США ламають росію: Венесуела, «тіньовий флот» і санкційний тиск, - огляд політики рф

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Втрата російського впливу в Південній Америці

Операція «Absolute Resolve», проведена спецназом США на початку січня 2026 року, стала не просто актом затримання Ніколаса Мадуро, а фінальним акордом у процесі витіснення російської федерації з її найбільш значущого геополітичного плацдарму в Західній півкулі.

Блискавичне захоплення венесуельського диктатора та оголошення Дональда Трампа про намір «керувати країною» до стабілізації ситуації продемонстрували повну неспроможність кремля виконувати роль альтернативного гаранта безпеки для своїх союзників. Роками вибудовувана стратегія «присутності на задньому дворі США» обвалилася за лічені години, залишивши москву не лише без ідеологічного партнера, а й без мільярдних активів, які тепер переходять під прямий або опосередкований контроль Вашингтона.

Втрата Венесуели є для росії геополітичною катастрофою системного характеру. Протягом останніх двох десятиліть Каракас був серцем російської експансії в Латинській Америці, точкою опори для антиамериканських режимів у Нікарагуа та на Кубі. Тепер цей форпост ліквідовано, а «ефект доміно» вже починає відчуватися в усьому регіоні.

Без венесуельської нафти, яка роками постачалася Гавані за пільговими цінами за посередництва рф, кубинська енергосистема опинилася на межі колапсу. Це змушує регіональних лідерів, від Боготи до Мехіко, переглядати свої відносини з кремлем, який у критичний момент не зміг (або не схотів) захистити навіть свого «найближчого друга» в Каракасі.

Репутаційний удар по москві підсилюється тим, що операція США відбулася на тлі виснажливої для росії війни в Україні, підкреслюючи дефіцит її ресурсів для проєкції сили на дальніх театрах.

Економічний вимір цієї поразки є ще більш болючим для російського бюджету. З 2006 року кремль інвестував у Венесуелу близько 18 мільярдів доларів через кредити, закупівлю озброєнь та нафтогазові проєкти. Сьогодні ці кошти офіційно можна вважати безнадійними боргами.

Передача активів «Роснефти» до державної «Росзарубежнефти» у 2020 році, яка мала убезпечити їх від санкцій, виявилася пасткою: нова американська адміністрація розглядає ці долі як «вкрадену власність», що підлягає експропріації для фінансування відбудови Венесуели.

Пряма заява Трампа про повернення «американської нафти» фактично обнуляє будь-які юридичні претензії москви на венесуельські надра. Більше того, потенційне відновлення видобутку в країні до рівня 2,5 мільйона барелів на добу під контролем Exxon та Chevron є «дамокловим мечем» для російського бюджету, оскільки це гарантує тривалий період низьких цін на нафту, що позбавляє рф головного джерела фінансування війни.

Для внутрішньої російської еліти кейс Мадуро став потужним сигналом про початок ери «нового реалізму», де договори та міжнародне право більше не захищають від прямого силового втручання.

Затримання Мадуро та його майбутній суд у Нью-Йорку за звинуваченнями у наркотероризмі створюють небезпечний прецедент для вищого керівництва рф, багато з яких уже мають ордери МКС. Побоювання, що Мадуро почне давати свідчення про «сірі схеми» відмивання грошей та постачання зброї за участі російських спецслужб, провокує в кремлі хвилю параної.

Відмова москви від активної підтримки союзника після аналогічних сценаріїв у Вірменії та Сирії остаточно виштовхує росію на периферію китайських інтересів. Пекін, спостерігаючи за пасивністю рф, дедалі більше сприймає її як токсичного та неефективного партнера, що лише прискорює втрату суб’єктності росії на глобальній арені.

Таким чином, січень 2026 року став часом остаточного виходу росії з Латинської Америки, зафіксувавши її статус держави, чий вплив тепер обмежений виключно межами безпосереднього кордону та ядерним шантажем.

Захоплення російських танкерів

Початок січня 2026 року став моментом істини для російської стратегії «тіньового флоту» та її амбіцій на світовому енергетичному ринку. Захоплення американськими ВМС супертанкерів Marinera у Північній Атлантиці та Sophia у Карибському морі продемонструвало, що адміністрація Дональда Трампа перейшла від паперових санкцій до тактики прямого силового перехоплення ресурсів.

Це не просто боротьба з контрабандою, а системна операція з витіснення росії з геополітичного поля через фізичне блокування її експортних артерій. Трамп наочно довів, що російський триколор, нашвидкуруч намальований на бортах іржавих танкерів, більше не є «охоронною грамотою» у міжнародних водах. Вашингтон свідомо ігнорує претензії кремля на морський суверенітет, класифікуючи такі судна як «бездержавні», що фактично позбавляє москву статусу морської держави, здатної захистити свої торговельні інтереси.

Ця силова акція відбувається на тлі глобального переділу нафтового ринку, де США впевнено перебирають на себе роль головного регулятора. Контроль над венесуельськими родовищами після арешту Мадуро та одночасна зачистка логістичних шляхів тіньового флоту створюють умови, за яких росія втрачає не лише прибутки, а й важелі впливу на ОПЕК+.

За прогнозами МЕА, у 2026 році світовий ринок увійде в стан стійкого профіциту в 3,8 млн барелів на добу, що робить російську нафту Urals із її зростаючим дисконтом у 25 доларів економічно токсичною. Трамп майстерно використовує надлишок пропозиції, щоб обвалити ціни до рівня 50–55 доларів за Brent, вибиваючи фінансовий фундамент під російською військовою машиною. При цьому Вашингтон не боїться ескалації, розуміючи, що кремль обмежений у засобах реальної відповіді за межами дипломатичних протестів та внутрішньої пропаганди.

Для російської еліти інцидент із «Маринерою» став символом капітуляції «тіньової логістики». Виявилося, що навіть присутність підводних човнів рф поблизу танкера не зупинила американський десант — це публічне приниження морського престижу, яке зчитується всіма глобальними гравцями, особливо Пекіном і Делі. США фактично беруть під зовнішнє управління збут підсанкційної нафти, змушуючи Індію та Китай переглядати контакти з москвою через ризик конфіскації вантажів.

Таким чином, на початку 2026 року росія опиняється в геополітичному цугцвангу: морські шляхи заблоковані «піратством» Трампа, сухопутна логістика повністю залежить від волі КНР, а нафтові доходи стрімко тануть під тиском американського контролю над світовими запасами. Це не просто перерозподіл ринку, це демонтаж російської суб'єктності, де нафта перестає бути зброєю кремля і стає інструментом його остаточного упокорення.

Аналіз впливу американського двопартійного законопроєкту про санкції проти Росії

Ще одним важливим елементом економічного тиску щодо росії стала заява американського сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема стосовно його відомого двопартійного законопроєкту про санкції проти москви.

За його словами, він провів «дуже продуктивну» зустріч із Дональдом Трампом, під час якої американський президент дав “зелене світло” для просування цього законопроєкту. Варто наголосити, що мова йде про законопроєкт передбачає надання президенту США повноважень запроваджувати 500% мита на імпорт до Сполучених Штатів товарів із тих держав, які купують російські енергоресурси. Саме тому майбутнє голосування в Конгресі слід розглядати насамперед як політичний сигнал для кремля.

Всі ці процеси відбуваються на тлі очікування “кінцевої відповіді” від путіна на останню ітерацію мирного плану щодо завершення війни. За інформацією видання Axios, американська сторона передала цей план росіянам минулої середи. Водночас експерти Української призми раніше неодноразово відзначали низьку вірогідність того, що економічні проблеми російського бюджету самі по собі стануть вирішальним фактором для рішення путіна завершити війну проти України.

Разом із цим необхідно розуміти, що навіть за наявності політичної волі путіна не припиняти бойові дії потенційне запровадження нових санкцій у межах згаданого законопроєкту матиме непрямий, але відчутний економічний ефект. Йдеться не про скорочення обсягів закупівель російських енергоресурсів Індією та Китаєм, а про подальше зростання знижок, які росія змушена надавати цим покупцям.

Згідно з останніми даними Bloomberg, протягом минулого тижня ціна російської нафти марки Urals у Новоросійську знизилася до $34,8 за барель, а у Приморську – до $36,7. При цьому під час формування бюджету на 2026 рік російський уряд закладав ціну на Urals на рівні $59 за барель. Водночас валютний обсяг експорту російської нафти впав до найнижчого рівня з початку 2023 року. Саме тому потенційну загрозу запровадження додаткових американських мит щодо Індії та Китаю, які фактично викуповують майже всю російську нафту, слід розглядати в контексті подальшого падіння доходів російського бюджету. Це падіння буде зумовлене як зростанням цінових знижок, так і збільшенням витрат на обходження санкцій.

Минулого тижня експерти Української призми вже звертали увагу на заяву центробанку рф, який прямо вказав на необхідність так званого “уточнення базової ціни нафти в бюджетному правилі на наступні роки” у разі збереження нинішнього рівня цін. Такий крок означатиме або скорочення бюджетних витрат, або збільшення внутрішніх запозичень чи пошук інших внутрішніх методів нівелювання фінансових втрат від низьких цін на нафту, в першу чергу – за рахунок збільшення податків.

Таким чином, загрозу набуття чинності законопроєктом Ліндсі Ґрема доцільно розглядати як позитивний фактор передусім через його потенційний вплив на подальше зниження ціни російської нафти та, як наслідок на фінансові можливості кремля продовжувати вести війну.

Російська влада хоче збільшити збір податків для нівелювання проблем з економікою

Продовжуючи розгляд економічних спроможностей кремля, слід взяти до уваги ряд важливих економічних сигналів, які путін зробив протягом останнього тижня. Фактично диктатор продемонстрував, як саме він бачить розв'язання актуальної проблеми дефіциту бюджету та низьких цін на енергоресурси.

Так, 5 січня, під час засідання так званої ради з питань стратегічного розвитку та національних проектів, кремлівський очільник затвердив перелік доручень уряду та органам влади – відновити темпи економічного зростання та збільшити збір податків.

Судячи з того, що наприкінці 2025 року путін пішов на підняття ПДВ з 20% до 22%, що було негативно зустрінуте росіянами, та збільшив податки для бізнесу, кремль хоче нівелювати фінансові втрати саме коштом власного населення. При цьому збільшення рівня збоку податків путін поясний потребою «відбілювати економіку». Він вимагає він уряду запустити відповідний план вже у першому півріччі 2026 року. Разом із цим постає питання здатності кремля нівелювати постійно зростаючий дефіцит бюджету та падіння доходів від нафтогазового сектору лише шляхом зростання податків.

Необхідно зазначити, що подібні заяви російського диктатора лунають на тлі складного стану економіки росії, передусім у секторах, пов’язаних із її ВПК. Саме за рахунок цього сектору з початком повномасштабної війни формально забезпечувалося зростання всієї економіки.

Так, згідно з офіційними даними російського міністерства економічного розвитку, у листопаді 2025 року ВВП росії зріс лише на 0,1%, що фактично свідчить про зупинку економічного зростання.

Ще більш важливим є те, що наприкінці року в країні вперше з початку війни почало скорочуватися промислове виробництво – основа військової машини рф. Лише за листопад це падіння сягнуло 4,1%. У цьому контексті постає ключове питання того, яким чином російський уряд планує “відновлювати зростання” в умовах стагнації та скорочення промислової бази.

Визначальними для відповіді на це питання стануть дані статистики російської економіки за грудень і перші місяці 2026 року. Саме вони дозволять сформувати повнішу картину реального стану та подальшої динаміки економіки росії.