Реванш Лаврова, напруга на Балтиці, війна за логістику — огляд поілтики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Ескалація в Балтійському морі, укріплення позицій Лаврова, телефонна розмова путіна з Трампом та нові санкції -  в рамках Програми російських і білоруських студій інтерн Михайло Сінаюк та експерти Антон Оксентюк та Ярослав Чорногор  представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Посилення апаратних можливостей Лаврова

За останній час у російській владній структурі відбулися важливі зміни у сфері відповідальності за формування та координацію зовнішньої політики росії. Йдеться про значне й, насправді, доволі неочікуване апаратне посилення міністра закордонних справ рф Сєргєя Лаврова. Поштовхом до цієї дискусії стало рішення путіна внести зміни до документа від 2011 року, так званого указу президента рф "Про координаційну роль міністерства закордонних справ у проведенні єдиної зовнішньополітичної лінії країни".

Фактично цей документ описував технічні аспекти діяльності мзс рф, але внесені зміни надали особисто Лаврову додаткові повноваження та значні апаратні можливості. Йдеться про те, що відтепер міністр закордонних справ росії має право напряму доповідати путіну, якщо хтось із російських федеральних органів влади або посадових осіб фактично діятиме в межах визначальної компетенції міністерства.

До того ж Лавров отримав змогу вносити пропозиції щодо того, як діяти у таких випадках із цими "порушниками". На практиці це означає, що мзс рф на папері бере під повний контроль будь-яку зовнішньополітичну діяльність органів влади.

Майже напевно можна сказати, що причиною такого указу стало невдоволення Лаврова тим, що його зовнішньополітичну роль почали перебирати на себе різні російські спецпредставники, які відповідали за конкретні контакти з іноземними країнами.

Очевидно, що в цьому контексті йдеться про особу Кіріла Дмітрієва, спецпредставника президента росії та основного контактера зі спецпредставником Трампа, Стівом Віткоффом.

Російські ЗМІ неодноразово повідомляли про протистояння між Лавровим і Дмітрієвим за провідну роль у зовнішньополітичних контактах із американцями. Щобільше, за деякою інформацією, під час першої російсько-американської зустрічі в Ер-Ріяді між ними стався прямий конфлікт, адже Лавров не хотів бачити Дмітрієва за столом переговорів, нібито через те, що путін особисто не попередив його про це.

Тож відтепер міністр закордонних справ росії має юридичну можливість не лише напряму скаржитися путіну, якщо побачить, що хтось перебирає на себе його повноваження, а й пропонувати способи вирішення таких ситуацій. І це є значним апаратним посиленням Лаврова, хоча невідомо, чи матиме воно реальний ефект. Єдине, що дійсно демонструє ця ситуація, це те, що Лавров, попри стабільні розмови про його потенційний відхід з посади міністра, все ще залишається вагомим внутрішньополітичним гравцем.

Продовження ескалації в Балтійському морі

Останні події в Балтійському морі свідчать про стрімке загострення напруги між Росією та країнами Балтії в умовах гібридної конфронтації.

Затримання Росією 12 травня танкера Green Admire, який вийшов з естонського порту Сілламяе та прямував через російські територіальні води за погодженим маршрутом, стало безпрецедентним кроком у відносинах Москви з Таллінном. Це перший випадок затримання російською стороною судна, що вийшло з естонського порту, попри дотримання формальних процедур і міжнародних домовленостей щодо морського руху в регіоні.

Особливо тривожним є той факт, що цей інцидент стався менш ніж через тиждень після спроби естонських ВМС перехопити танкер Jaguar, який йшов без прапора у водах Естонії. Тоді російський винищувач Су-35 порушив повітряний простір НАТО, аби супроводити судно до російського порту Приморськ. Це стало яскравим прикладом того, як Росія тестує межі дозволеного у повітрі та на морі, використовуючи як цивільні, так і військові інструменти для досягнення стратегічних цілей.

Ситуація ускладнюється тим, що Росія дедалі активніше використовує так званий «тіньовий флот» для обходу західних санкцій. Численні танкери, що плавають під «зручними» прапорами країн Африки або Океанії, виконують перевезення на користь російського нафтового експорту. Естонія, як країна, яка межує з РФ і має доступ до Балтійського моря, дедалі частіше фіксує спроби таких суден перетинати її економічну зону. Ці інциденти демонструють перетворення Балтики на арену тактичного протистояння між Росією та Заходом. Йдеться не лише про порушення норм морського права, а й про нову форму безконтактного тиску, що включає демонстративну активність ВМФ, авіації та торгівельних механізмів. У цих умовах Балтійський регіон перетворюється на потенційний театр конфлікту, де кожен локальний інцидент може мати стратегічні наслідки.

Поточний стан переговорного процесу та вплив розмови Трампа з путіним на нього

Останній тиждень дав доволі чітке розуміння стану «мирних переговорів». Телефонна розмова Дональда Трампа з путіним, подальші заяви російських посадовців і реакція США підтвердили: найближчим часом реальних переговорів про завершення війни не буде.

Більше того, кремль поступово досягає мети — розділення питань війни та двосторонніх відносин у сприйнятті Трампа. Це, ймовірно, найменш вигідна ситуація для України з моменту старту мирної ініціативи США.

Після розмови Трампа з путіним стало зрозуміло: США відходять від прямого посередництва, не просувають санкцій і не тиснуть на припинення вогню.

Це дало кремлю змогу повернутися до ультимативної риторики, зокрема ідеї «буферної зони» вздовж усього кордону, яку, ймовірно, буде включено до російського плану перемир’я. Одночасно кремль відновив заяви про «нелегітимність» української влади, «українську хунту» і потребу «звільнення». Лавров повторив ключові російські вимоги — вплив на внутрішню політику України, відновлення московської церкви та проросійських партій.

Усе це свідчить: росія не має наміру ані зупиняти війну, ані вести реальні переговори. Цей наратив цілком підтвердився й завдяки результатами телефонної розмови між Дональдом Трампом та путіним. Адже незважаючи на формальну прив’язаність до теми врегулювання конфлікту, результати цієї розмови свідчать про цілком протилежне. Так, рреальний мирний процес не лише не наблизився, але й фактично призупинився.

Щобільше, ми спостерігаємо й ознаки того, що американський президент схиляється сприймати врегулювання війни як відокремлений трек від загальної структури двосторонніх відносин з росією. кремль давно прагне саме розділити питання війни і співпраці, щоб обмежити зацікавленість Вашингтону у мирних переговорах, а натомість - зосередитися на економічних та інших безпекових питаннях. кремль тепер може ще більше розраховувати саме на подальшу незацікавленість адміністрації Трампа стосовно мирних переговорів.

Поточна санкційна диспозиція

Останні санкційні ініціативи з боку США та ЄС свідчать про зміну самої природи економічного тиску на росію. Якщо раніше акценти робилися переважно на фінансових обмеженнях та забороні на експорт чутливих технологій, то нині Захід поступово переходить до стратегії логістичної ізоляції.

У США понад 80 сенаторів уже підтримали жорсткий законопроєкт, ініційований Ліндсі Гремом і Річардом Блюменталем. Його суть — не лише посилення санкцій проти російського енергетичного сектору, а й покарання країн, які співпрацюють із рф у сфері торгівлі нафтою, зокрема Китаю. Пропонується запровадити 500% мита на російські енергоносії, а також створити "торговий острів", повністю ізолювавши Росію від світових ланцюгів постачання. Такий крок безпрецедентний за масштабами і вдаряє не лише по російській економіці, але й по глобальних гравцях, залучених до сірих схем закупівель через "тіньовий флот".

Паралельно Європейський Союз завершив роботу над 17-им пакетом санкцій і вже готує наступний. Серед нововведень — не лише розширення "чорного списку" російських компаній, таких як "Сургутнефтегаз", а й інституціоналізація контролю над логістикою. Під приводом боротьби з "тіньовим флотом" ЄС фактично претендує на контроль над судноплавством у нейтральних водах — прецедент, який може поширитися на Балтійське море та транзит до Калінінграда.

Цей новий санкційний підхід змінює саму архітектуру міжнародної торгівлі, роблячи логістику інструментом геополітичного тиску.

Формується новий тип конфлікту — морський контроль без військової присутності, через інституційний і нормативний тиск. У таких умовах росія буде змушена шукати нові маршрути, альтернативну інфраструктуру та посилювати внутрішню самодостатність.