Спокій нам тільки сниться

Заспокійлива терапевтична робота з народом, що розшарувався, дається Кремлю все гірше та гірше. Нарощування медіаактивності тіла номер один дає зворотні ефекти. Почасти це пов'язано із зачовганими форматами медіа-активності, риторикою перманентних пожованих відмазок, кислою та несвіжою фізіономією вождя.

Нудність і банальність допустима в ситі часи, а зараз потрібен екшн. Хоча би рівня Рогозіна, якому ніби відірвало фрагмент сідниці на бенкеті у відомому донецькому ресторані. Він хоч і маргінал, але у СВО-тренді. Взагалі, ознакою нової російської маскулінності все частіше виступає якесь «героїчне» поранення, бажано з каліцтвом. Потрібно пожертвувати батьківщині хоча шматочок п'ятки, щоби мати право говорити про політичні амбіції в РФ.

Цілому Путіну аж якось непристойно так часто фігурувати у телевізорі з бравурними промовами. Якщо такий патріот та охоронець, то їдь на тимчасово окуповані території, посидь в окопах, переживи декілька обстрілів, потрясись у танку. Адже пригадується, раніше і на винищувачі літав, і в безодню морську на батискафі занурювався. А зараз просто паркетний чистоплюй, що тремтить на восьмому десятку за своє здоров'я. Уявити Путіна бійцем-героєм, який шкандибає на протезах замість ніг, зовсім нереально. Просто ходячий антиприклад для Z-патріота.

Якщо абстрагуватися від офіційної соціології, в масах відчувається недовіра, що вкоренилася, мертвецька знемога і задушливий страх. Ще 10 місяців тому нічого подібного в російському суспільстві в таких масштабах і близько не було. Поки «дєду-побєду», що засидівся,не захотілося «повторити». Тепер же поламаному генію геополітики погано від дуже великої динаміки подій і важко зафіксувати конкретні плани на майбутнє. Замість обов'язкового звітного послання Федеральним зборам одні сурогатні тематичні сходняки і прес-підходи, які ні до чого не зобов'язують. Протухлий нацлідер із його нескінченним потоком лицемірства не заходить. Але й заткнути його не можуть.

Поборник обскурантизму та невігластва знову і знову бомбардує народні мізки своїми байками на тему причин згубної війни проти України. Виявляється, у Кремлі був багаторічний силовий закреп. Там «терпіли, терпіли, терпіли», і на кінець все, що накопичилося в «російському світі», вилізло назовні. А нещодавно Путін озвучував іншу версію про слабкість, яка не давала розпочати велику війну. Загалом, у хворої людини Кремля ще й розлад пам'яті.

Гіркий подарунок росіянам під ялинку – особисте путінське визнання факту війни. «СВО» все, тепер уже повноцінна війна. Символічно збіглося з цифрою 100 000 загиблих окупантів. Справді, ідеальних ситуацій ніколи не буває... Тим більше, якщо «відступати не було куди». Зовсім не чекав Путін і Ко перетікання бойових дій у прикордонні з Україною суб'єкти федерації. І тут треба позначити дуже важливі моменти.

По-перше, кейс із квазіреспубліками і псевдореферендумами та розширенням РФ на захід знищив її існуючі кордони. Після того, як окупантів вибили з Херсона, вже немає жодної впевненості, чи справді Білгород, Ростов, Брянськ чи Смоленськ є російськими містами, чи там є якісь альтернативні локальні ідентичності. Тим більше, якщо колишнього кордону вже немає, то є опції рухливості розмірів РФ у бік як розширення, так і зменшення. Особливо у світлі визнання Півдня Росії зоною «спецоперації».

По-друге, ще важливіший момент. Підлеглі Суровікіна обстрілюють і тероризують Херсон, де вони обіцяли «Росію назавжди», і повторюють тактику випаленої землі, як у Маріуполі. Путін назвав ці вбивства та геноцид «захистом людей в Україні». Де гарантія того, що від маріуполізації застраховано російські міста зони «СВО» і глибше, враховуючи кремлівський стиль «захисту»? Тим більше нагорі завжди буде безпрограшна відповідь: «захід вимушений і необхідний».

Телеграм-канал «Сито Сократа»