Мілітарні аспекти співпраці в регіоні Тримор’я

Простір безпеки між Чорним, Балтійським та Адріатичним морями як політичний конструкт виник в польській політичній думці після Першої світової війни. Тоді в умовах існування загроз з боку тоталітарних режимів польський очільник держави Юзеф Пілсудський запропонував ідею формування Міжмор’я. Практичним кроком став тимчасовий польсько-український союз проти більшовиків. Однак загалом ідея так і не була реалізована, народи регіону потрапили в тривалу радянську залежність.

Розпад соціалістичної системи і СРСР відкрив перед новими державами можливості для розвитку, якими ті скористалися по-різному. Більша частина країн даного простору стали членами ЄС і НАТО, Україна і Молдова продовжують процес європейської і євроатлантичної інтеграції, Білорусь утримується у сильній російській залежності. Інфраструктурний і економічний потенціал простору сьогодні реалізується через Ініціативу трьох морів, започатковану у 2015 році президентами Польщі та Хорватії. Проте входять до нього виключно 12 держав-членів ЄС, підтримку висловлює адміністрація американського президента Трампа.

Водночас анексія Криму Росією і розв’язання нею війни проти України на Донбасі призвела до активізації дискусій в експертних середовищах щодо безпеки і оборони в регіоні.

Особливо часто відповідна аналітика звучить у Польщі, де історично добре усвідомлюють російську загрозу. Так, на конференції, присвяченій історії і сьогоденню Тримор’я, що відбулася восени в Островці Свєнтокшиському, польський експерт Томаш Вуйтовіч (Педагогічний університет у Кракові) здійснив аналіз стратегічних культур країн-учасниць ініціативи, тобто ефективності їх військової сили в міжнародних відносинах. Він зробив висновок, що відбувається трансформація збройних сил в напрямку організації територіальної оборони. Попри досвід армії Польщі, обумовлений участю в антитерористичних і миротворчих операціях, для прикладу в Афганістані, її сучасна стратегічна культура передбачає формування власної ролі як важливого союзника США в Центрально-Східній Європі. В офіційних документах Румунії від 2016 року визначається, що для її національної безпеки основною загрозою є не міжнародний тероризм, а російська загроза в регіоні. Поряд із цим, у стратегічних культурах країн-учасниць простежуються і відмінності.

Якщо в Польщі, Румунії і країнах Балтії вбачають відверту небезпеку з боку Росії, то менше це простежується у ставленні Хорватії чи Угорщини.  

Військовий експерт Войцех Горинь (Академія сухопутних військ ім. Костюшки) вказав на взаємозалежність позамілітарних і мілітарних чинників співпраці в рамках Тримор’я. Поки що складно говорити про реальну реалізацію ініціативи, оскільки низка її держав-учасниць поки не включаються активно в процес. Це пов’язано з тим, що попри схожий досвід країн регіону в момент падіння Берлінської стіни, сьогодні їх суспільно-політичний і економічний розвиток може суттєво відрізнятися. Мілітарний аспект співпраці в рамках Тримор’я, зважаючи на приналежність країн-учасниць до НАТО, порушує дискусію, чи потрібно творити власну військову структуру типу НАТО-біс (ідея висувалась польським керівництвом у 1990-их роках). Учасники ініціативи перебувають у сфері інтересів і активних впливів Росії, яка провадить агресивну політику в регіоні. Це вимагає зміни підходу до побудови армії, яка на відмінно від армій країн Західної Європи (що будують мобільні невеликі збройні сили), може зіткнутися з безпосередньою агресією і потребою оборони.

Проблематика Тримор’я порушувалася і на цьогорічному ХІ З’їзді польських геополітиків. Польський професор Анджей Запаловські (відомий українофобською позицією та проросійською позицією – ред. ІА «ЗІФ») вказав на існуючі проблеми польської армії в контексті актуальних безпекових загроз в регіоні. Помилковою в таких умовах є структура армії, коли на 100 тисяч військового складу 30 тисяч займаються адміністративними функціями. Він підкреслив існуючі слабкі сторони в законі щодо територіальної оборони, помилковість ліквідації військових округів у Польщі.

Таким чином, експерти все частіше вказують на потребу зміни логіки до побудови армій і зміцнення оборони в країнах Тримор’я, зважаючи на російську агресивну військову політику.

Крім поглядів експертів, існує і практичний вимір військового співробітництва, пов’язаний власне з приналежністю більшості держав Тримор’я до НАТО. Військова-політична ситуація в регіоні стимулює зміцнення присутності Альянсу на своєму східному фланзі. Це підтверджується збільшенням озброєння і кількості військових контингентів. Цього року саме на східних рубежах очікуються найбільші з часів «холодної війни» навчання військово-політичного блоку. На останньому саміті НАТО у Лондоні було оновлено план оборони для країн Балтії і Польщі. Власне Польща намагається отримати статус головного центру командування НАТО у Східній Європі, гарантувати безпеку балтійських держав, які розташовані близько до Росії. Крім того, Фінляндія, яка не є членом НАТО, однак яку можна віднести до Тримор’я, погодила спільну з Литвою і Естонією програму закупки бронемашин.

Російська агресія проти України та тиск Кремля на Білорусь з ціллю створення Союзної держави актуалізує потребу зміцнення військового співробітництва не тільки всередині НАТО – а й тих держав, що історично відносяться до простору Тримор’я.

В цьому контексті активний приклад демонструє Україна, котра не тільки співпрацює з Польщею і країнами Балтії в питаннях реформування військової сфери і наближення до натівських стандартів, а й спільно з тією ж Польщею і Литвою у 2014 році створила Литовську-польську-українську бригаду, що у складі 4500 військових базується в Любліні. Цей багатонаціональний військовий підрозділ слугує яскравим прикладом мілітарної співпраці в рамках Тримор’я, яка сподіваємось буде нарощуватися поряд з процесами євроатлантичної інтеграції в регіоні.

Павло Лодин

Віктор Можгін – докторант культурознавства Ягеллонського університету

ілюстративне фото: Міністерство оборони України