У США та Китаї стривожені соцмережами

Поки в Україні точиться суперечка про те, чи треба забороняти Telegram, у США та Китаї теж думають що робити зі соціальними мережами.

Про це із посиланням на The Economіst пише у своєму ТГ-каналі фахівець із комунікацій Юрій Богданов. Він виклав ключові тези з публікації в англомовному виданні та наприкінці поділився своїми міркуваннями щодо цієї тематики.

Чому занепокоєні американці? 

1. Страх № 1 – Тік-Ток може використовуватися як інструмент пропаганди Комуністичної партії Китаю (КПК). Тому 13 березня Конгрес зобов'язав китайського власника платформи продати додаток, інакше його заборонять у США. (Наче це заважає впливати опосередковано, лол, - ред.)

2. Але не тільки Тік-Ток непокоїть. 18 березня Верховний суд розглянув позов адміністрації Байдена до соціальних медіа з вимогою видалити пости, що містять дезінформацію. Під ударом Мета та Х.

3. Обидві історії свідчать про вплив цих платформ у поширенні новин і формуванні громадської думки. 

Але якщо для адміністрації Байдена головним страхом є дезінформація (як вони декларують) і китайський вплив, то КПК найбільше роздратована обмеженістю контролю. Здавалося би, куди більше контролю? А тут усе цікавіше.

1. КПК роздратована тим, що більшість дорослих китайців отримують новини через соціальні медіа. Річ у тім, що чиновники ніколи не розглядали такі платформи як суспільно-політичні. Їх розглядали як прийнятний для комуністичної влади формат ескапізму населення, розваг і розвитку дрібного бізнесу. Але раптом щось пішло не так.

2. Лідером є Douyin (так TikTok називається у КНР). 46% китайців отримують новини з нього. Ще третина – на Weibo (аналог X). Третій – месенджер WeChat. Всі три платформи – приватні. Але партія послідовно посилює контроль.

3. Цензура працює: партія приписує зачищати їх від «підривного контенту», витрачає 6,6 млрд доларів США на модерацію контенту (тільки за 2 місяці 2023 видалили 1,5 млн дописів і майже 70 тисяч акаунтів). 

4. Окрім того, КПК і сама використовує соціальні мережі, щоби донести свій порядок денний. Зараз китайські соціальні мережі видають як пріоритетні схвальні новини про дії уряду і в ТОПі 57% новин, створені урядом або пов'язаними з ним особами.

5. Але соцмережі вміють це все обходити. 2022 мільйони китайців поділилися відео, яке демонструє жорстокість карантину у Шанхаї. Відео розповсюджувалося швидше, ніж його встигали видаляти. А згодом його конвертували в анімацію, щоби складніше було виявити. Такі історії КПК дуже дратують. Бо це поки вони не переходять у політичний протест. А раптом? Особливо на тлі посилення економічної кризи.

6. Тому із 2022 компанії зобов’язані реєструвати свої алгоритми в регуляторах і пояснювати їх логіку. Партія впливає на власників мереж і через прямий тиск (який КПК називає консультаціями), і через економічний. Останніми роками державні інвестори також придбали пакети акцій ключових гравців ринку. Ці «золоті акції» дозволяють уряду, серед іншого, призначати членів правління. Так КПК і цього мало. 

7. Уряд КНР боїться іноземного втручання у політику через соцмережі. Побоювання КПК посилилися, коли Reuters у березі повідомило, що 2019 ЦРУ розпочало таємну кампанію в китайських мережах, спрямовану на підрив довіри до уряду.

8. Тому бажання повернутися до доби ТБ і газет як головних джерел новин не полишає КПК. Тому що алгоритми працюють загадковим чином. Іноді навіть їхні творці не можуть пояснити, чому вони рекомендують одне, а не інше. 

«Що я із приводу всього думаю? – пише Юрій Богданов. - Усіх героїв цієї історії (і не тільки їх) об'єднує одне: насправді ані політики, ані медіа, ані люди загалом ще не мають ефективних механізмів адаптації до нової інформаційної доби. Де інформації дуже багато, механізми впливу через пропаганду спростилися, а як із цим боротися ефективно – ніхто поняття не має. А іноді не має і бажання, просто прагне змінити чужу дезінформацію і пропаганду власною. 

Зараз же навичка роботи з інформацією і психологічна стійкість до інформаційного потоку – це нова грамотність. Яку треба виробляти і якій треба навчати. Але це довго та дорого. І з методологією теж великі проблеми».