Який він герой? Нащо ви його тут поховали: у Боринській громаді зневажили пам’ять Героя

Поки на фронті виборюється кожен метр української землі, у тилових кабінетах Боринської ОТГ розквітає цинізм, який неможливо виправдати. Родичка полеглого захисника Юрія Ляховича, Лілія, зіткнулася з відкритою зневагою від місцевих посадовців: від сумнівів у статусі брата до шокуючого питання старости — «Нащо ви його тут ховали?». Це історія про те, як бюрократична байдужість стає зрадою тих, хто віддав за нас життя.

Розповідь Лілії Ляхович, дружина брат загиблого на війн Юрія Ляховича: « 27 цього року  квітня я зіткнулася з чимось страшнішим за бюрократію,  я зіткнулася з абсолютною нелюдяністю. Коли я зателефонувала до Боринської ОТГ, щоб просто дізнатися перелік документів для відшкодування частини коштів на пам’ятник загиблому воїну, я почула: «Нічого не отримаєте, бо брат є ніхто».

Юрій Ляхович віддав своє життя за Україну, за мирне небо і за майбутнє кожного з нас. Невже в громаді, яка мала б першою шанувати своїх Героїв, можна дозволяти собі такі висловлювання?

Натомість від старости села пані Єви Семків пролунали слова, від яких на очі навертаються гіркі сльози: «Який він герой? Нащо ви його тут ховали?».

Пані старосто, Юрій — Герой, бо він пішов захищати і нас, і вас. Він став Героєм завдяки своєму подвигу, мужності і жертовності. А слова зневаги, які ви кинули в обличчя його родині, ганьблять не пам’ять загиблого воїна, а лише тих, хто ці слова промовляє.

І я відповім, хто такий брат Юра. Це рідний брат, який хоче лише одного: щоб Юрія Ляховича пам’ятали не лише рідні, а й громада, за яку він віддав життя. Щоб ім’я Захисника шанували так, як він того заслужив.

Болить, коли доводиться просити про елементарну повагу до людини, яка загинула за Україну. Ще болючіше, коли у відповідь чуєш приниження та відкриту зневагу.

Я писала в соцмережах і вимагала лише одного — вибачення від старости села Єви Семків. Але слів вибачення немає дотепер. У мене серце стискається, коли серед нас є люди, котрі не розуміють значення слова Захисник. Для мене кожен, хто стоїть за нашу землю — Герой.

Для нас слова вибачення — це важливо. Бо людяність і повага безцінні. Ми не дозволимо людській байдужості та ницості стерти пам'ять про нашого Юрія.

Юрій Ляхович виріс у багатодітній родині у селі Верхня Яблунька. Це була сім’я, де праця була щоденною, а статки — скромними, але дітей ростили в любові та повазі. Увесь тягар виховання несла мати, яка віддала синам усе своє серце.

Коли прийшла велика війна, її сини стали на захист України. Юрій був призваний у лютому 2023 року. Він не жалів себе: у листопаді 2023-го отримав важкі поранення попереку та сідниць (ВОСП). Але навіть тоді, тримаючи в руках посвідчення учасника бойових дій, він не скаржився. На всі розпитування рідних відповідав коротко: «Навіщо це вам знати?».

Трагедія нашої родини почалася ще до загибелі Юрія. У листопаді 2024 року один із його братів зник безвісти на фронті. Мати, чиє здоров’я і так було підірване постійним хвилюванням за синів, не витримала цього болю. Вона відійшла у вічність, так і не дочекавшись звістки про сина. А 26 березня 2025 року серце Юрія також зупинилося під час проходження військової служби.

Ми поховали Юрія в рідній Верхній Яблуньці — там, де він народився і виріс. Ми думали, що він повернувся додому, де його пам’ятатимуть і шануватимуть. Але минув рік, і виявилося, що його могила стала завадою, судячи зі слів старости села».

На фото - Юрій Ляхович

Коли готувалася стаття, стало віддомо, що представники Боринської селищної ради надіслали Лілії Ляхович перелік документів, потрібних для відшкодування частини коштів на пам’ятник загиблому воїну. Більше того, навіть вже повідомили пані Лілії, що отримали від неї такі документи. 

Також додамо, що ми телефонували до голови Боринської селищної ради Михайла Шкітака за коментарем, але він не відповів