистояла у 2014-му та уникла розпаду попри концентровані російські зусилля, поступово набуває геополітичної суб’єктності. Насамперед завдяки посиленню Збройних Сил та окремим успіхам вітчизняної дипломатії. Додана геополітична вартість України ще не спроможна повністю змінити баланс сил на континенті, проте є фактором, який доцільно враховувати щонайменше її сусідам. Спроможність України протистояти агресивним діям найбільшої держави у світі, яка має ядерний потенціал та входить до Ради Безпеки ООН, аналізується зараз у всьому світі.

Навіть в контексті останніх події (заочної суперечки стосовно відновлення українських пам’ятників у Польщі та проведення ексгумацій загиблих під час Другої світової поляків в Україні) наші держави залишаються союзниками.

Для України нині немає більш надійного союзника за Польщу попри часовий дисбаланс активності Києва та Варшави у пошуках спільних інтересів. На жаль, «історія хвороби» польсько-українських взаємин крізь призму років перебуває у Кремлі, де і організовують численні провокації, підживлюючи носіїв радикальних поглядів по обидва боки кордону.

Хоча по темі історичної пам’яті Україні та Польщі важко шукати порозуміння з низки об’єктивних та суб’єктивних причин, а польські високопосадовці вперто відмовляються визнавати роль українських трудових мігрантів у збереженні високих темпів зростання ВВП країни, низка напрямів співпраці є помітними. Це і польсько-українсько-литовська бригада імені князя Костянтина Острозького, яка виглядає військовим формуванням нового типу. І співпраця в енергетичній сфері, зокрема, в частині протидії будівництву газогону NordStream-2 та організації альтернативних джерел транзиту газу.

Українсько-польські дискусії триватимуть, це очевидно, і на час затишшя на офіційному рівні їх мають підхоплювати експерти, які спроможні чути позицію партнера.

Учасники ХІ Польсько-Української Зустрічі "Минуле, Сучасне, Майбутнє, Яремче, фото twitter.com/AndrzejLeusz.

Ескалація взаємин сьогодні не в інтересах Києва та Варшави, хоча я не виключаю, що передвиборча логіка в обох країнах візьме гору та на прапори знову будуть підняті застарілі проблеми у новітньому тлумаченні. На жаль, зберігаючи статус стратегічних союзників, Україна та Польща не можуть похвалитися наявністю стратегій побудови відносин, і це постійно дається взнаки.

Проте є кілька кроків, які виглядають важливими саме зараз. Це запозичення Україною польського досвіду у частині децентралізації, що вже дає перші позитивні наслідки. Це очевидна необхідність процесу деолігархізації української економіки, без чого нашій державі неможливо буде претендувати на статус країни Центральної Європи.

Та усвідомлення польськими партнерами двох фактів: того, що процес формування української політичної нації триває, і вістря протидії ворогові спрямоване не на Польщу. І того, що українська політична нація матиме в своїй основі відмінні від польської критерії.

ілюстративне фото:twitter.com/AndrzejLeusz