РФ готується ввести війська в Білорусь і поглинути її після Лукашенка – Бульба

Лукашенко боїться повстання в Білорусі, він бачить свій порятунок в ядерній зброї, вважає Сергій Бульба.

Після нетривалої відсутності білоруський диктатор Олександр Лукашенко знову з'явився на публіці та почав підігравати російському диктатору Володимиру Путіну. Зокрема, Лукашенко заявив про початок переміщення до Білорусі ядерної зброї із країни-агресора Росії. Причому закликав поділити участь військових злочинців інших країн-членів ОДКБ, вступаючи до «Союзної держави». В інтерв'ю Главреду колишній військовий офіцер, політик і громадський діяч, засновник «Білого легіону» та ініціативи «Білорусь 2.0. Робім разам» Сергій Бульба розповів, навіщо Росія перекидає комплекси С-400 до Білорусі, як Лукашенко збирається прикритися від повстання ядерною зброєю, чи хоче Кремль міняти Лукашенка, та чи готові білоруси воювати в Україні.

- Нещодавно Росія перекинула до Білорусі додаткові комплекси С-400. Як ви вважаєте, з якою метою це роблять – чи говорить це про те, що Україну можуть обстрілювати цими комплексами з території Білорусі найближчим часом?

- Тут потрібно розуміти, що, швидше за все, цей конкретний С-400 прибув для захисту ракетного сховища. Є припущення, що його розмістили на старій радянській ракетній базі в Колосово. Саме там ми останнім часом помічали активність по лінії служби РАО (ракетно-артилерійського озброєння) — туди постійно і білоруси їздили в РФ чогось вчитися, і росіяни щось інспектували. Так ось С-400 поїхали саме на цю базу. Я розмовляв з українськими друзями, які вважають, що це цілком логічне розміщення - трохи подалі від кордону з Україною. Але аналогічна база готова і в Гомельській області.

З усього виглядає, що у них [між Лукашенком і Путіним] є якась домовленість, концепція, і тут немає ніяких спонтанних дій. Є версія про те, що Лукашенко сам випрошує ядерну зброю.

Дивіться інтерв'ю Сергія Бульби про Лукашенка Главреду:

- А для чого?

Він реально боїться того, що Польща або Україна, або вони разом, прийдуть захищати територію країни від агресора. Він розуміє, що у нього немає шансів. Радянськими мізками він досі не розуміє, як Росія з її потенціалом може програти. Тобто у його розумінні Росія може просто «м'ясом» завалити, тому у нього не стояло питання, кого підтримувати. При всьому тому, який величезний бізнес він вів з Україною, скільки доходів у нього йшло звідти, він все одно цим знехтував і поставив на російську сторону.

Якщо відкотитися на рік назад, то якраз тоді йшла підготовка літаків Су. Їх загнали до Росії, щось там допрацювали, додали їм ракети з так званою спец БЧ (бойовою частиною. - Главред). Літаки вже давно повернулися до Білорусі, а паралельно велася розмова про «Іскандери», здатні нести ракету із «спец БЧ», до чого давно був підготовлений персонал. Путін спеціально тягнув до 25 березня, знакової дати для білорусів через оголошення цього дня у 1918 році Білоруської Народної Республіки. Тому Путін саме в цю дату пояснив білорусам, що державності у них немає, і Росія розміщує у Білорусі свою ядерну зброю.

З моєї точки зору, цим Лукашенко повторює ту саму помилку, якої він припустився у 1999 році. Підписуючи тоді Союзний договір, він сподівався, що Єльцину час буде йти з посади, а Лукашенко, молодий і перспективний, зможе зайняти його місце. Але Єльцин як хитрий номенклатурник, йому натякнув, що, мовляв, бути тобі моїм наступником (хоч і не уточнив, що він сказав те саме ще 20 людям). Проте, у нашого Шкловського хлопця знесло дах, і він вирішив, що він єдиний і найдостойніший. Тому він підписав Союзний договір, навіть не дивлячись його текст. Він сподівався, що ціна на газ для Мінська буде такою ж, як для Смоленська. А виявилося, що в підписаному варіанті у виносці було зазначено, що вуглеводнів це не стосується.

І зараз Лукашенко купує аналогічного «троянського коня». Буквально кілька днів тому, коли Шойгу і Хренін підписували договір щодо ядерної зброї, виявилося, що Росія не довіряє білорусам забезпечення належного збереження цієї зброї. Вони сказали, що разом з ядерною зброєю до Білорусі переїжджає і контингент, який буде нею займатися. Для білорусів це стало несподіванкою, але їм знову натякнули про Мачулищі.

Чому я називаю це «троянським конем»? Тому що начебто і завозиться ядерна зброя, але за будь-якого транзиту влади, який потім можливий при загибелі Лукашенка або ще якихось подіях, тим більше — революційних (від цього, загалом-то, нікуди не подітися, тому що немає іншого варіанту), Росія завжди зможе ввести свої війська, обґрунтовуючи це міжнародному співтовариству тим, що вони мають забезпечити збереження ядерної зброї, щоб вона не потрапило до третіх рук.

- А як це пояснити? Адже Білорусь, як і Україна, в принципі не є країною з ядерним статусом. Відповідно, з точки зору міжнародного права, це незаконно.

- Це порушення договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Але Путін вже стільки всього переступив, що звертати увагу на якийсь папірець для нього несерйозно.

- Наскільки, по-вашому, реально застосування ядерної зброї з території Білорусі по Україні або країнах Європи (наприклад, Польщі)? Чи готовий Путін на це йти?

- Для театру військових дій це нічого не змінює, незалежно від того, будуть ці ракети запущені з Брянської області чи з Гомельської. Ні тактично, ні стратегічно, це нічого не дає. Рішення, в першу чергу, політичне. Воно може бути досить бузувірським, тому що коли Путін рік тому погрожував застосуванням ядерної зброї по Україні і літаком «Судного дня», західні спецслужби йому передали, що в разі застосування він, його сім'я і найближче оточення будуть знищені «під нуль» і терміну давності не буде. Путін задумався, а до Лукашенка цю думку, мабуть, поки не змогли донести таким чином, що ні йому, ні його родині місця на планеті теж не залишиться.

З точки зору Путіна це логічно, адже якщо запустити ядерну зброю з білоруського боку, то і «ответка» теж нехай летить сюди ж. Дуже хочеться сподіватися, що це чисто політичне рішення, яке просто спрямоване на підвищення градусу, але не більше того. Можливо, Путін спробує торгуватися із Заходом - мовляв, зніміть частину санкцій, тоді виведу ядерну зброю. Але поки ніщо про це не свідчить.

Більше того, я для себе зазначив факт того, що Лукашенко дуже сподівався на Китай. Він сподівався, що Путін у нього — проміжний васал, а він присягне безпосередньому в Пекіні, і все буде добре. Але насправді китайці досить мудрі, і все це відстежували. Білорусь була цікавою їм в якості транспортного хабу, але сьогодні вони вже змирилися з її втратою. І коли почалися розмови про ядерну зброю, Китай ще місяць тому висловив своє невдоволення, але це не зупинило ані Путіна, ані Лукашенка. Після цього Китай став поступово знижувати трафік через Росію і Білорусь до Європи – за минулий місяць кількість контейнерів, які пройшли по цій лінії на Захід, зменшилася на 54%. Але Лукашенко знову не хоче про це замислюватися — мабуть, він розуміє, що втрачає фінанси, але у нього є переконання, що тільки ядерна зброя здатна зберегти його самого та його сім'ю при владі. Він розуміє, що без влади у нього немає майбутнього, і за ті злочини та більш ніж 20-річні знущання над білорусами його посадять, як і його дітей. Тому сьогодні Лукашенко бачить у ядерній зброї єдиний порятунок.

- А Кремль готовий зберігати Лукашенка при владі? Адже він по суті вже контролює територію Білорусі, російські військові перебувають на білоруській території, політично Кремль має тиск на Лукашенка. Чи потрібен Лукашенко Кремлю на поточній посаді?

- За весь цей час Кремль не знайшов персонажа, по-перше, з настільки радянськими мізками, а по-друге, настільки жорсткого і властолюбного, який на догоду своїй владі буде знищувати свій же народ. Поки вони не знайшли йому заміну, і 9 травня, коли Лукашенко приїхав до Москви і зовні був зовсім негарний, Путін сильно захвилювався. Росіяни навіть порахували, що за час правління Лукашенка Росія вклала в Білорусь близько 200 мільярдів доларів. Тобто просто так втратити таку інвестицію росіяни не готові. Тому вони будуть тримати його до кінця.

Більше того, після того, як кілька днів тому польський генерал Скшипчак висловився щодо того, що Польща повинна буде допомогти революції в Білорусі (хоча всі інформаційні агентства втратили думку, що це можливо після перемоги України, і багато хто подав це так, що Польща має вже допомагати), всі одразу відреагували. Найбільше Росія, яка заявила, що просто введе свої війська і буде відстоювати Лукашенка до кінця.

Це не загрожує тим, що їм доведеться по лінії Міністерства оборони знімати якийсь бойовий підрозділ. У 2020 році це не афішувалося, але тоді Росгвардія перебувала на території Білорусі. Тобто в той момент, коли були так звані вибори, то росгвардійці, перетинаючи кордон, заявляли, що вони їдуть до Білорусі у відпустку. Але їхня кількість вимірювалася сотнями, причому це були підготовлені «специ».

- До речі, ви згадали 9 травня і появу Лукашенка на публіці. Як ви вважаєте, наскільки реальна хвороба білоруського диктатора? Тому що є різні версії – одні кажуть, що він дійсно хворий, інші вважають, що він симулює, щоб Путін відстав. Чи дійсно Лукашенко настільки хворий?

- Лукашенко хворий. У нього хронічна хвороба, запущена, яка вчасно не була прооперована, а зараз весняне загострення ось так дало про себе знати. Але за інформацією зсередини, це не смертельна хвороба.

- А що це може бути за хвороба?

- У нього запущене серцево-судинне захворювання.

- Тобто у нього це з віком ось так проявилося?

- Звичайно. Це вікове, багато збоїв в організмі. Тут у білорусів навіть певний час тому з'явився новорічний тост - «ШОС». Але це не Шанхайська організація співпраці, а «Шоб он сдох». Тобто народ його настільки «любить». І він відповідає йому тим самим, і тому душить його постійно. Ось, дивіться, скільки часу минуло з 2020 року, а людей досі тягають на допити. І вже зараз перейшли до того, що тим, хто донатив, та тим, хто відсидів, присудили штрафи. А тих, хто донатив на ЗСУ, всіх викликають до КДБ. І якщо раніше це були індивідуальні бесіди, то зараз вимагають здати своїх однодумців. З початку серпня минулого року близько 38 тисяч білорусів пройшло в'язниці. І це продовжується. Було прийнято безпрецедентне рішення всіх тих, хто на «офіційних виборах» президента підписувався за інших кандидатів, крім Лукашенка, викликали на співбесіду. Тих, хто не дуже духовитий, залишили на місці і дозволили працювати далі, а тих, чий психологічний портрет співробітники КДБ визнали досить стійким у своїх переконаннях, звільнили з роботи.

Таким чином відбулася зачистка Білорусі. Адже росіян теж цікавило, щоб кількість тих, хто проти, налічувала 2-3 відсотки, тоді це не було б страшним для них. З Білорусі за найскромнішими оцінками видавили від 700 тисяч до 1 мільйона людей. Це - пасіонарії, які якраз були незадоволені владою. А для народу в 9 мільйонів це критично, адже зазвичай пасіонарії становлять 4-5 відсотків.

- Раніше в одному зі своїх інтерв'ю ви говорили про те, що до війни проти України в Білорусі готові близько 30% військовослужбовців. З урахуванням цих репресій, чи змінилася ситуація, і які зараз настрої в білоруському суспільстві?

- По-перше, у 2020 році Росія все-таки ухвалила рішення завезти до Білорусі своїх штатних ідеологів і вивела їх на білоруське телебачення. Тобто почалося мовлення повністю російського наративу. Серед тих, хто дивиться телевізор, у більшості своїй виникає дисонанс – з одного боку, більше 80 відсотків білорусів проти війни, але при цьому 45 відсотків, наслухавшись по телевізору російського наративу, підтримують дії Росії в Україні. Я тут дуже шкодую, але в 2013-2014 році я намагався пролобіювати питання. Частково нам вдалося, і тоді Порошенко запропонував Лукашенку зробити спільний телеканал. І я шкодую, що ми не змогли ввести українське телебачення в білоруське мовлення. Якби тоді це було зроблено, то сьогоднішньої картини не було би. Власне кажучи, двічі на наше прохання збиралася міжвідомча комісія в Києві, з представників від СБУ до МЗС, з білоруського питання. Вперше це було у 2017 році, коли була справа «Білого легіону» в Білорусі і нас звинуватили в підготовці держперевороту, а Україну – в підготовці бойовиків. Тоді не було ухвалено жодного рішення. Наступного разу ми вже ініціювали з минулим складом Верховної Ради, готували свої пропозиції, але також нічого не було прийнято. І потім чиновник МЗС України в кулуарах зізнався – мовляв, хлопці, не ображайтеся, у нас немає концепції по Україні, а ви хочете її по Білорусі. На жаль, маємо те, що маємо.

Із 2014 року я мріяв і намагався надихнути українську сторону на створення білорусько-українського союзу. Я вважав, що нам потрібен саме білорусько-український союз, а не білорусько-російський. Але, тим не менш, білорусів уже не сприймають так, як їх сприймали у 2014-2015 році. Я пам'ятаю, коли в 2014 році приїжджав на фронт, українці бачили білоруські паспорти, то у них очі світилися – вони розуміли, що вони не одні, і є брати. А сьогодні завдяки Лукашенкові ми дожилися до того, що білорусів сприймають як ворожий народ.

- Наскільки білоруси готові йти проти Лукашенка з урахуванням тих репресій, що відбуваються?

- Повторюся, дуже багато народу виїхало. Тут потрібно реально розуміти, що ось ці наші розпіарені лідери опозиції, «тихановські», не мають зараз жодних шансів. Та військова хунта, яка у 2020 році зрадила свій народ і пішла за узурпатором, розуміючи, що він незаконно обраний, просто так владу зараз нікому не віддасть. Тому у них за Конституцією все готово - в разі смерті Лукашенка заступає Кочанова (Голова Ради Республіки Національних Зборів Республіки Білорусь Наталія Кочанова. - Главред), а в разі його екстремальної смерті ще в 2021 році був прийнятий указ про перехід влади до голови Ради Безпеки Вольфовича. Тобто немає жодного варіанту майбутнього з приходом до влади лідера опозиції Світлани Тихановської. Тим більше, що їхній вплив всередині Білорусі сьогодні, треба визнати, ніякий. Ті, хто їх підтримували, в основному виїхали, а інших за два роки накриває пропаганда. Їм постійно пояснюють, що якби вони обрали Тихановську, то у нас була б війна.

Мовляв, тільки завдяки Лукашенкові, який залишився при владі, у нас все стабільно, добре і немає війни, тому любіть Лукашенка і не здумайте більше протестувати. І, чесно кажучи, через цю пропаганду, оскільки вона повторюється вже третій рік, багато білорусів, які співчували протестам, сьогодні вже починають замислюватися. Мовляв, це ви протестували, а у нас все нормально. Тому ситуація не найкраща. Таке відчуття, що вони вибудовують свою паралельну Корейську народно-демократичну республіку, де всі, кому потрібна свобода, і хто хоче жити в демократичній країні, будуть просто незатребувані.

- До яких наслідків для Білорусі це може призвести в найближчому майбутньому, якщо все буде йти за цим сценарієм?

- Я якось намагався осмислити період 25-річного правління Лукашенка. Москва не дарма старалася – їм знадобилося 25 років на повільне перетравлення Білорусі. На обслуговування такої величезної території, як Білорусь сьогодні необхідно мінімум 300 мільйонів. Заманити народ якимись пряниками вони, мабуть, не здатні – їм простіше когось загнати, змусити. Тому і було поставлено завдання відновлення Радянського Союзу з метою забезпечити подальше виживання Росії. Я пам'ятаю, як ще на початку 1990-х приїжджаєш до Сибіру, Сургуту, Тюмені, і там було дуже багато білорусів, українців. І тоді я звернув увагу на те, що самі росіяни тоді були там або якимись серйозними начальниками, або повними відстоями. А середня керівна ланка закривалася саме за рахунок українців, білорусів, і частково – татар. Дивлячись на всю цю ситуацію зсередини, я розумів, що у слов'янських сім'ях – росіян, білорусів, українців – було по 2-3 дитини, а в азіатських – 5-7. Було розуміння, що проходить покоління, і там слов'янство стає видом, що зникає. Тому Росія сьогодні бореться за своє виживання, як уміє.

Тому і було поставлено завдання поглинання України, Білорусі та частини Казахстану. Для Росії екзистенціальність полягає в тому, що монголо-татарська орда нібито хоче поглинути Київську Русь, щоб і далі стверджувати, що вони і є Русь. А для всього іншого світу це переходить в розряд екзистенціальності за простим критерієм: якщо ти за свободу, розумієш, поважаєш свою свободу і свободу сусіда, то тоді ти на стороні світу. А якщо ти на боці тих, які стверджують, що потрібно любити якогось дивного Путіна з його злодійським оточенням, то це не зовсім зрозуміло.

Чого чекати? Росія відводила на поглинання Білорусі 25 років, щоб воно пройшло більш-менш гармонійно (з їхньої точки зору). Як комодський варан: пирснув отрути – і дивиться, коли жертва сконає.

Так само вчинила і Росія – ми розуміли, що на війні в Україні вирішується питання всієї Європи, і в першу чергу – Білорусі. Тому що в разі перемоги Росії (хоч я такого варіанту і не допускаю) у білорусів шансів би ніяких не було – ми би просто розчинилися. Нас би просто з'їли в цьому старому радянському казані, і на цьому б усе закінчилося.

- Я би хотіла повернутися назад, умовно до хвороби Лукашенка. Ви сказали, що зараз уже в білоруських правлячих елітах готують запасний план, що робити в разі відходу Лукашенка через хворобу або ще в якихось екстремальних ситуаціях. У інших експертів зустрічала думку, що може розпочатися боротьба за владу всередині Білорусі. З урахуванням того, що ви вже назвали двох можливих наступників, Кочанову та Вольфовича, як ви вважаєте, чи готові білоруські еліти їх приймати як керівників? Адже з приводу Кочанової, наприклад, є сумніви. І що буде, якщо Вольфович посяде місце Лукашенка?

- По-перше, там ніхто не говорить про демократію. Тому готові еліти чи ні – інше питання. Так, їм не подобається, адже Кочанова – це вітебський клан, вона влаштовує Росію. І, на жаль, «влаштовує» або «не влаштовує» Росію тут буде основним критерієм. Країна давно сидить на нафтовій голці. Я не дарма згадував про вкладені 200 мільярдів, тому що вони звикли до вічних дотацій. На самоокупності сьогоднішня Білорусь не витягне. Усі ці славні держпідприємства Білорусі, про які розповідали, що, мовляв, добре, що Лукашенко їх зберіг. Але це радянські заводи, минуло 30 років, а вони не модернізувалися. І кому зараз потрібні наші трактори з МТЗ, МАЗи? Нікому. І проблема нової влади буде в тому, куди усе це подіти. Тому говорити про самозабезпечення Білорусі нереально. Допомога Заходу у випадку з Кочановою навряд чи піде.

На жаль, ми остаточно дрейфуємо до Росії. І нас могло б урятувати тільки одне – перемога України та її вихід до кордонів.

А якби Україна потім ще б і зачистила усе, то тоді б вже і в Білорусі знайшлося багато тих, хто виступив би проти Росії і білоруського режиму. Я не дарма згадував 30 відсотків, про які ви говорили з моїх попередніх виступів. Я говорив про три бригади сил спецоперацій. Вітебську бригаду довели до 2 тисяч, приблизно стільки ж у Брестській та близько 1,5 тисяч у Мар'їній Гірці. І серед них тільки 30 відсотків вірили у свій професіоналізм і думали, що можуть воювати. В іншому Білорусі, власне, і виставити нічого - це ще чотири механізованих бригади, серед яких я не бачу таких лютих воїнів, яких потрібно на ланцюгу тримати, інакше вони всіх порвуть. Немає такого. Ніхто не хоче по-справжньому воювати.

При цьому чекати якихось подій в Білорусі, якогось бунту сьогодні теж не доводиться. Вони самі кажуть, що якщо їх поженуть воювати в Україну, то щойно звідти підуть «200-ті» і «300-ті», страх «задвухсотитися» на фронті подолає страх сісти в Білорусі за зраду батьківщині. І тільки тоді можливі бунти.

- А чи пов'язані з цими побоюваннями білоруських військовослужбовців зміцнення білоруського кордону поблизу України? На що це розраховано – робота на пропаганду чи це якісь підготовчі дії?

- Це страх Лукашенка. Коли ще минулого року в цей же період відбувалися наради вищого командного складу, і коли починали розповідати наратив про напад заходу, підготовку в Польщі 200-тисячного ударного угруповання, дивилися на це з подивом. Але коли ця пропаганда продовжилася увесь рік, то тепер вони свято у це вірять. Міністр оборони Білорусі Хренін вже прямо заявляє, що «Захід хоче зруйнувати слов'янську єдність». Тобто яка картина світу у людини, якщо росіяни прийшли, знищують українців, а при цьому у Хреніна ця хрень у голові?! І люди в цьому чомусь живуть. Я не знаю, як це все поєднується, але воно у них чомусь поєднується.

- Чи є якийсь сценарій, за якого білоруси можуть відкрито вступити у війну проти України? З урахуванням того, що у Росії проблеми з її особовим складом, а у Білорусі хоч і маленьку армію, але має.

- По-перше, у Путіна в Білорусі є агентура на всіх рівнях. Тому він розуміє, що користі від таких вояків не буде жодної. З іншого боку, від російських мобілізованих користі теж мало, але, принаймні, вони хоча би не так активно розбігаються. По білорусах вони прогнозують, що ті можуть повести себе не тільки як полонені румуни у 1944 році, а й активно переходити на бік України разом з озброєнням. Тобто одними загороджувальними загонами тут не обійтися.

Дуже знаково було, коли Пашинян влаштував демарш на засіданні ОДКБ, після чого воно захиталося. Тоді Путін особисто прилетів до Мінська вмовляти Лукашенка, обіцяти йому всілякі пряники. І тоді ж він пропонував Лукашенкові ввести війська, але не до зони бойових дій, а у вже окуповану частину Донецької та Луганської областей з допоміжними функціями – логістика, поліцейські функції та інше. Але у когось вистачило мізків і розуміння, що таке введення може катастрофічно завершитися для Білорусі. Адже ми ж розуміємо, що у Росії вистачило би паскудства розвернути свою орду, накрити білорусів і потім сказати, що це зробили українці, тим самим спробувати викликати метушню і гнів у білорусів.

Я взагалі не схильний перебільшувати в цьому роль Лукашенка. Теза про те, що саме він не допустив участі у війні білоруських збройних сил, сумнівна. Коли з білоруського боку ракети летіли в бік України (за різними оцінками було запущено від 670 до 720 ракет), хіба Лукашенкові це подобалося? Ні, категорично не подобалося, але він нічого не міг із цим зробити. І потім у мене таке враження, що тільки після того, як Китай замовив слівце, Путін перестав це робити. Зараз є версія про те, що Лукашенко виторговував ядерну зброю як гарантію для себе, але при цьому обіцяв Путіну, що після отримання ядерної зброї він спокійно зможе ввести білоруські війська. Тобто ми ще не знаємо, чим усе це закінчиться, і як він далі буде викручуватися, тому що, повторюся, Китай уже не особливо заступається. А інших аргументів я поки що не бачу.

Анастасія Заремба, Главред
Колаж – Главред