Кустуріца зняв проросійську агітку про «гоніння УПЦ» в Україні

Наступ рашизму на культурному фронті триває. На черговий безкультурний прорив пішов колись відомий югославський і сербський кінорежисер Емір Кустуріца. Він давно став лютим запутінцем, а тепер ще й зняв кіно про нібито церковні переслідування в Україні.

Фільм під назвою «Люди Христові. Наш час» представили у Белграді. Він розповідає про «гоніння УПЦ в Україні» та претендує на звання документального кіно. Для більшого релігійного ефекту до виступу на прем’єрі запрошували патріарха Сербського (Порфірій має тісні контакти з Гундяєвим та 4 роки тому заявляв, що «віряни ПЦУ не можуть вважатися членами Церкви»).

«Автори цього документального проєкту одночасно виступили і його героями», - не криючись, розповів рашапропагандистам генеральний продюсер фільму Мірко Раденович. Щоправда, серед них є і далекі від України та її церкви люди – як, наприклад, православний священик, філософ і поет Маріо Сельвіні з Генуї, єпископ Сербської православної церкви Іриней Бачський, викладач Кембриджського університету Вукан Маркович.

Але є і герої, які походять з українських теренів. Зокрема, продюсер, уродженець Донбасу Юрій Бардаш, а також «православний місіонер, філософ» Руслан Калинчук з Івано-Франківська і священник Микола Могильний з Києва. Вони й оповідають про «тиск на канонічну УПЦ та її віруючих в Україні в документальній стрічці з перших рук».

Звикло для пропагандистської стрічки, «фільм» Кустуріци має глибинну місію та попереджає глобальну катастрофу.

- Ідея створити такий фільм з'явилася дуже просто: не можна байдуже дивитися на те, що відбувається, – розповів продюсер Раденович про причини створення їхнього проєкту. - Для нас, сербів, православ'я - це щось таке вічне, тому ми існуємо. Нещодавно такий самий сценарій, як в Україні, намагалися реалізувати у Чорногорії. Але в нас дуже добре організували і народ, і коло священиків. Вони не допустили цього і навіть більше, нормалізували відносини у суспільстві.

Любителі росіянського православ’я і балканського кіно плекають надію показати свій «кіношедевр» на максимальній кількості екранів, особливо на московії, «яка є центром православ’я», підлабузницьки заявив продюсер. Окрім того, автори розраховують сіяти свою пропаганду щонайменше у Греції та Румунії – де є великі православні громади. А також, можливо, в Угорщині та Словаччині, чиїх представників на прем’єру у Белграді також кликали. Є ідея доєднати до цього проросійського пулу і Грузію (її посла теж запрошували). Однак залишається надія, що здорового глузду вистачить більшості країн, аби не ганьбитися і не крутити путінські наративи (прикриті гучним прізвищем специфічного режисера) принаймні для масового глядача.