Книга, яка запізнилась або коротка історія УПА для поляків

Книга Казімєжа Вуйчицького «Коротка історія УПА для поляків. Чи історики можуть нас примирити?» (Krótka historia UPA dla Polaków. Czy historycy nas pogodzą?) - вийшла із запізненням у декілька років, проте її варто прочитати не тільки полякам, але і й українцям (в 2019 очікується україномовне видання).

Одразу слід зазначити, що книга не є черговим історичним дослідженням на тему УПА та Волині. Вона є скоріше публіцистичним узагальненням та авторською інтерпретацією сприйняття та суспільною рецепції історичних подій на Волині у 1943 році.

Текст польського професора Варшавського університету, дисидента та дослідника польсько-німецького поєднання є напрочуд цінним з огляду на спробу аналізу феномену  «УПА» та «Волині 43», як конфронтації - польського та українського - історичних наративів.

Польський текст сповнений влучних аналогій та промовистих порівнянь, як-то: «УПА – це українські прокляті солдати» або критика псевдотеорії професора Шавловського, щодо  genocidum atrox, як окремої форми геноциду  «порівняння методів вбивств – промислового (німцями) і примітивно-домашнього (українцями) – видаються не тактовними та такими, що принижують гідність жертви».

Автор використовує одні з найбільш популярних західних методів дослідження, наприклад: «Волинь 43» аналізується через призму травми другого покоління (метод, який використовуються при вивчені Голокосту). Окремий розділ присвячений «Волинь 43» через призму студій над насиллям (Violence Studies). Професор Вуйчицький  переконує, що опис освячення ножів на Волині є певним архетипом та міфом, який є укорінений в українській («Гайдамаках» Тараса Шевченка) та польській літературі («Срібний сон Соломії» Юлія Словацького, «Весілля» Станіслава Виспянського).

Потрібно підкреслити: автор тексту чітко вказує, що відповідальним за події на Волині у 1943 році є Дмитро Клячківський (більш відомий під псевдонімом «Клим Савур»), натомість українцям та полякам залишається лише сперечатися щодо масштабу та в кваліфікації даних подій (військові злочини, етнічна чистка чи геноцид).

Казімєж Вуйчицький звертає увагу, що польський термін «акції відплати» або «акції випередження» це евфемізми до етнічних чисток здійснений поляками по відношенню до українців, оскільки згаданих термінів не існує в системі міжнародного права.

Варто нагадати, що професор Вуйчицький довгий час займався дослідженням польсько-німецького примирення з огляду на це його аналогії з польсько-українським примиренням видаються слушними та надзвичайно важливими.

Зокрема, теза «вибачаємо та просимо вибачення» спрацювала в польсько-німецькому поєднанні – оскільки злочин німців був очевидний для всіх, а передусім для самих німців. Натомість, «вибачаємо та просимо вибачення» в польсько-українському контексті тривалої історії та проживання на одних територіях створює зовсім інше поле інтерпретації злочину, вибачень та поєднання.

Потрібно зазначити, що автор нагадує про співвідповідальність німців за події на Волині, оскільки саме вони окупували території тодішньої Польщі, а нинішньої України.

Вуйчицький детально описує процес визнання УПА державою України та внутрішньоукраїнські дебати, щодо історичної постаті та радянського міфу про Степана Бандеру та УПА. Вказує на різницю між такими формаціями, як: ОУН, УПА та дивізією СС Галичина.

Автор нагадує, що роль і значення Бандери, УПА та ОУН зросла в Україна після 2014 з огляду на україно-російську війну та безкомпромісну боротьбу вояків УПА з радянською владою (читай Росією).

В книзі детально описується не відома для польських читачів історія визвольних змагань на Закарпатській Україні. Вуйчицький пише, що на Закарпатті воював Роман Шухевич, але не згадує про постать полковника Михайло Колодзінського, начальник Генерального штабу Карпатської Січі та автора «Української воєнної доктрини».

Одним із найважливіших та найбільш дискусійних (для польського суспільства) є розділ книги «Двозначна ностальгія прикордоння», у якому критично описується контекст польського терміну «креси».

Професор Вуйчицький зазначає, що у 1930-тих кресами були землі на схід від Збруча, в комуністичній Польщі даний термін був табуйований, аби не ображати Радянський Союз, а після 1989 відбувся ренесанс «кресів».

З огляду на перипетії польсько-українських стосунків польський автор пропонує замінити слово «Креси» на більш нейтральне - «історичного фронтиту або пограниччя», за аналогією до німецького досвіду, коли термін «Ostkoloniesierung» (дослівно – східна колонізація) поступово трансформувався у термін «німецька культурна спадщина на Сході».

В цілому, потребу ознайомлення суспільства із дослідженням «Коротка історія УПА для поляків. Чи історики можуть нас примирити?» можна підсумувати наступним чином: прочитавши книгу польський читач зможе дізнатися про український контекст, натомість український читач зрозуміє, що польська дискусія про Волинь не є антиукраїнською, а є передусім внутрішньо польською.

Євгеній Білоножко