М’яка сила міграції: як не «втратити» мільйони українців у Польщі

Під час останнього візиту голови українського МЗС Дмитра Кулеби до Польщі 27 липня відбулась його зустріч з представниками української спільноти. На ній були присутні як представники діаспори так і нової хвилі українських мігрантів. Як і після всіх попередніх подібних зустрічей лунали голоси незадоволених – представників організацій котрі не були запрошені на зустріч, здебільшого нішового характеру, що об’єднують мігрантів за фаховим або квазі профспілковим принципом.

На сьогоднішній день політика України щодо українців у Польщі зосереджена на загальнодипломатичній консульській підтримці своїх громадян у цій країні з поодинокими культурницькими ініціативами у співпраці з діаспорою. Натомість бракує бачення ролі українців у Польщі як економічного інструмента впливу, з огляду на їх чисельність, а також потенційної ролі діаспори як лобіста. В загальному бракує системного використання м’якої сили мігрантів та діаспори.

Проте, як то кажуть: «Святе місце пустим не буває», тому існує вірогідність маніпулювання українцями в гібридному протистоянні.

Національною меншиною у розумінні польського законодавства може вважатись польські громадяни з відмінної національної групи, котра проживає на території Польщі щонайменше протягом останніх ста років. Згідно з переписом населення 2011 р. українці становлять четверту за розміром національну меншину. А національно-культурні товариства визнані державою фінансуються з дотацій від МВС. Відповідно кожна діаспорна ініціатива повинна бути узгоджена зі Спільною комісією уряду і національних меншин. Останній рік, після потрапляння до Сейму блоку «Конфедерація» діяльність комісії суттєво ускладнена через постійні провокації на її засіданнях з боку представників цієї партії. Так і через загальнопольське політичне протистояння і поділ – діаспора не може активно проявляти себе щоб не бути використаною у ньому.

Єдиним варіантом використовуваним Україною м’якої сили діаспори залишаються особисті зв’язки чільних її представників з симпатиками українсько-польської співпраці у владних елітах Польщі. Паралельно слабко використовуваним з боку України залишається культурна дипломатія здійснювана при допомозі наближених до діаспорного середовища неурядових організацій. Хоча, за умов, коли польська зовнішня політика щодо України зосереджена на прагматичному відстоюванні власних інтересів в оперті на політиці історичної пам’яті, саме культурні проекти могли б стати істотним чинником «розрідження» медіа потоку щодо України та формування позитивного образу країни серед пересічних польських громадян, котрі є далекими від польсько-української тематики.

Важливим чинником, котрий впливає на діаспору залишається релігія.

Значна частина автохтонних українців на сході Польщі є православними. Польська автокефальна православна церква становить, в значній мірі, фактор російського  впливу від періоду ПНР і до сьогоднішніх фінансових зв’язків з РПЦ. Показовим стало невизнання нею Томосу про автокефалію ПЦУ минулоріч. З огляду на те, що українці Польщі не становлять переважаючої більшості парафіян ПАПЦ (більшість становлять білоруси, українці на другому місці з огляду на поділ на православних і греко-католиків) – протести української діаспори у Любліні проти такого рішення залишились не поміченими її керівництвом. Отже м’яка сила в наведеній площині не має на сьогодні перспективи активного застосування. Але потребує активнішої мотивації для діаспорян з боку України до ретельнішого стеження за будь-яким мінімально проросійським відрухом цієї структури і їх пасивного блокування. Водночас новоприбулі мігранти православного віровизнання відвідуючи структури ПАПЦ можуть наражатися на відповідну ідеологічну обробку в стилі «ми за мір» відносно російської агресії, що теж потребує відповідних контр дій.

Новоприбула хвиля мігрантів з України поставила нові виклики, але й нові можливості м’якої сили перед українською зовнішньою політикою.

Мігрантів умовно можна розподілити на три групи за чисельністю від найбільшої до найменшої:

1. заробітчани, мета яких виключно робота в Польщі,
2. особи, котрі планують постійно проживати в РП набуваючи громадянство,
3. особи котрі прагнуть набути польське громадянство з метою подальшої міграції на захід ЄС.

Загальна кількість мігрантів з України робить їх істотним фактором м’якої сили, але і потребує м’якої сили скерованої на них. Унікальністю українських мігрантів у Польщі з 1 і 2 груп є представлення ними максимально повного соціального зрізу українського суспільства. Не дарма саме на закордонних виборчих дільницях у Польщі під час останніх виборів президента їх результати повністю збігались з результатами виборів в Україні.

Притік від 2014 року громадян України не лише з заходу, а і з цілої її території істотно збільшив кількість осіб з пострадянською, совковою, ментальністю.

Найбільше це проявляється у використанні російської мови у приватному спілкуванні та набагато складнішу інтеграцію з польським оточенням. Своєю чергою це шкодить сприйняттю українців з боку пересічних поляків, котрі перестають розрізняти українців та росіян і білорусів, а також сприймають брак комунікації як прояв зверхності.

Водночас неможливо оминути увагою той факт, що подібні прояви не залишаються не поміченими Росією в якості засобу у інформаційній війні.

 З допомогою крайньоправих громадських діячів та політиків неодноразово повставала тема «українських рагулів» та загрози кількості «таких осіб зі Сходу». З другого боку у соціальних мережах повно груп на кшталт «Наши люді», котра займається промоцією концертів та івентів за участі російськомовних поп зірок або об’єднуючи російськомовну молодь у певному місті; чи групи типу «Русскоязичная Варшава», котрі містять інформацію для заробітчан, але час від часу між постами відносно працевлаштування або легалізації перебування у Польщі – заявляються політичні статті різного ступеня антиукраїнської спрямованості.

У зв’язку з цим українська держава мусить вживати кроків для утримання цих людей у полі свого впливу.

Перш за все це мають бути заходи спрямовані на економічний комфорт, як то:

1. упорядкування законодавства, що регулює діяльність фірм з працевлаштування за кордоном з метою підвищити їх надійність,
2. створити режим податкового сприяння для українських стартапів щодо переказу коштів із за кордону, забравши цю нішу у пов’язаних з Росією фірм,
3. вкладатися фінансово також у просування українського культурного поп-продукту за кордоном.

Щодо мігрантів як м’якої сили. Вони є істотним аргументом у українсько-польских відносинах, як вже згадувалось, з огляду на прагматизм польської влади.

Проте, прикладом того як не варто це робити стала короткотривала ініціатива українського уряду у квітні цього року щодо лімітування виїзду мігрантів до країн ЄС. Явним було надужиття м’якої сили за умов кризи спричиненої пандемією коронавірусу.  Якраз факт наявності значної  кількості мігрантів на території іноземної країни становить її підставу. А саме це, видається, не використовується українською стороною.

Також істотним залишається питання участі України у проектах щодо відстоювання прав мігрантів.

Здебільшого вони об’єднані або навколо неурядових організацій пов’язаних з діаспорою,або чисельних дрібних об’єднань. Бракує єдиної великої організації, котра б була здатна створити ефективну мережу. Подібна ініціатива з боку України – могла би бути істотним фактором впливу на економічну політику Польщі, а також істотно сприяла би зближенню двох країн в стратегічній перспективі.

Підсумовуючи можемо констатувати, що брак розуміння українців у Польщі, як м’якої сили – суттєво ослаблює позицію України у двосторонніх відносинах. Більше того, створює можливості для просування своїх інтересів з боку країни-агресора. А брак уваги щодо мігрантів – це відсутність стратегічної інвестиції у майбутнє зовнішньополітичних успіхів.

Віталій Мазуренко

ілюстративне фото: www.epravda.com.ua