«Робота на Путіна». Чому спецслужби рф провалили план окупації України

Провалу планів російського вторгнення в Україну значною мірою сприяли фундаментальні недоліки у роботі спецслужб рф. І це при тому, що, як стверджують британські аналітики, після повномасштабного вторгнення в Україну російські служби безпеки та розвідки досягнули значно більших успіхів, аніж армія.

Про це йдеться в доповіді «Попередні уроки неконвенційних операцій Росії під час російсько-української війни, лютий 2022 - лютий 2023 рр.», яку підготували експерти RUSI (Royal United Services Institute – Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень), пише BBC.

Отже, при плануванні вторгнення Москва покладалася на розгалужену мережу агентів російських спецслужб в Україні. Однак при цьому структури російських спецслужб, які багато в чому наслідують радянські доктрини, мають низку серйозних недоліків, які не дозволили російській армії реалізувати передвоєнні плани.

Усе – для рашафюрера

Російським спецслужбам не вистачає тверезої оцінки власних зусиль або принаймні чесності, аби точно про них звітувати, йдеться у доповіді. А ще існує системна проблема завищення успіхів та приховування слабких місць перед начальством.

Також російська система не заохочує індивідуального підходу до кожної операції. Тож в умовах, коли ситуація розвивається не за планом, спецслужби повертаються до перевірених методів (шаблонів) радянських часів. Ці методи швидко тиражуються в масштабах усіх сил, що задіяні в операції, а це дозволяє швидко їх виявити та вжити контрзаходів.

Спецслужби здебільшого розробляють операції відповідно до їхнього розуміння намірів бункерного діда. І від того, яка з них більше відповідатиме його побажанням, залежить розподіл ресурсів. Така внутрішня конкуренція також дозволяє Путіну нагороджувати чи карати керівників служб та чиновників, при цьому вони ніколи не почуваються у повній безпеці.

Цю динаміку, на думку авторів, найкраще описує фраза з книги британського історика, дослідника нацизму, Яна Кершоу, який називав устремління гітлерівської держави «роботою для фюрера» (working towards the Fuhrer), коли глава держави ставив цілі, а держоргани прагнули їх досягти, не зважаючи на витрати.

Хоча російські спецслужби зазнали невдачі в Україні, вони й надалі відіграватимуть центральну роль в управлінні рф.

Повторити Кримську операцію

Російські військові найбільше покладалися на внутрішню дестабілізацію та дезорганізацію України – вона мала вивести з ладу систему управління, військового командування і контролю, підірвати довіру населення до державних інститутів, знизити стабільність країни та мінімізувати допомогу Україні з боку міжнародних партнерів.

На серйозний опір москва не розраховувала, про це свідчать і провали у логістиці на першому етапі операції. Невелика група планувальників розраховувала повторити успіх Кримської операції 2014 року, яка також не мала сенсу з військової точки зору і була спланована з огляду на відсутність військового опору з боку України.

У плануванні вторгнення була глибоко задіяна фсб, яка, мабуть, отримала завдання підготувати плани окупації України у липні 2021 року. Це вимагало підготовки розгалуженої агентури, тому восени того ж року росіянські агенти в Україні їздили у короткострокові відпустки на курорти Туреччини, Кіпру та Єгипту, де зустрічалися зі своїми кураторами.

Московити намагались мінімізувати роботу агентів з Росії, вербуючи людей на місцях, які вибудовували власну мережу.

«Якщо ці люди займають політичне, економічне чи бюрократичне становище в цільовій країні, то вони можуть вербувати людей не як російських агентів, а як своїх особистих клієнтів, які таким чином починають мимоволі просувати російські інтереси. Це одна із форм вербування під чужим прапором, коли агент може вважати, що йому дають завдання від імені посадової особи його власної країни, навіть якщо зрештою завдання придумано у москві», - наголошується у доповіді.

У випадку з Україною цю роль виконували кілька високопосадовців та політиків, які мали зв'язки з російськими спецслужбами протягом десятиліть.

Агенти російських спецслужб намагалися здійснити внутрішню дестабілізацію в Україні, у тому числі в українській розвідувальній спільноті, правоохоронних органах, інших органах державної влади, політичних партіях, громадських організаціях та кримінальних структурах.

Агенти, які обіймали високі посади в українському уряді, мали власний великий апарат, який використовувався для вирішення найрізноманітніших завдань – від переміщення готівки до організації конспіративних квартир. Серед цих агентів нижчої ланки були як лояльно налаштовані до росії українці, так і прості платні агенти, найчастіше з криміналітету.

Хоча для планів вторгнення цей апарат був не надто великою цінністю, він виявився надзвичайно важливим для дій росіян на окупованих територіях.

Автори також наголошують на важливості Російської православної церкви як єдиного органу підтримки ідеологічно відданих агентів російського впливу. Оскільки відносини держави та релігійних інститутів – це досить чутлива матерія, навіть після вторгнення українська влада не одразу змогла обмежити роботу цих частин російського апарату підтримки.

Росіянські агенти також мали спровокувати повномасштабні протести. План включав не лише провокації, а й спроби вплинути на найвище керівництво України, змусити його відмовитися від курсу на приєднання до НАТО та зайняти нейтральну позицію напередодні вторгнення. За задумом російських спецслужб, це мало спровокувати масові протести, схожі на Революцію гідності у 2014 році, та полегшити дестабілізацію країни, паралізувавши силові структури і військове командування.

Нічого цього насправді не сталося.

Помилки планування

Високопосадовці російської розвідки рекомендували відкласти вторгнення до літа 2022 року – на їхню думку, необхідні умови для швидкої перемоги на початку року ще не склалися. Однак у москві вирішили діяти, бо в кремлі вважали, що розуміються на українській політиці.

Можливо, цю думку підкріплювали українські колишні високопосадовці, які живуть у москві. За інформацією СБУ, з російськими спецслужбами на регулярній основі співпрацюють такі представники режиму Януковича: екс-міністр оборони Павло Лебедєв, екс-глава СБУ Олександр Якименко, екс-міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко та екс-глава адміністрації президента Андрій Клюєв.

Так чи інак, але російські агенти перебільшили рівень свого впливу, а самі спецслужби отримали наказ сприяти окупації у встановлені терміни, а не оцінювати її життєздатність. Цю інституційну культуру виконання наказів автори вважають однією із причин провалу початкових планів вторгнення.

Фактично росія розраховувала окупувати Україну шляхом паралізації центрального державного апарату у поєднанні з капітуляцією окремих ізольованих українських підрозділів. «Росіяни, мабуть, помилково спроєктували в Україні свою культуру управління «згори донизу», - вважають дослідники.

Що насправді вдалося

Вважати російські плани зовсім помилковими не варто. На окупованих територіях росіяни продемонстрували, що можуть контролювати населення та керувати апаратом контррозвідки за допомогою достатньої кількості колаборантів.

Окупаційним адміністраціям та гарнізонам у їхній діяльності допомагали співробітники місцевих правоохоронних органів і державні службовці, завербовані перед війною як агенти російських спецслужб. Згідно з деякими передвоєнними оцінками, ці люди мали захопити місцеві органи влади і потім передати їх росіянам. Насправді завербованих агентів було набагато менше.

Наприклад, із 800 російських агентів, виявлених в окупованих районах Харківської області, більшість були молодшими чиновниками у місцевих органах влади, наприклад, з департаменту лісового господарства. Менш як 100 співробітників місцевих правоохоронних органів співпрацювали з росіянами.

Плани фсб не вимагали, щоб більшість населення вітала вторгнення. Виходячи з досвіду Чечні, при плануванні передбачалося, що ефективності окупаційного режиму з ним мають співробітничати добровільно або з примусу 8% населення. До речі, проаналізувавши ситуацію в районах під контролем росіян, українські розвідники дійшли висновку, що загалом оцінки фсб виявилися правильними.

Ще однією сильною стороною російського потенціалу нетрадиційної війни є систематична методологія придушення окупованих територій. Досвід Чечні показує, що для повного придушення опору може знадобитися не одне покоління, але це не означає, що діяльність опору серйозно загрожує росії.

У містах окупаційна адміністрація контролює магазини, розподіл продуктів харчування та послуги. Доступ до цих послуг – це ще один важіль примусу не лише для придушення опозиції, а й для заохочення до співпраці.

Автори доповіді також відзначають успіхи російських спецслужб у використанні цифрових технологій, за допомогою яких вони створили об'ємну базу даних про мешканців окупованих територій – хто де живе та працює, чи був пов'язаний з українськими силовими структурами, де живуть та працюють родичі тощо. Спецслужби склали великі списки високопоставлених прихильників української влади, аби усунути їх чи захопити для показових судових процесів.

У цифровій формі до цих даних мають доступ багато оперативників, що допомагає тиснути на опір окупації, погрожуючи, наприклад, членам їхніх сімей.

Системні недоліки

Попри всі переваги російський підхід до нетрадиційних методів ведення війни має системні недоліки.

Зокрема, тенденція покладатися на невелику кількість елітних агентів, які управляють своїми власними мережами, означає, що усунення цих агентів непропорційно впливає на російський розвідувальний потенціал.

Що стосується фронтової розвідки та цілевказування, то незважаючи на широкі можливості зі збору інформації заплутана схема обробки розвідданих призводить до суттєвої затримки між їх появою та завданням удару по виявленим цілям. Як правило, для цього потрібно не менше доби, а то й значно більше – наприклад, коли удар завдавали ракетами «Калібр» морського базування.

Деякі уражені цілі були військовими об'єктами багаторічної давності, що можна інтерпретувати як бажання розвідників генерувати цілі навіть за відсутності актуальних розвідданих.

Варто наголосити, що описані в доповіді загрози (вербування на високому рівні та створення апарату підтримки) – це проблема не лише України: про це нагадують нещодавні арешти російських агентів у німецькій розвідці та нові спроби москви дестабілізувати ситуацію в Молдові. А якщо московити ще й зроблять правильні висновки, результати для них можуть бути значно кращими, ніж на війні з Україною.