Лукашенко довго не протягне – Андрій Санніков

Колишній дипломат Андрій Олегович Санніков – білоруський політичний та громадський діяч, координатор громадської програми «Європейська Білорусь». 2010 року кандидував на виборах президента Білорусі. Арештований у день виборів за організацію мирних протестів. 14 травня 2011 року Саннікова засудили до 5-ти років колонії суворого режиму за організацію масових заворушень 19 грудня 2010 року. Після 16 місяців ув'язнення під тиском міжнародної спільноти він вийшов на волю. Журналіст ЗІФу поспілкувався у Варшаві з білоруським діячем про виклики в умовах війни, що постали перед білорусами й українцями.

ПРО ЯДЕРНУ ЗБРОЮ В БІЛОРУСІ ТА ВІДСУТНІСТЬ РЕАКЦІЇ

- Українська аудиторія пильно слідкує за білоруською опозицією та подіями в теперішній Білорусі, як вас краще представити читачам, чим ви нині займатися?

- Я залишаюся керівником громадянської кампанії «Європейська Білорусь». Ця ініціатива стартувала 2008 року, і саме вона висунила мене кандидатом у президенти. Цілі нашої кампанії зрозумілі: інтеграція у структури Європейського Союзу та НАТО вільної і демократичної Білорусії. Тобто це цілі, яких прагне досягнути Україна. Нині я у засланні, не в еміграції, а саме в засланні, щоби працювати, я мусив виїхати.

- Нині актуалізувалася тема ядерної зброї, яку можуть розмістити на території Білорусії. Які політичні наслідки прогнозуєте для Лукашенка і всього нашого регіону?

- Я робив усе, щоб ядерна зброя зникнула з території Білорусі. Я був головою делегації, що займалася питанням ядерного роззброєння після розпаду СРСР. Тому слухати згадані заяви дуже неприємно. Хоча ще під час ліквідації ядерного озброєння Лукашенко висловлював жаль через його втрату. Вважаю, що будь-які заяви Путіна та Лукашенка про ядерну зброю потрібно сприймати серйозно. Не можна ігнорувати даної загрози. Можливість розміщення ядерної зброї при Лукашенкові існує, адже вже зараз він дозволяє використовувати територію країни для військових цілей Москви, що ми бачили у лютому 2022 року. Я не розумію, чому досі нема жорсткої реакції, а вона повинна бути, не можна безкінечно зраджувати Будапештський меморандум. Нічого не відбулося, коли була анексія Криму та Донбасі, хоча держави-підписанти були зобов’язані проводити консультації. Нагадаю, що в меморандумі прямо сказано, що загрози застосування ядерної зброї зобов’язують країни-підписанти реагувати. 

- Наскільки жорсткими мають бути реакції і в чому ця жорсткість?

- Реагувати повинні передусім США та Велика Британія. Потрібно запроваджувати санкції проти Лукашенка – не тільки проти Путіна (вже третій раз поспіль зі санаційних пакетів виключають Лукашенка). Другий аспект, закрити небо над Україною. Далі мають діяти закони військового часу, якщо протилежна сторона планує ескалацію – на неї потрібно відповідати.

На жаль, всередині самої Білорусії реакція сьогодні неможлива – громадянське суспільство перебуває у концтаборі, у внутрішньому приміщенні якого під арештом – понад 5 тисяч осіб (кожного дня відбувається в середньому по два арешти мирних громадян). Усі реальні  лідери опозиції зараз у тюрмах, де їх убивають. Наприклад: Статкевич, Полина Шарендо-Панасюк. Натомість більшість білорусів, напевно, проти ядерної зброї. 

- Ви згадали про реальних білоруських опозиціонерів, а про себе, як особу в засланні, чим живе нині білоруська  політична еміграція, ким для вас є Світлана Тихановська?

- За всю еміграцію я не говоритиму чим вона живе, я особисто живу подіями в Україні та підтримкою України. Намагаюся підтримати політв’язнів у Білорусі. Особи, що сьогодні називають себе лідерами нової опозиції, не є такими для мене, вони скоріше пристосуванці, що творили режим. Смішно, коли серед самопроголошених лідерів опозиції є працівники каральних органів, які переслідували опозиціонерів. Більше, вони навіть у Польщі погрожують опозиціонерам.

- Уточніть, про кого йдеться?

- Наприклад, Азаров з ГУБАЗіКа (Головне управління у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. Голова BYPOL – Олександр Азаров працював у структурах МВС Білорусі понад 10 років - ред) – це білоруське гестапо, каральний орган. Я не розумію, як можна говорити, що ці люди представляють інтереси білорусів, коли вони створювали репресивний апарат Лукашенка. Для мене вони мають протилежний знак. Минуло вже три роки з початку революції у Білорусі. Багато чого особи, які називають себе лідерами, зробили, щоби не було протестів та своєчасних санкцій, час втрачено. Я оцінюю їх діяльність доволі жорстко, я просто відмовляюсь їм довіряти. Я знаю, що з ними змін у Білорусі не буде.

- Як ви ставитеся до Координаційної ради?

- Ніяк не ставлюся – це самоназвані органи, які нікого не представляють. Займаються іграми. Вони жодним чином не спроможні вплинути на ситуацію в Білорусі.

- Що має робити білоруська опозиція, щоби вплинути на ситуацію в Білорусі?

- Підтримувати політв’язнів усіма доступними засобами, підтримувати Україну і хлопців, які воюють.

ПОЛІТВ’ЯЗНІ, ЛУКАШЕНКО Й ОПОЗИЦІЯ

- Можливо, саме досвід війни може стати об’єднавчим фактором для білоруської опозиції?

- Зазначу, що у мене зовсім інший досвід політичної боротьби. Ми ніколи не прагнули до механічного об’єднання, ми знали, хто наші союзники і прихильники, й обираємо найбільш ефективний шлях для дії. І тоді всі інші могли доєднатися і приєднувалися. Існує певний туман у діях, фальш. У Білорусі не цікаві всі ці діячі, всередині країни люди не просто сидять у тюрмах – їх  убивають. Ось це має бути головним. Тихановська має купу офіційних зустрічей на високому рівні, а у справі політв’язнів нічого не змінилося. Ніколи білоруська опозиція не ставилася з такою зневагою до політичних в’язнів.

- Як це можна пояснити?

- Складається враження, що це їм не потрібно, вони не ставлять собі подібних завдань. Завданням є утворити секту, яка контролюватиме за кордоном політичну повістку щодо Білорусі. Санкцій немає. Кількість ув’язнених збільшується. По головних напрямках жодних результатів, та навіть протидій. Триває імітація діяльності.

- А як ви ставитися до можливості ведення перемовин щодо звільнення політв’язнів із Лукашенком?

- Є досвід, розмовляти можна багато, є досвід звільнення політв’язнів завдяки санкціям. Їх звільняють завдяки жорстким санкціям і завдяки послабленню їх. Буду більш категоричним, будь-яке послаблення санкцій щодо Лукашенка – це допомога росії у війні проти України. Санкції мають бути прямо пов’язані зі звільненням усіх політв’язнів. Якщо він випустить усіх в’язнів, я першим скажу: знімайте санкції. Загалом, не без допомоги санкцій рухнув СРСР та звільнилась Східна Європа.

- Ви згадували про білорусів, які воюють на боці України, наскільки реальним є силовий сценарій зміни влади в Білорусі?

- Я прихильник ненасильницького спротиву. В серпні 2020 року був шанс змінити владу. Але самозванці зробили все для консервації ситуації. Сьогодні йде війна, а на війні – як на війні. Лукашенко самостійно зробив територію Білорусі легітимною мішенню для будь-яких військових ударів з території України. Відповідно, сам Лукашенко настирливо формує умови для силового сценарію. Він панічно боїться білоруських добровольців, які воють на боці України, в полку Калиновського й інших підрозділах.  

УКРАЇНА МАЄ СТАТИ РЕГІОНАЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ

- Із ким із білоруської опозиції українській владі варто вести діалог? Та чи потрібний подібний діалог узагалі?           

- Смішно чути докори і скарги про те, чому офіційний Київ не хоче зустрічатися з Тихановською! Складається враження, що це єдине, чого бракує для повалення Лукашенка. Навіщо зустрічатися? Україна визначилися з головним напрямком свого розвитку після перемоги – Євросоюз і НАТО – й активно працює у цьому напрямку. Натомість, «нова опозиція» при слові НАТО здригається і дуже сильно «ніяковіє», кажучи про вступ Білорусі до Євросоюзу.

Окрім цього, офіційний Київ має визначитися – навіщо взагалі потрібний діалог з білоруською опозицією на високому рівні. Раніше офіційний Київ налагоджував відносини з Лукашенком і був у цьому дуже успішний. Ось державні мужі мають зрозуміти, що без демократичної та вільної Білорусі Україна ніколи не буде в безпеці. Якщо нині все законсервувати, через рік буде знову атака з території Білорусі. Потрібно визначитися, для чого потрібний діалог. Я вважаю, що нині потрібно вести діалог, щоби звільнитися від диктатури і впливу диктаторів на всю Європу - не тільки Білорусь, а й Молдову і країни Кавказу. Сьогодні Україна має стати регіональною державою – це необхідно і для України, і для регіону. Я переконаний, що Україна має підтримати європейський шлях Білорусі. На жаль, нас дуже довго використовували як негативний приклад.

- Уточню, а як ви оцінюєте доцільність і можливість оборонного союзу Польщі – України – Білорусі? 

- Це щодо балто-чорноморського союзу? Ні, це минуле. Нині головною і єдиною метою має бути НАТО. Давайте вступимо в НАТО, а потім можемо утворювати і трикутники, і квадрати, і все інше. БЧС буде незрозумілим і непотрібним утворенням – це минуле, це було актуальним до польського вступу в НАТО. Ідеї НАТО-біс – у минулому. Ми маємо бути членами загальноєвропейської системи безпеки. Тільки це гарантує нашу безпеку, більше вже її гарантує. Я вважаю, що НАТО буде змушене допомагати Україні на території країни, що стане завершенням війни.

- Яким ви бачите майбутнє Білорусі – за рік, за два?    

- Повалення режиму Лукашенка. Буде купа праці щодо реформування від економіки до політичної системи. Це буде нова якість, це буде робота із творення нового. 

ЗАХІД І РОСІЯ

- Хочу задати декілька запитань, пов’язаних із росією. Як так виходить, що кремль і російське суспільство потрапляють у подібну історичну ситуацію – спіраль самоповторення: імперія трансформувалась у Радянський Союз, сталінізм відродився у путінізмі? Як пояснити постійне відновлення імперськості, яка є загрозою для сусідів та для самої росії? І все це попри сильні традиції пацифізму (Толтой), антиімперськості та модернізму чи дисидентство в часи СРСР (Сахаров).

- Дуже слушне питання. Сьогодні ми вже зрозуміли, що таке росія, і з нею потрібно боротися та не давати відновити свою військову та тоталітарну міць. Я завжди казав, що росія є і центром сили. Розмови про вступ росії до НАТО чи ЄС, які велись у 90-их, були дурістю. І Східне партнерство було помилкою. Східне партнерство з’явилося після анексії 20% території Грузії, а потім був напад на Україну, спроби державного перевороту в Молдові. Потрібно було враховувати, що росія сприйме ідею Східного партнерства як провокацію. Так і сталося. Можна було розвивати відносини зі східною Європою і без цієї програми.

Заходу не вдалося сформувати свою власну стратегію дій у нашому регіоні. Я називаю це синдромом Фукуями – всі вирішили, що історія закінчилась і буде спокій. Із росією такого не буде, ніколи, ця держав не переродилась, більше Захід вирішив, що може вирішувати питання демократизації Білорусі та України через Москву. Тим самим нас образили і принизили.

- Уточню, на вашу думку, нинішня демократична російська опозиція здатна змінити росію?

- Нинішня опозиція не може. Я завжди кажу, що в російській політиці було три особи на загальнонаціональному рівні, які не хворіли на імперськість і ніколи не сумнівалися, що Білорусь та Україна незалежні держави, але їх усіх вбили – це Галина Старовойтова, Сергій Юшенков, Борис Немцов.

Серед нинішніх опозиціонерів важко розгледіти подібних лідерів. Для багатьох із них росія залишається центром сили, через це їх «самолюбіє» потерпає, навіть серед тих, хто проти війни. Їх еґо страждає, країну образив путін, але ж вона залишається великою! Вони можуть з’явитися серед тих, хто вирішив допомагати чи допомагає Україні, а вже потім вирішувати свої питання.

- А чим тоді білоруська опозиція може допомогти Україні? Які ключові рішення має ухвалити опозиція?

- Окрім фінансової допомоги, яку надають, - і доволі значну, продовжують діяти білоруські недержавні ЗМІ, які відтермінували наказ путіна наступати з території Білорусі.  ЗМІ інформують білорусів про недопустимість війни білоруських військових проти України. Я публічно та непублічно у різних розмовах з політиками й аналітиками завжди підкреслюю, що потрібно максимально підтримувати Україну. Захід запрошує сусідів і питає, навіть росіян питають, щоби краще зрозуміти, як діяти у нинішній ситуації. Ми, білоруси, підтримуємо будь-яку допомогу Україні, і Захід зважає на це.

Вважаю, що сьогодні потрібно говорити та готуватися до перших кроків після війни, щодо формування білорусько-українських відносин. Діалог можна розпочинати на рівні експертів на рівних підставах. А далі вступ до ЄС – Лукашенко довго не протягне.

Розмовляв Євгеній Білоножко, журналіст ЗІФу в Польщі і країнах ЄС (Варшава)  

Фото alchetron.com