Лукашенко окрім російської ядерної зброї має доступ до «брудної» бомби – Андрій Санніков

Співзасновника Західного інформаційного фронту та Білоруського інформаційного центру Юрія Кмітя білоруський опозиційний політик та громадський діяч Андрій Санніков зустрів у своєму робочому кабінеті у Варшаві. Спілкування відбулося за кілька днів до інтерв’ю самопроголошеного президента Білорусі олександра лукашенка російській пропагандистці ользі скабєєвій. У ньому диктатор залякував ядерними боєголовками, що їх надає росія, та наслідками від їх застосування з мільйонними жертвами. Проте Андрій Санніков розповів, що лукашенко має свій уран і може виготовляти так звану брудну ядерну бомбу.

Захід слабо реагує на розміщення ядерної зброї в Білорусі

Координатор громадської програми «Європейська Білорусь» Андрій Санніков розповів, що державна наукова установа «Об'єднаний інститут енергетичних і ядерних досліджень «Сосни» свого часу займався збагаченням урану. Процес контролювала Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ).

• По периметру встановлена система захисту, тобто американці, японці та німці достатньо ґрунтовно займалися устаткуванням для контролю, моніторингу, захисту цього реактора. Однак що зараз там відбувається я не знаю. І, відповідно, ніхто не знає, бо природньо, що це все втрачено. А у 2008 році лукашенко натякав, що він віддав наказ на розробку власної ядерної зброї. І лукашенко й надалі прагне володіти власною ядерною зброєю, оскільки заявлена поставка путіна ядерно зброї до Білорусі все одно буде перебувати під контролем москви. До того ж зараз у Білорусі запрацювала атомна електростанція біля міста Острівець Гродненської області, де є відходи, які можуть використовувати для «брудної» бомби. Вона не потребує ніяких винаходів – просто наповнюєш ємність відходами та й усе. Так звана радіологічна зброя. Щодо неї розпочинали певні розробки, але вони ні до чого не привели, - каже Андрій Санніков.

На його думку, колективний Захід слабо реагує на загрозу розміщення ядерної зброї на території Білорусії.

«Потрібно жорстко реагувати та говорити про те, які дії будуть прийняті у відповідь, по яких об’єктах буде завдано удару, коли з’явиться зброя. Тут потрібно затребувати адекватної реакції, якої не було на початку війни, а вона триває і вже стільки українських жертв... Стає зрозуміло, що уже нікуди тягнути із постачанням [Україні, - ЗІФ] важкого озброєння, ракетних комплексів, літаків, танків. Заходу потрібно змінювати логіку та гостроту прийняття рішень, тому що, зрозуміло, що загроза йде йому», - переконаний Андрій Санніков.

Нелегітимний президент як розрада путіна

Що стосується підписаних теперішнім самопроголошеним президентом міждержавних документів, то їх не варто брати до уваги, як повноцінні. Основна причина – нелегітимність теперішнього режиму. За словами співрозмовника ЗІФу, лукашенко фактично віддав територію Білорусі в оренду за російські гроші. Тому міждержавні договори – нікчемні юридично, адже їх підписував «нелегітимний лукашенко, який не переміг у жодних виборах із 1994 року, та ратифікував нелегітимний парламент, тому що все було сфальсифіковано».

Сьогодні лукашенко багато верзе нісенітниць. Раніше він дозволяв собі «якісь вибрики у присутності кремлівського царя», а зараз фактично залишився єдиним другом і почасти «психотерапевтом путіна». Останній часто смикає «ябацьку» та із задоволенням слухає возвеличування з його вуст. Адже білоруський диктатор за ті мільярди, що отримує від російського режиму, природно, «заливається солов’єм».

«Тому сьогодні путіна лукашенко влаштовує цілковито. Тим паче, коли він отримав все з території Білорусі, повну підтримку війни навіть без будь-якого спротиву», - каже Андрій Санніков.

Окрім цього, політика кремля призвела до політичної ізоляції росії, в якої взагалі не залишилося майже нікого. За винятком якихось Ортеґи (диктатор Нікарагуа – ЗІФ), Мадуро (президент Венесуели – ЗІФ), лукашенка та Кім Чен Ина (північнокорейський диктатор).

«Тому лукашенко, який єдиний зі всіх розмовляє російською мовою, зрозумілою росії, от він сьогодні потрібен у плані такого глашатая-возвеличувача великого вождя всіх росіян, чеченців і кавказців», - констатує співрозмовник ЗІФу.

Страх і вампіризм лукашенка

Андрій Санніков вважає, що лукашенко завше усвідомлював загрози від Москви. Разом із тим він ненавидів Захід, білоруську опозицію, яку мав за ніщо.

«Він завжди боявся Кремля, боявся путіна, тому що він знав, що одним рухом з ним зможуть розправитися. Те, що він зараз говорить про погрози, так це він говорить на загал про добровольців, які воюють в Україні та не приховують, що воюють за свободу та незалежність України та за свободу Білорусі від диктаторського режиму. Боїться своїх спецслужб, які він постійно тасує. Є зараз карателі головні, які підім’яли під себе усіх, так званий ГУБАЗіК (Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією), вони зараз бігають по усій країні й арештовують. Уявіть собі цифру: у нас зараз, за підрахунками правозахисників, у середньому в день відбувається по 2 арешти. У нас зараз понад 8 тисяч політв’язнів сидить. Так що це означає? А це означає, що країна перетворилася на концтабір, а з іншого боку це показує, у якому жаху сьогодні живе лукашенко. Йому ці жертви потрібні кожного дня, інакше він не відчуває контролю над ситуацією. Він уже як вампір, який обов’язково мусить попити свіжої крові, щоби жити. Ось це зараз відбувається з лукашенком. Але цей страх супроводжується погіршенням його здоров’я, впливає на його виступи, які наповнені безглуздими фразами», - пояснює Андрій Санніков.

Білорусь лукашенка та росія путіна несуть загрозу для всієї Європи

Разом із тим, білоруський опозиціонер звертає увагу на патологічну брехню обидвох диктаторів. За таких обставин потрібно зважати лише на факти. А факти полягають у тому, що два агресори напали на Україну, в Білорусі та росії побудували тоталітарні системи, які ув’язнили тисячі людей, а тандем росії та Білорусі несе загрозу для всієї Європи.

Координатор громадської програми «Європейська Білорусь» критично висловлюється і про тих, хто дотепер вважає лукашенка самостійним та сподівається, що він може зіграти якусь роль проти путіна задля перешкоди війні.

«Ні, він – повноправний учасник війни. Він не жаліє, що разом із ним путін не розправився з Україною ще у 2014-2015 роках, коли це було можливо – коли в Україні не було армії, коли переваги росії у всіх відношеннях були очевидними. Це його мислення, він нікуди від нього не відходив. Мене дивують абсолютно абсурдні заяви, які зараз з’являються, того ж Болтона чи Макрона, про те, що лукашенко дуже хотів відірватися від росії, вважав росію ворогом, навіть був готовий вступити в НАТО. Вони вважають нас за ідіотів – ми ж живемо при цьому диктаторі уже 30 років, і без Макрона ніхто не міг побачити у лукашенкові бажання вступити в НАТО. Знаєте, така логіка передовсім шкодить вам (Україіні, - ЗІФ). Тому що якщо зараз залишити лукашенка у спокої, дозволивши йому абсолютно контролювати політичну та воєнну діяльність, то це буде майбутня ескалація проти України, можливо, згодом, і проти інших сусідів. Переміщення ядерної зброї дуже яскраво виражає реальні прагнення лукашенка», - запевнив Андрій Санніков.

Що стосується білоруського суспільства, яке опинилося під гнітом двох режимів, то співрозмовник ЗІФу не втрачає оптимізму та вірить в успіх боротьби проти сатрапа. На це його наштовхують пориви до справедливості білорусів у попередні роки. Чи не найяскравішими є протести під час попередніх виборів президента.

«2020-ий рік – це найяскравіша сторінка нашої (білоруської – ЗІФ) сучасної історії. Після цього говорити про потребу в лукашенкові Білорусі просто не личить. Ми показали, що існує нація, існує народ, показали, що існують білоруські громадяни, показали, що існує наш символ. Тепер я не маю сумнівів, що біло-червоно-білий стяг стане національним прапором Білорусі. Революція показала, що люди готові ризикувати, і показала, що влада у Білорусії підтримується лише силою», - переконаний Андрій Санніков.

І він має право на цей оптимізм як безпосередній учасник президентської виборчої кампанії 2010- го року. Як той, хто відсидів у спеціалізованій в’язниці «американка» 16 місяців тільки за те, що взяв участь у виборах президента та намагався захистити результат вибору народу.

Народжений у 1954 році Андрій Санніков побачив на своєму шляху чимало. Будучи дипломатом, він представляв Білорусь у багатьох країнах. У 1996 році подав у відставку з посади заступника міністра закордонних справ і перейшов в опозицію.

У своїй книзі «Моя Історія. Білоруська «Американка» або Вибори при диктатурі» Андрій Санніков детально описав свою виборчу кампанію 2010 року. Диктатор лукашенко вже тоді для збереження влади кинув проти своїх конкурентів силовий блок. У своїх спогадах кандидат у президенти розповів про стеження, психологічний тиск, шантаж, судову розправу, перебування у слідчому ізоляторі та погрози з боку режиму лукашенка.

Нижче пропонуємо уривок глави із книги про Площу – події 19 грудня 2010 року в день президентських виборів. До слова, примірник своєї книги з автографом із найкращими побажаннями Андрій Санніков подарував Юрієві Кмітю.

19 грудня 2010 року. Площа

Це був день, перенасичений подіями і в моєму особистому житті, і в моєму житті. То був день тривожної надії, що закінчився кривавим розчаруванням. Це був день голосування на президентських виборах у Білорусі.

Ми вирішили йти голосувати всією родиною. Встали рано, щоб з'явитися на ділянці до 9 ранку. Голосували в гімназії №18 на вулиці Калініна, де я був приписаний. Було багато кореспондентів…

Після голосування пішли додому. Залишалося чекати вечора. Час то прискорювався, то тягуче повз. Була й тривога, але надія на те, що сьогодні ситуація в Білорусі почне змінюватися, була сильнішою. Дуже багато сил ми цьому віддали.

…Своїх прихильників ми закликали одразу приходити на Жовтневу площу, яку після подій 2006 року молодь назвала площею імені білоруського героя Кастуся Калиновського.

Влада очікувала, що після залякування та погроз по телебаченню люди на вулиці не вийдуть. Але на момент нашого приходу на Площу там уже перебувало декілька тисяч людей. Спецслужби підготували все для того, щоби завадити людям зібратися та організувати мітинг. По центру площі було залито величезну ковзанку, на якій було чимало тих, хто катався – підозрюю, що це були «ковзанярі в цивільному». Грала гучна музика, російська попса.

Люди все прибували, але з апаратури спочатку були лише мегафони. Стало зрозуміло, що влада зі самого початку має намір провокувати плутанину. Тим не менш, вдалося провести на сходах Палацу профспілок короткий мітинг, наприкінці якого з'явилася звукова апаратура, доставлена активістами  «Європейської Білорусі», які звикли діяти максимально конспіративно й ефективно.

Зібралися майже всі кандидати у президенти та їхні штаби. На площі було озвучено екзит-поли українських, російських та білоруських незалежних соціологічних служб. За цими даними Лукашенко набирав близько 40%, і мав відбутися другий тур президентських виборів.

Площа Калиновського (Жовтнева) заповнилася, російська попса звучала дедалі голосніше. Розпочався рух у бік майдану Незалежності, де був розташований Центрвиборчком…

Ця мирна хода в центрі Мінська була кульмінацією того дня, 19 грудня 2010 року – справжнім ковтком свободи. Раптом вся центральна частина проспекту заповнилася людьми: вулиці, що стояли по обидва боки, трохи віддалік, спостерігаючи за розвитком подій, після початку руху масово влилися в загальну колону.

Величезна маса людей, що рухається від площі до площі, здавалося, на повні груди вдихала це повітря свободи, яке було просто розлите в центрі мого міста.

«Живе Білорусь!» ,«Іди!», «Віримо, можемо, переможемо!», «Ре-во-лю-ція!» підхоплювали тисячі голосів.

Від енергії людей місто запалилося фантастичним світлом. Здавалося, що все можливе. Здавалося, що такий народний порив неможливо відповідати силою. Здавалося, що ми близькі до того, щоб у щільній сірій стіні диктатури пробити пролом. Ніхто не хотів і, звичайно ж, не планував нічого штурмувати та захоплювати. Була надія, що неминуча криза, що насувається, змусить владу зробити крок до змін.

Звісно ж, ідеалізм. Звичайно, чистої води романтика. Не було в голові, що в момент такого духовного підйому в центрі Мінська десь у бункері диктатор і його почет трусяться від страху і думають не про те, як урятувати країну, а про збереження своєї підлої влади. Те, що так і було, можна не сумніватися. Переляканий Лукашенко наказав про силовий розгін мирної демонстрації. Його страх був видно при кожній його появі перед телекамерами напередодні виборів і після, хоч би як він намагався його приховувати.

…Важливо було протриматися ніч, бо досвід українського Майдану, на якому було багато білорусів, показував, що наступного дня після виборів кількість протестувальників зростає у геометричній прогресії. Наступного дня можна було створювати загальний штаб. Ми розуміли, що щонайменше 50 тисяч білорусів, які вийшли 19 грудня, - це лише початок лавини. Білоруси так влаштовані, що нам потрібний хоча би короткий час, щоб озирнутися. На жаль, розумів це і Лукашенко, тому й обрушив на нас усю свою репресивну машину у перші години після виборів.

Найреальніший шанс повернути історію Білорусі у природне русло було втрачено: опозицією, владою, народом. Але в історії цей день лишився як день боротьби білорусів за свободу.

Площа 19 грудня 2010 року у Мінську була повстанням. Повстанням мирним, що абсолютно не передбачало силових методів з нашого боку, а тому морально чистим і жертовним, оскільки противник без вагань застосував силу проти мирних громадян. Європа, яка спостерігала за цими подіями, воліла не втручатися, там усе ще сподівалися перевиховати диктатора. Ми були віч-на-віч із тупою силою тваринного страху тирана Лукашенка перед його очевидним програшем на ньому ж організованих виборах.

Події на Площі періодично спливають у моїй пам'яті. Були складні моменти, коли підскакували якісь незнайомі люди і просто вимагали наказу про штурм Будинку уряду, явні провокатори.

Навіть після того, як у Будинку уряду стали бити шибки, абсолютна більшість учасників мітингу на провокацію не піддалася. Люди стояли біля урядової будівлі та скандували  «Міліція з народом!» і «Ми один народ!». Тоді з Будинку уряду вискочили спецназівці, почали бити перші ряди демонстрантів, а потім втекли до укриття.

Кандидати у президенти, зокрема я, закликали присутніх не піддаватися на провокації. Було озвучено резолюцію мітингу, в якій ішлося про необхідність розпочати прямі переговори опозиції та уряду про вихід із кризової ситуації. У цей момент нас покликали до Будинку уряду на перемовини із міліцейським начальством. На майданчику перед Будинком уряду люди зробили живий коридор. Разом із Миколою Статкевичем ми пішли до будівлі. Підійшли впритул до дверей, стали через розбите скло гукати командирів. У відповідь мовчання.

Дуже добре пам'ятаю очі спецназівця по той бік розбитих дверей. Видно були тільки очі, зверху шолом, знизу щит. Очі злякані.

Нікого не дочекавшись, здивовано переглянулись із Миколою, відійшли від дверей.

На той час провокація з биттям скла була нейтралізована. Кандидати у президенти закликали людей до спокою, нас покликали на переговори. Ситуація на Площі була повністю контрольованою.

І в цей момент диктатура завдала свого підлого удару. Це було низько і так. Почалася зачистка.  «Омонівці», спецназівці немов збожеволіли. Людей розлючено били кийками, без розбору. Били ногами у важких черевиках, відкидали важкими залізними щитами.

Інстинкт самозбереження та логіка підказували, що треба вибиратися з пастки. Тоді я подумав: якщо поверну, все скінчиться. Я – кандидат у президенти. Покажу спину – зраджу собі та людям.

І я зробив крок назустріч щитам...

Також читайте: Лукашенко довго не протягне – Андрій Санніков

Фото – Юрій Кміть, ЗІФ