Мачуха забила на смерть 10-річну дівчинку: чому прокуратура вважає непричетним батька?

Надія Паливода

редактор закордонних новин у Mind.UA

Ви такі здивовані тим «новим» цивільним кодексом, наче не знали, що всі ці роки ми й так живемо в лютому патріархаті. Ось дивіться, як це на практиці.

В Нікополі 19 лютого цього року мачуха забила насмерть 10-річну дівчинку. Смерть настала від черепно-мозкової травми.

23-річна мачуха спочатку казала, що дитина впала на вулиці і вдарилася. Потім зізналася, що розізлилася на те, що дівчинка взяла косметичку, вдарила її – і "вона впала і забилася об підлогу".

Проте швидко з’ясувалося, що дівчинку били давно і постійно, морили голодом, все тіло в синцях – і свіжих, і давніших, два тижні тому в неї були зламані ребра, які пошкодили легені. Розірвані вуха, рвані рани на шиї від нігтів...

Мачуха пізніше зізналася, що била дівчинку, бо вона «не слухалася» і була «нерідна».

З батьком дівчинки вона вже має двоє «рідних» дітей: 2022-го і 2024-го року народження.

Зараз вона за гратами, і Офіс Генерального прокурора і генпрокурор Руслан Кравченко про це пишуть мало не з гордістю: винну буде покарано, не дамо знущатися з дітей!

Так а де був в цій ситуації батько дівчинки? Він цілком невинний, бо він був на роботі, пише Генпрокуратура.

І тут же його виправдовує: «нічого у стані доньки, що викликало б у нього занепокоєння, не помічав».

Як це можна не помітити зламані ребра, порвані вуха, рани на шиї ?

Генпрокуратура знімає відповідальність і з усіх інших: «на обліку соцслужб родина не перебувала».

«Через дистанційне навчання фізичний стан дитини залишався й поза увагою педагогів» (Нікополь щодня під російськими обстрілами, там діти навчаються онлайн).

Але мене дивує, чому дитина, яка мала доступ до інтернету, не сказала\не написала хоча б комусь.

Перечитавши всю доступну інформацію, я взнала, що:

- імовірно, дитина була глухоніма (інформація не підтверджена);

- мама дівчинки була розлучена з цим батьком і після початку російського вторгнення виїхала з донькою в Чехію;

- в Чехії вона померла, доньку хотіли залишити жити в місцевому дитбудинку;

- батько витребував повернення дитини назад – не тому, що сильно її любив, а тому що наявність у нього 3-х дітей на утриманні дозволяла відкосити від мобілізації;

- батьку дозволили забрати дитину з Чехії у Нікополь, де мало не щодня люди гинуть від російських обстрілів. Забрати в сім’ю, де її ненавиділи, катували, ламали ребра і зрештою вбили. І йому за це нічого не буде, бо він сказав, що «нічого не бачив».

Взагалі з юридичної точки зору, якщо батько в Чехії надав документи, що він не позбавлений прав, має житло і дохід, то чеська сторона не мала причин не віддати дитину батькові.

АЛЕ. З української сторони ключову роль відіграє Національна сервісна служба України та Служба у справах дітей (ССД) за місцем проживання батька. Саме вони мали надати підтвердження, що умови проживання батька є належними.

Відповідно, після повернення дитини в Україну за нею мала наглядати Служба у справах дітей (ССД) Нікопольської міської ради. ССД повинна була поставити дитину на облік як таку, що перебуває у складних життєвих обставинах (СЖО), оскільки вона пережила смерть матері, зміну країни та інтеграцію в нову сім'ю.

Соціальні працівники мали відвідувати родину, щоб перевірити адаптацію дівчинки. Тим більше, якщо дитина глухоніма. Так що позиція Генпрокуратури про те, що «соціальні служби непричетні», дивна.

Але в мене питання, чому Генпрокуратура вважає непричетним батька.

В Кримінальному кодексі України є статті, за якими його можна і треба притягнути до відповідальності:

Стаття 166 ККУ (Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною): Якщо дитина тижнями ходила зі зламаними ребрами та синцями, а батько не надав їй медичну допомогу, то це склад злочину і карається обмеженням або позбавленням волі до 5 років.

Стаття 135 ККУ (Залишення в небезпеці): Якщо він бачив стан дитини, але свідомо не втручався, щоб не втратити «статус» багатодітного батька.

Співучасть: Якщо буде доведено, що він був свідком катувань, але не зупинив їх, він може проходити як співучасник.

Судово-медична експертиза легко доведе, що травми були застарілими, а тому не помітити їх, живучи в одній квартирі, було неможливо.

Можливо, розголос допоміг би. Але, на жаль, ця дитина вже не зможе писати пости про свою історію в соцмережах, привертаючи увагу журналістів і суспільства.

Час іде, нічого не змінюється. Дітей продовжують калічити і вбивати на тлі повної бездіяльності держави. А законодавцям зараз не до захисту беззахисних – вони досліджують, наскільки доброзвичайно має поводитися жінка, щоб чоловік не відібрав у неї своє прізвище.