Що нас чекає - деескалація чи нове коло війни?

На наступному тижні будь-який текст можна назвати «Напередодні». Адже щодня щось буде відбуватися. Основне питання – чи проявиться у ці дні шанс на деескалацію або війна піде на нове коло?

1. Інтрига в тому, що 9 травня – не лише 80-річчя перемоги. З 7 по 10 травня – державний візит імператора Сі до росії. Відповідно, те, що в ці дні буде озвучувати кремлівський вождь, сприйматиметься як узгоджена позиція. Пекін поки тримає паузу. 

Китайські «ввідні» до візиту: «чітко та ясно виступати проти унілатералізму та булінгу, об'єднувати зусилля задля просування багатополярності світу, що характеризується рівноправністю та упорядкованістю, а також загальнодоступною та інклюзивною економічною глобалізацією». 

Окрім Сі, москву повинен відвідати президент Бразилії. Якщо хтось забув: існує так званий китайсько-бразильський план врегулювання, який передбачає де-факто зонування України. Цілком імовірно, що ми почуємо якісь оновлення. Або ж не почуємо нічого, що також буде вкрай показовим. 

Майже одразу після цього, 13 травня Трамп вирушить із візитом до країн Перської затоки, де анонсовано регіональний саміт за участю лідерів монархій. Іран та Ірак не запрошені. 

Питання, що будуть обговорюватися в москві, Ер-Ріяді (а потім у Досі та Абу-Дабі) набагато ширші за російську агресію, але ухвалені рішення можуть безпосередньо вплинути на нашу долю. Зокрема, якщо спілкування призведе до зниження цін на нафту та відкушування у рф частини ринку. Переплетення інтересів колосальне. США натякнули на підвищення ставок для Китаю за допомогою додаткових санкцій на іранську нафту. 

рф чимало інвестувала у тісні відносини з арабськими монархіями. Тому варіантів маса, концентрація в моменті неймовірна. Додаткової пікантності додає фон.

2. Родзинкою періоду стане осмислення свіжих результатів українських військових у Чорному морі, коли дрони знищили два літаки. Це вплине на всі доктрини морських операцій. Китай, Японія, обидві Кореї, Філіппіни, В'єтнам, Індія, Іран уже замислилися. Тому що за рік будь-яка з цих країн може створити безпілотний флот, який змінить співвідношення сил. До речі, і наркокартелям це буде цікаво. 

Хусити передали балістичний «привіт» Ізраїлю, що ставить під сумнів ефективність американської операції з їх форматування та трохи підвищує градус напередодні поїздки Трампа. 

Індія та Пакистан тримають себе в руках, однак через масштаби обох країн все одно тривожно. 

Європа демонструє електоральні чудеса.

У Британії на муніципальних виборах право-популістська партія Reform UK Найджела Фараджа порвала традиційних лідерів. При цьому фахівці звертають увагу не лише на «об’їдання» консервативного спектру (на тлі антиміграційної риторики тощо). На іншому фланзі електорат лейбористів «відкушують» незалежні кандидати, які представляють зростаючі «меншини», насамперед мусульманські. Це виглядає як загальна криза двопартійної системи з ризиком перемоги правих популістів на наступному колі. 

Німеччина намагається приборкати партію AfD, визнавши її екстремістською організацією. США (діванс, Рубіо) вже накинулися на німців за цей «кричущий акт повзучої диктатури»! Німці ввічливо відповіли, мовляв, у нас складна історична спадковість, таке вже було і закінчилося погано. Тому не лізьте у нашу прикладну демократію. 

А тепер найактуальніше на сьогодні: багатостраждальні вибори президента Румунії, де в першому турі Джорже Сіміон набрав 40% – фактично аватар забаненого мракобіса Келіна Джорджеску. Продовження 18 травня (тоді ж відбудеться і перший тур президентських виборів у Польщі, де свій «серпентарій»). 

Усе це маркери – Європа змінюється. За допомогою політичних трюків можна ще раз прокинути нові сили. Але за ними – зростаюча підтримка та розлючений електорат. Тобто проблема не у лідерах, а в самій тенденції. Одна з можливих граней цієї тенденції: Україна опиниться в оточенні нелояльних або неоднозначних сусідів. Але це буде не лише нашою проблемою. Буде підвішено ЄС, а НАТО перетвориться на фантом...

3 .І ось тут саме час подивитися на рф. 

Переглянув агітаційний фільм (півтори години) про 25-річчя путіна у кремлі. Є кілька вдалих знахідок, але для чверті століття вийшло не епохально. «Прохідний» лубок. Основну частину матеріалу записували 27 березня. Складається враження, що після останніх подій картину підрізали, і там немає якихось величних заготовок. Бо немає (не виявилося) якоїсь точки, до якої можна було б спрямувати оповідь. Немає можливості «підбити підсумки» для виходу на новий рівень. Резюме: паркетний фільм із претензією, дрібна улесливість щодо Трампа, фінал – кандидат у царі Святої Русі – зім’ятий. Нитка «русского мира» присутня дуже пунктирно. 

Що важливо: у фільмі момент щодо демографії рф загострений. путін прямо говорить: демографія – проблема №1, бо це питання перспективи. З окупованими територіями України, за оцінкою путіна, під контролем кремля буде близько 150 млн осіб («ще треба порахувати»). Це без тимчасових мігрантів. Тобто він фіксує, що з 2014 р. захопив 6,5 млн осіб. 

Буквально це означає: путін прийняв росію з населенням 147 млн осіб, знищив 12-14 млн росіян і зменшив частку російського населення, наростивши не-російське, після чого почав виправляти ситуацію за рахунок воєн, бо добровільно жити в його росії росіяни не хочуть. Формально статистику підправити вдалося, але в довгостроковій перспективі це лише поглибить проблеми. 

Але навіть цього категорично мало для утримання такого простору. «Понароджувати» росіяни просто не встигнуть, до того ж зростання припадатиме на національні республіки. Це маркер, що рф готується продовжувати інтервенції з метою захоплення населення. 

Після того, як днями Казахстан не пустив російського пропагандиста Андрєя Грозіна, знову зазвучала тема наявності списків небажаних осіб, яких москва й Астана взаємно не хочуть бачити. А також – причин наявності цих списків. Серед інших, Казахстан має обґрунтовані претензії до віце-спікера Держдуми Петра Толстого та ще ряду високопоставлених осіб, зокрема й Примакова-онука. Чим довше затягнеться авантюра путіна із нападом на Україну, тим імовірніше подальша атака на північний Казахстан. Адже криза негативно позначається на російській демографії. Турбулентність у Європі та на Кавказі може підштовхнути частину релокантів назад до рф. Однак політичний режим цьому явно не сприяє. 

Тобто злободенні для нас події війни вплітаються в конкуренцію перспектив сусідньої з нами Європи й росії. Причому не на рівні абстракцій, а у вигляді цілком конкретних проявів. Ще раз повторю гіпотезу: можливо, з часом доведеться прийняти не лише наших співгромадян, які повернуться (що є щастям), але і європейських біженців. Але для цього потрібні умови, де відсутність війни – лише одна з опцій...

На цей момент кремль різко збільшив число штурмів на лінії фронту. Оскільки не вийшло з їхнім варіантом «деескалації», вони намагаються вигризти бодай якийсь результат, хоча б з десяток сіл. А також підготувати позиції для можливої активізації після 10 травня. Зараз потрібно стримати цей натиск. Психологічно. Допомагаючи армії всіма можливими способами. За десять днів буде якась ясність.

Олексій Копитко, колишній радник міністра оборони України, сторінка у FB