Лісова галузь: як зберегти стабільність і добробут громад

Богдан Данилишин

Економіст, доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Лісова галузь для України - це значно більше, ніж заготівля деревини чи фінансові показники окремого державного підприємства. Це економічна основа для сотень громад, особливо гірських, поліських і лісостепових територій. Там, де ліс є головним природним ресурсом, він одночасно формує робочі місця, доходи місцевих бюджетів, інфраструктуру, енергетичну безпеку домогосподарств, екологічну рівновагу і соціальну стабільність.

Саме тому будь-які рішення в лісовій політиці мають оцінюватися не лише з позиції фіскального ефекту чи управлінської реформи, а й з точки зору впливу на життя громад. Для Карпат, Полісся, лісостепових районів ліс - це не абстрактний актив держави. Це простір зайнятості, локальної економіки, туризму та рекреації, природного захисту і майбутнього розвитку.

Україна має 10,4 млн га лісового фонду, з яких 9,6 млн га вкриті лісовою рослинністю; лісистість країни становить 15,9%. При цьому ліси розміщені нерівномірно: їх роль у гірських, поліських і лісостепових громадах є значно більшою, ніж у середньому по країні. Тому універсальні рішення «з центру» без урахування регіональної специфіки можуть створити більше проблем, ніж дати користі.

Від фрагментації до єдиної системи

Лісова галузь тривалий час залишалася спадком старої адміністративної моделі: сотні розрізнених лісгоспів, різні стандарти управління, слабка фінансова дисципліна, неоднакова кадрова політика, різні підходи до реалізації продукції та закупівель. За наведеними даними, управління фактично приймалося у стані 360 розрізнених лісгоспів із рентабельністю близько 1,5%, значною залежністю від дотацій та застарілими виробничими процесами.

Сьогодні ситуація принципово інша. Сформовано єдине самодостатнє підприємство із сучасною моделлю корпоративного управління, міжнародною фінансовою звітністю, уніфікованими штатами, стандартизованими виробничими процесами та прозорішою системою реалізації продукції. Офіційні дані ДП «Ліси України» за 2025 рік свідчать: дохід становив 29,9 млрд грн, прибуток до оподаткування — 8,4 млрд грн, сплачено 15,8 млрд грн податків.  Це означає, що лісова галузь перестає бути проблемним сектором, який потребує постійного ручного втручання, і перетворюється на повноцінний економічний інститут держави. За перший квартал 2026 року галузь також демонструвала позитивну динаміку: чистий дохід становив 8,6 млрд грн, податки й обов’язкові платежі — 4,06 млрд грн, середньомісячна зарплата — 38 381 грн, а рентабельність — 34,9%.

Операційний прибуток до оподаткування за 2025 рік у 8,4 млрд грн і прогноз понад 11 млрд грн на 2026 рік - це не просто цифри в управлінській звітності. Це ресурс для інвестицій у лісові дороги, техніку, пожежну безпеку, розсадники, цифровий контроль руху деревини, охорону лісів, відновлення після бойових дій та підтримку громад. Особливо показовою є зміна ліквідності: якщо залишок коштів на рахунках станом на 31 грудня 2022 року становив лише 32 млн грн, то нині - 5,2 млрд грн. Це означає, що підприємство має запас фінансової стійкості, здатність виконувати зобов’язання, інвестувати у виробництво і не перетворюватися на бюджетного прохача. Коефіцієнт фінансової стійкості 2,2 та рентабельність близько 35% свідчать про те, що нова модель управління дала ефект. Але цей ефект треба зберегти. Головний ризик сьогодні — не в самій реформі, а в можливості її політичного розбалансування, повернення до фрагментації, кулуарних інтересів і ситуативного управління.

Прозорість як запобіжник від повернення тіньових практик

Ключова зміна останніх років - перехід до прозорішої моделі реалізації продукції та закупівель. Усі продажі продукції через ліцензовані біржі, усі закупівлі через Prozorro, незалежний аудит, міжнародна фінансова звітність — це не бюрократична формальність, а основа довіри до галузі. Для лісової сфери, де історично існували ризики тіньового обігу деревини, посередницьких схем, непрозорого ціноутворення та локального адміністративного впливу, прозорість є питанням не лише економіки, а й національної безпеки. Якщо лісова продукція реалізується через відкриті механізми, то виграє не лише держава, а й громади: вони отримують зрозумілі податкові надходження, стабільні робочі місця та менший простір для корупційного тиску.

Ліс як основа добробуту громад

Для багатьох громад лісова галузь є одним із небагатьох стабільних роботодавців. Це особливо важливо для гірських територій, де альтернативна зайнятість обмежена, логістика складна, а трудова міграція часто стає єдиним способом виживання для сімей. У лісостепових громадах ліс виконує іншу, але не менш важливу функцію: захист ґрунтів, регулювання водного режиму, підтримка аграрного виробництва, рекреація, локальна деревообробка, енергетична сировина. У прифронтових і деокупованих регіонах лісова галузь додає ще один вимір - розмінування, протипожежна безпека, відновлення екосистем, повернення людей до праці. Саме тому державна політика має будуватися не за принципом «єдина інструкція для всіх», а за принципом регіональної диференціації. Карпатська громада, поліська громада, лісостепова громада і південна малолісна громада мають різні проблеми, різну структуру зайнятості, різну екологічну вразливість і різні можливості розвитку.

Корпоратизація - не приватизація, а модернізація управління

Завершальна стадія корпоратизації ДП «Ліси України» має стати не формальною зміною вивіски, а закріпленням нової якості управління. Міністерство повідомляло, що процес перетворення ДП «Ліси України» на акціонерне товариство розпочато як завершальний етап реформи; при цьому земля лісогосподарського призначення залишається у державній власності, приватизація лісових ресурсів заборонена, а 100% акцій майбутнього товариства належатиме державі. Це принципово важливо пояснювати громадам. Корпоратизація не повинна сприйматися як прихована приватизація лісу. Її сенс — у прозорому корпоративному управлінні, професійній наглядовій раді, аудиті, контролі ризиків, інвестиціях, підзвітності та неможливості повернення до хаотичної системи сотень розрізнених господарств. Однак корпоратизація буде успішною лише тоді, коли поруч із фінансовою ефективністю буде збережено соціальну функцію лісу. Держава має чітко зафіксувати: ліс - це не лише джерело прибутку, а й основа сталого розвитку територій.

Що потрібно зробити

Перше - закріпити стабільну модель корпоративного управління. Наглядова рада, аудит, комплаєнс, контроль закупівель і продажів мають бути не тимчасовою реформою, а постійною інституційною нормою.

Друге — запровадити регіонально чутливу лісову політику. Для гірських громад потрібні окремі підходи до лісових доріг, протипаводкового захисту, рекреації, туризму, малої деревообробки. Для лісостепу — акцент на захисних насадженнях, агролісомеліорації, збереженні ґрунтів і водного балансу. Для півдня і сходу — програми відновлення, протипожежна інфраструктура, самозалісені території, адаптація до кліматичних змін.

Третє - частину економічного ефекту галузі необхідно повертати на території присутності. Йдеться не про руйнування єдиної моделі управління, а про прозорі механізми співфінансування місцевої інфраструктури, професійної освіти, лісових доріг, рекреаційних об’єктів, пожежної безпеки, підтримки ветеранів і молодих фахівців.

Четверте - треба розвивати не лише заготівлю, а й додану вартість. Лісова політика має стимулювати деревообробку, меблеву промисловість, біоенергетику, виробництво екологічних матеріалів, локальні кластери. Громади мають отримувати вигоду не тільки від продажу сировини, а й від створення робочих місць у переробці.

П’яте - необхідно зберегти баланс між економікою та екологією. Прибуткова лісова галузь не повинна означати виснажливу експлуатацію ресурсу. Навпаки, фінансова стійкість має забезпечувати якісне лісовідновлення, охорону біорізноманіття, протипожежний захист, моніторинг незаконних рубок і адаптацію лісів до кліматичних змін.

Отже, Лісова галузь сьогодні є одним із прикладів того, як у державному секторі можна перейти від фрагментованої, малорентабельної та дотаційної моделі до фінансово стійкого, прозорого й самодостатнього підприємства. Але цей результат не можна сприймати як остаточну перемогу.

Найважливіше завдання - не зруйнувати стабільність, яка вже створена. Лісова галузь має залишатися державною за природою власності, корпоративною за якістю управління, прозорою за правилами ринку і соціально відповідальною перед громадами.

Для України ліс - це не просто ресурс. Це економічний фундамент багатьох територій, природний щит, джерело праці, елемент безпеки і простір майбутнього. Тому політика у лісовій галузі має бути не короткостроковою адміністративною кампанією, а довгостроковою стратегією збереження стабільності, добробуту громад і національного природного капіталу.

Фото - Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства