Потенціал мільйону - не потрібен нікому?

АНАЛІТИКА 27.09.2017 Коментарі 0

Чому так мало українського в Польщі, якщо там вже проживає понад мільйон українців? Чому осередки української національної меншини розгубили свій статус та авторитет? Чому в суміжній країні українські осередки асоціюються із «шароварщиною» та як цим можуть скористатись проросійські сили в Польщі? І найголовніше – що робити аби українська держава могла використати потенціал українських громадян, які з тієї чи іншої причини опинились на території Польщі?


Подібного роду запитання виникають у багатьох українців, особливо з числа медійників, які періодично відвідують Польщу та бачать проблеми української меншини зі сторони. Деякі з них, грішним ділом, вторять усталеним форматам польського телебачення про українських заробітчан як про осіб, які заробляють гроші лише фізичною працею. Але ж існує й інша складова міграційної хвилі з України в Польщу.

Велика кількість українських студентів, які, попри те, що вважають навчання у Польщі як основний спосіб поступової асиміляції та осідання в суміжній країні, мають великий інтелектуальний та творчий потенціал – потенціал, який, на жаль, практично не використовується українськими організаціями на території Польщі.

Заздалегідь наголосимо на тому, що ми умисно відійдемо від назв організацій та осередків української національної меншини в Польщі, а також від прізвищ, оскільки ті, хто знає, про що йде мова, і так зрозуміють, а ті, кого це не дуже цікавить, і так не запам’ятають.

Звичайно, помилкою та навіть брехнею буде вказувати на те, що усі, без винятку, українські осередки в сусідній державі нічого не роблять для збереження української національної спадщини в Польщі, чи не докладають зусиль для захисту українських національних інтересів. І тут (під національними інтересами) не йдеться про якісь аморфні та ледь досяжні ідеали й цілі, тут, у першу чергу, слід говорити про два основні аспекти: інтереси осіб, які ототожнюють себе із Україною незалежно від паспорту чи мови спілкування, та історично-культурна спадщина, яка також не має ні паспорту, ні мови спілкування, а є спільним надбанням народів, що проживають на території теперішньої Польщі впродовж багатьох віків.  

Погодьтесь, одними концертами фольклорних колективів, які безумовно потрібні для показу молодому поколінню українців, що мешкають в РП, згаданої вище культурної спадщини, навряд чи вдасться досягти бажаного результату. Цим результатом, очевидно, має бути не лише вміння молодого покоління танцювати гопака чи співати лемківську пісню, чи знати трагічну історію творення української державності. Так, це все дуже і дуже важливо для формування історичної пам’яті та збереження традицій, але треба озирнутись довкола – світ змінився. Змінилось все! Епоха інформаційних технологій дозволяє набагато більше, ніж виступи дітей з колядками та спільне відзначення важливих історичних дат.

Спілкуючись із багатьма представниками української меншини в Польщі, складається враження, що однією із головних проблем  українських організацій на території РП є вкрай консервативний підхід до їх діяльності.

Побутує думка, що велика кількість українських осередків в Польщі не зацікавлена у збереженні культурної української спадщини на території цієї країни. Якщо в окремих регіонах ще можна говорити про заходи, які мають на меті консолідацію українського населення на регіональному рівні, то на вищому рівні ситуація виглядає дещо гірше. Вкрай мало заходів проводиться для консолідації того величезного українського людського потенціалу, який зараз перебуває в Польщі.

Покоління українців, що осіли в РП, здебільшого середнього віку та інтелектуального складу розуму, розводячи руками говорять про те, що вказаним вище консерватизмом з боку керівництва осередків та організацій фактично нівельовано бажання молодого покоління (в переважній більшості студентів та випускників ВНЗ РП) брати учать у діяльності українських товариств в РП. Бо на зустрічах із молоддю, які організовуються з ініціативи активних етнічних українців, замість обговорення потенційних планів розвитку українських організацій та намірів спільних дій, їх керівництво лише жаліється на те, як Україна мало виділяє коштів.

Як на подібне має реагувати молодий український студент, який щойно винирнув з українського життя та потрапив у новий для нього європейський простір, де безліч можливостей, де майже не говорять про корупцію та погані дороги, чи черговий теракт, за яким стоїть Росія. Який зрозумів, що його можливості залежать від його бажання та працелюбності… Як він повинен реагувати на подібні виступи під загальним слоганом «ой біда-біда, грошей нема».

Абсолютно логічним буде виглядати його бажання дистанціюватись від середовища, яке не прагне шукати можливостей, а носиться з ідеями, де б взяти кошти на черговий захід, який має доволі обмежений інтерес для того прошарку  українського населення, яке зараз перебуває в Польщі, а подеколи лише просто задовільнити власні амбіції чи інтереси.

Іншою проблемою, як свідчать окремі наші колеги з Польщі, є фактична відсутність ініціатив від українських організацій щодо реальних заходів із просування українських національних інтересів. Отримані кошти намагаються як правило «списати» на заходи так званої «шароварщини».

Щодо терміну «шароварщина», щоб не було різних трактувань додаймо, що цей культурологічний та журналістський термін, як правило негативний, використовується на означення способу репрезентації української культури та ідентичності за допомогою псевдонародного селянського та козацького одягу, елементів побуту. Він  має вузький погляд на традиційну культуру взагалі, і ним подеколи позначають низькоякісне висвітлення українців, яке за формою схоже на українське, але чуже за духом.

Проектів, які б могли реально сприяти підвищенню ролі української общини в РП проводиться надзвичайно мало і вони мають здебільшого локальний масштаб.

За окремими винятками, які, в переважній більшості, є результатами роботи осіб середнього віку та активної молоді, українські етнічні організації в Польщі  надзвичайно мало приділяють уваги питанням захисту порушених прав та інтересів українців, які працюють в Польщі і стають об’єктами шахрайських дій чи насильства, чи ще більше – жертвами ксенофобських та шовіністичних елементів. Але слід визнати, що аналогічні національні етнічні організації поляків, румунів чи угорців в Україні діють в таких випадках набагато активніше і відстоюють інтереси не лише громадян цих країн в українській державі, а й етнічних груп, їх прав та свобод – прав і свобод, якими вони в повній мірі користуються, не зважаючи на різного роду заяви про гіпотетичні утиски з боку української влади.

Серед українців в Польщі, які в той чи інший спосіб стикались із діяльністю окремих українських осередків, побутує думка про те, що їх керівники є особами пенсійного або передпенсійного віку, які вкрай негативно розцінюють будь-які ініціативи молодого покоління, оскільки в них лише намагання змістити їх з посад.

Натомість постійне прагнення молодого покоління етнічних українців до активних заходів щодо підтримки та пропагування українських інтересів в Польщі викликає занепокоєння старшого покоління, яке в багатьох випадках тримається за владу в українських організаціях як за останню «соломинку».

Викликає занепокоєння в української громади в Польщі і занадто, скажемо, «меланхолічний» підхід до роботи в окремих українських ЗМІ. Складається враження, що в Україні немає війни з Росією, не гинуть військові, не вибухають склади, а над Кримом не майорить російський прапор. Навіть події в Польщі, де проросійські провокатори періодично готують звернення із закликами припинити підтримку «бандерівської України» та захистити «мирних» жителів Донбасу, чомусь українські медіа в Польщі обходять стороною.

Говорити про україномовні комерційні та некомерційні видання, які орієнтовані на рекламно-товарні послуги, пошук роботи чи місця проживання в Польщі, не має сенсу, бо це інший формат, однак виникає доволі багато питань до видань соціально-політичного спрямування.

Звичайно, в кожній ситуації є винятки. І серед україномовних видань Польщі є такі, що дійсно висвітлюють не лише розклад панахиди (хоча це також важливо), а й реальні та актуальні події в польському соціумі, до якого успішно інтегрувалась нова українська діаспора. Це діаспора, яка не хоче шкодувати за те, що, мовляв, така погана Україна не дала їм грошей. Це діаспора, яка повна сил та енергії, ідей та амбіцій, якій не можна дати пропасти у вирії повсякдення. Молоді та енергійні автори, не має значення з українським чи польським паспортом, стають тим локомотивом, який починає потихенько розганяти важкий потяг, який роками формувався етнічними українцями в Польщі. І це насправді вселяє надію на те, що невдовзі ситуація зміниться.

Очевидно, що реалії життя змушують повернутись до питань, які будуть задані окремими представниками українських меншин в Польщі: а де ж нам взяти гроші, якщо Україна не дає?

Це до болі нагадує ситуацію, коли сусід у сусіда, в якого горить хата, просить води, а потім ображається на нього за відмову, приказуючи, що «Бог казав: води і хліба шкодувати не можна!».

Просимо не ображатись на подібне порівняння, але дійсно з української сторони воно так виглядає. Невже, зважаючи на майже мільйон українців, які проживають та працюють в Польщі, не можна організувати збір коштів, чи благочинний аукціон, чи якийсь інший формат фінансування. На початку цієї публікації ми умисно наголосили на тому, «що світ змінився. Змінилось все! Епоха інформаційних технологій дозволяє набагато більше..»

Месенджери, ретвіти, лайки, краудфандинг та багато іншого, що може допомогти організувати подібні заходи на сьогодні, на жаль, є «страшними словами» для старшого покоління і, водночас, реальним життям для покоління теперішнього та прийдешнього. Велика кількість українських заробітчан вже перестали бути простими заробітчанами. Вони стали соціально активним бізнесом, до якого українські організації повинні звертатись за сприянням у реалізації своїх проектів. Але це мають бути не лише проекти, на кшталт «пустити віночки річкою на Івана Купала», це мають бути проекти, які матимуть прикладне значення для інших українців в польському соціумі.

Перелік подібного роду проектів обмежений лише уявою: від юридичних центрів допомоги, наукових чи ІТ-проектів підтримки обдарованої української молоді до журналістських та соціологічних досліджень в інтересах українського населення в Польщі та за її межами. Соціально активний бізнес в Польщі, який ведуть українські громадяни чи етнічні українці, міг би посприяти у поширенні в європейському просторі і правди про те, що відбувається в Україні, і правди про єдину війну на європейському континенті, про неоголошену війну, яка ведеться підступно та цинічно кремлівським режимом.

А наприкінці хочемо наголосити на тому, чого ми очікували, слідкуючи за пасивністю більшості українських осередків та певною відстороненістю від реалій сьогоденні, і що на жаль трапилось…

На цьому занедбаному полі з’явились перші паростки російської гібридної війни!

Достатньо широкого розголосу в польському медіапросторі набуло вкинуте польськими «народовцями» та їх медіа інформаційне повідомлення про те, що «що частина української діаспори в Польщі, яка прагне хороших відносин з братнім польським народом, розглядає можливість створення Антибандерівського об’єднання українців у Польщі. Це буде організація, конкурентна щодо нинішнього збіговиська Петра Тими, яка має бути визнана єдиним представником українців, котрі живуть у нашій країні, і що отримуватиме завдяки цьому фінансування»

На щастя цей «інформаційне інфікування» було помічено одним із активних громадських діячів української громади та головним редактором одного із порталів (як казали раніше - імена називати не будемо), який в своїй публікації наголосив на тому, що третя сила активно докладається до розколу середовища українських етнічних та національних організацій в Польщі.

Сподіваємось, що цей матеріал хоча б трішки змусить задуматись українські організації та українців, що проживають та працюють в Польщі, над роллю, яку вони хочуть відігравати в актуальному сьогоденні.

Звичайно вибір кожного, що робити. Комусь подобається відчувати себе «заробітчанином» і спокійно відсилати кошти родині, комусь до вподоби польський стиль життя та поволі забувається те, що на українській землі російські танки «рятують Донбас від бандерівців». Але ж є і ті, хто з болем в душі читають новини з України, і, навіть, тримаючи в руках польський паспорт, сподіваються колись повернутись на рідну землю. Є ж люди, яких по справжньому болить, коли вони читають новини про ошуканих роботодавцями чи побитих радикалами українців в Польщі. То чому ж не використати їх потенціал українським організаціям?

Ймовірно тому, що під лежачий камінь вода не тече…

Бо лише згуртовані і активні осередки української меншини в Польщі можуть стати в нагоді Україні. Їх голосом можуть та мають заговорити україномовні медіа в РП (які врешті з’явились в ефірі) і довести всьому скептичному європейському соціуму, що в Україні немає громадянської війни, що фашизм в Україні є лише «паралельною реальністю», створеною  Кремлем для європейського медіапростору, що поширюється через десятки каналів та новинних видань.  

А українських високопосадовців, дотичних до міжнародних відносин, просимо не упустити момент, коли підтримка української держави спільно із ініціативами українського соціально активного населення в Польщі зможе стати потужним інструментом для реалізації зовнішньополітичних та національних інтересів України.

Аналітична група Інформаційного агентства
«ГО «ЗАХІДНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФРОНТ»

Ілюстративне фото:  Віталій Тукало​​​​​​, Акція на підтримку Євромайдану, Варшава, грудень 2013 року, джерело www.radiosvoboda.org

 

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com