Кремль штурмує Європарламент: «троянські коні» Москви у лавах польських націоналістів

Незабаром у Польщі пройдуть вибори до Європарламенту. Дуже цікаві вибори, особливо, якщо придивитись до виборчих списків «правої» коаліції, яка називає себе «Конфедерація». Кого ж можна знайти в їх списках? Ось два лише приклади...

Округ №3 — Підляське і Вармінсько-Мазурське воєводства.

А також:

Володимир Осадчий (на фотографії всередині) — в останні роки головний «польський» антибандерівець. Навіть ще більше польський, аніж самі поляки...

Обоє походять з України, а точніше, народились в УРСР. Тут вони жили, вчились і напевно працювали. Чи прибули їх предки сюди з «червоною владою», чи раніше, як русифікатори в царські часи? Чи вважали їх предки себе українцями чи може московитами?

Прізвище Осадчий не зустрічається в поляків — ні в Україні, ні в інших країнах, але воно дуже поширене серед українців і росіян. У випадку пана Володимира може бути так і так — про це напишемо нижче

---

Перша особа — Лілія Мошечкова, яка записує своє прізвище латинкою (навіть не польською мовою) — це однозначно росіянка, яка навіть не вдає польку. Друга особа — Володимир Осадчий — представляється, як поляк.

Він то виходець зі Львова, то з Волині, але вже дуже давно справжній «поляк». Великий «патріот», «народовець» - саме так у Польщі називають націоналістів. Обоє палкі «антибандерівці» - «поляк» і росіянка – «Польща від моря до моря» і «русскій мір». Шкода, що «Великої Вірменії» нема у виборчому списку...

Колишній житель «східної Малопольщі» і колишня жителька «Малоросії» - сьогодні обоє будують «Велику Польщу». Очевидно «будують» не на довго, а тимчасово, адже якщо Москві вдасться поглинути Україну, то вже завтра наступною метою стане «Привіслянський край».

З Мошечковою справа однозначна — це зрозуміло навіть з цього одного фото з її профілю в Однокласниках:

 Ненависть російських шовіністів і більшості польських «народовців» до України — це фундамент, на якому будується польсько-російський «союз» (якщо припустити ефемерну можливість існування союзу хижака з його майбутньою жертвою та здобиччю).

Надання «пані» Лілії місця у списку Конфедерації зовсім не дивує — польські «народовці» давно (якщо не завжди) перебувають під патронатом Росії. Якось ж треба віддячуватись... Безкоштовно ніхто нічого не дає...

«Пані» Лілія час від часу з’являється в московських пропагандистських програмах в ролі експерта з Польщі (бо за це в Москві добре платять!).

Організовує гуманітарну допомогу з Польщі для сепаратистів з Донбасу (але чомусь допомога пливе через Білорусь і Росію, де навіть збільшується в об’ємах). Організовує пропагандистський візит Корвіна-Мікке в Крим і ще багато чого...

«Екскурсія» в Крим:

«Пані» Лілія на базі «Нічних Вовків» у Москві:

У зазначеному коментарі «пані» Лілія пише прямо: «Захоплююсь його творчістю, його самовідданістю і його патріотизмом»:

А це приклад «патріотизму» ватажка «Нічних Вовків»:

Нічні Вовки під прапорами Сталіна — Христа «народовців».

І з цим «захопленням» погоджуються «польські народовці»?

Найбільший злочинець в історії світу (адже Сталін вбив більше людей, ніж сам Гітлер) — який вбив кільканадцять тисяч польських офіцерів в Катині, який під кінець 30-х років вбив більше 100 тисяч поляків, які жили в Радянському Союзі. Який під час ІІ світової війни висилав у Сибір сотні тисяч поляків цілими родинами? Сталін для Александра Залдостанова є особою подібною до Ісуса Христа, а кандидатка від польських народовців захоплюється його самовідданістю і патріотизмом? Залишилось почекати, що Жириновський стане прикладом патріотизму для польських «народовців», а люди Жиріновського з’являться у виборчих списках. Неможливо?

Але ж те, що ми сьогодні бачимо у польській політичній правого спрямування, ще кілька років тому також видавалось неможливим...

Звичайно, що «пані» Лілія активно пропагує «русскій мір» і дуже радіє російській окупації української землі:

Поляк може любити або не любити Україну, може любити або не любити українців, може вірити у «кровожерливих бандерівців» і «лагідних поляків» або ні. Але кожен чесний поляк розуміє, що допоки існує Україна, доти Польща прикрита принаймні з одного боку. Це розуміють поляки, які проливають кров і віддають життя на війні України з Москвою. Це розуміє кожен чесний поляк. То ким ж є тоді насправді ці «народовці»?

Про росіянку-дугіністку в таборі польських (польських?) народовців написано вже достатньо. Тут все абсолютно зрозуміло...

Щодо «пана» Володимира ЛЕОНІДОВИЧА Осадчого, то тут питання більш складне. Чи тільки видається складним?

Ось кілька слів про його нібито польське походження. Батько нашого «героя»: Леонід Савович Осадчий...

Вже його ім’я та по-батькові кажуть нам, якою є правда. Адже важко уявити, що це імена поляків з України, а тим більше з Волині чи Галичини. Ані прізвище не польське (є тисячі українців і росіян з таким прізвищем, але ми не знайшли жодного поляка), ані імена...

Йдемо далі. Пан Осадчий стверджує, що походить зі Львова, а на Волині лише зростав.

Принаймні така його остання версія на сьогоднішній день. Іншим разом говорить більш розмитими тезами, що його коріння походить з Волинсько-Подільської землі. Завтра знову все може змінитись, як останнім все часом змінюється в Вікіпедії на іменній сторінці «пана» Осадчого:

Всі сумніви пан Осадчий міг би розвіяти дуже просто — достатньо показати історію своєї родини — звичайно, польську історію.

Адже, якщо вони поляки, то точно хрещені в католицьких костелах. Якщо вони зі Львова чи околиць, то напевно тут в Україні залишились якісь сліди предків...

Але ж нічого подібного...

Повільно спливає тільки та інформація, яка ще більше викликає сумніви у версії пана Осадчого. І навіть не йдеться про його солдатську фотографію в Червоній Армії — адже цілком зрозуміло, що він як громадянин СРСР мусив в ній служити, а Осадчий тоді був саме громадянином СРСР. Тому сама фотографія, хоч цікава, але нічого не доводить.

Нам вдалось знайти цікаву інформацію. У списку мобілізованих в Червону Армію після 1939 року з району Ставища (містечко близько 30 км від Білої Церкви в напрямку Одеси — а це точно не «Волинсько-Подільська земля») знаходимо Саву Пилиповича Осадчого, якого мобілізували в радянську армію в 1940 році:

Важливо не те, що був мобілізований, а З ЯКОГО РАЙОНУ. Сава Пилипович Осадчий помер у 1998 році, старість провів в с. Гірка Полонка під Луцьком:

На російському сайті з пошуку предків під прізвищем Осадчий знаходимо таку інформацію:

І це дійсно той самий Сава Осадчий. Дата народження та сама, те саме ім’я, прізвище, по-батькові. Це не випадковий збіг. Зверніть увагу, батько Володимира (пардон, «Влодзімежа») — Леонід Савович Осадчий — радянський чиновник, в 90-ті роки замішаний в махінації, пов’язані з організацією фермерського господарства в сусідньому селі Підгайці і подальшою передачею землі багатьох жителів села в оренду фірмі з Києва, яка виявилась шахрайською

Його тодішній спільник Василь Панасюк пізніше прославився ще одною аферою — взяв сотні тисяч доларів в американських баптистів на гуманітарну допомогу для місцевого населення, за що опинився у в’язниці. Але це окрема тема. Діти за батьків не відповідають (а тим більше за дії друзів батьків), тому не будемо продовжувати цю тему.

Проте фактом залишається те, що насправді дід нашого «пана» Осадчого походив і не зі Львова, і не з Волині, а з Києва, або околиць Ставища — тобто центральної України. Невідомо, коли і в якій ролі він осів біля Луцька (або, можливо, раніше у Львові). Наразі не знаємо ...

Володимир Осадчий, звичайно, знає відповідь на ці питання, але з якоїсь причини йому соромно сказати, як воно насправді було...

Він щось нечітко бурмоче про «Волинсько-Подільське коріння», щось намагається пояснити, що «відчуває себе поляком».. Але можна «відчувати» себе навіть конем, але нас цікавить не те, ким він себе відчуває, а ким є насправді.
Друг Осадчого зі студентських років, відомий український історик Василь Расевич, який досить критично ставиться до націоналізму, тому в цьому питанні тим більш вірогідний, пише про національність Осадчого так:

Аналогія з ХVІІІ століття

Ми не збираємось набридати читачам розповідями про Тарговицю, розповідями про продажних можновладців і зрадницьких магнатів. Дії згаданих вище «польських» «народовців» точно заслуговують, щоб назвати їх Тарговицею 2.0. Натомість наведемо менш відомий приклад.

Менш відомий, але більш повчальний.

Аналогія, яку ми покажемо — це акція фальшування польської монети Прусами, яка відбувалась в 50-х і 60-х роках ХVІІІ століття.

Почалось все доволі невинно. Пруси почали виготовляти прусську монету низької вартості, схожу до польської монети. Написи на монеті стосувались прусської держави і прусського володаря, але худий Фрідріх на монеті виглядав, як брат-близнюк повного Августа, Грифи на гербових щитах дуже нагадували литовську Погонь, самі щити мали таку саму форму, як на польських монетах. Прусські орли і так дуже схожі з польськими, тому й тут були схожі... Звичайно, що вміст срібла в копіях був невеликий, але формально вони навіть не були фальсифікатом, тільки спробою використати чиюсь наївність. Письменна людина по самих написах могла відрізнити копію від оригіналу, але неписьменні мали з цим проблему. Пруси тоді діяли ще несміливо.
У наступній фазі, під час війни, Пруси захопили саський монетний двір, в якому виготовлялись польські монети. В монетному дворі, захопленому прусами, продовжували виготовляти польські монети. Вони були такі ж гарні, як оригінальні, але срібла в них було все менше. Це був однозначний фальсифікат, який використовувався для обману людей і наживи.
Потім до цього приєднались прусські монетні двори, які працювали не в окупованій Саксонії, а в Бранденбурсько-Пруській державі. Прусські монетні двори виготовляли щоразу менш вартісні і щоразу більш незграбні підробки. Незграбні не через невміння прусських майстрів, а через постійне зниження вартості виробництва. Прусські вироби того часу були настільки примітивні і низької якості, що навіть дитина могла їх легко відрізнити від оригіналу.
Тоді Річ Посполита була ДЕРЖАВОЮ, ЯКА ІСНУВАЛА ТЕОРЕТИЧНО.
Кожен міг прийти і робити, що хоче. Чужі армії марширували по території Речі Посполитої, як по власному подвір’ї. Вже ніхто не обманював поляків фальшивими монетами, а просто силою змушував їх прийняти підробки. Тому ці підробки навіть не мусили вдавати оригінали. Вже не було обману — було пограбування силою, а монети були лише допоміжним гаджетом.

Це аналогія нинішньої ситуації. На ранній стадії хвороби людям, які діяли в Польщі на користь Москви, ще створювали якесь польське походження, якісь фальшиві біографії...

Ще турбувались про якусь видимість. Це був обман. Сьогодні обману вже нема. Сьогодні Москва діє в Польщі відкрито. Осадчий — раніше виготовлений фальсифікат — ще вдає з себе поляка. Мошечкова вже не мусить цього робити. Їй вже ніхто польське походження не створює, в цьому вже нема необхідності. Тут вже нема проби обману — це вже дія на основі сили.
ВОНИ ВЖЕ НЕ МУСЯТЬ НІЧОГО ВДАВАТИ, ВЖЕ ДІЮТЬ ВІДКРИТО.

Немає вже  необхідності виготовляти щось дуже схоже на оригінал. Тому «госпожа» Мошечкова вже не мусить вдавати польську пані.

Ще одна аналогія або добрий приклад.

На трон зійшов Станіслав Август Понятовський. Монетні двори почали діяти в Кракові і у Варшаві. Пруси знову включились до справи — виготовляли фальшиві польські монети. Акція знову проводилась більш філігранно — не як в останній стадії за часів Августа ІІІ. Тепер фальсифікати знову виготовлялись точно і знову впроваджувались в обіг переважно за допомогою контрабанди і обману — без використання сили. Однак цього разу Річ Посполита, хоч дуже слабка, почала боротьбу. Не могла вчепитись супернику в горло, але наскільки могла, намагалась бодай вкусити в палець. Країною курсували військові патрулі. Якщо такий патруль ловив контрабандиста з фальшивими монетами, монети конфісковували та переплавляли. А із срібла, що отримували з переплавлених фальсифікатів, у польському монетному дворі виготовляли справжні польські монети. Чистий прибуток. Натомість на контрабандистів фальшивих монет чекала смертна кара. Проводилась інформаційна кампанія, завдяки якій громадяни могли легше захиститись від фальшивих монет.
Незграбних фальсифікатів часів останніх років Августа ІІІ сьогодні є набагато більше, ніж оригіналів. Прусські фальсифікати часів Станіслава Августа є рідкістю.

Тому завжди варто захищати свої інтереси...

Ймовірно не треба пояснювати, в чому полягає аналогія?

Чи Польща нарешті почне боротьбу з московською агентурою? Чи почне з нею боротись, замість фінансувати? Навіть слабка країна завжди може щось зробити для своєї оборони, як показує остання аналогія.

***

На завершення ми хочемо зробити несподіваний крок. Напишемо кілька слів про польських «народовців» чи націоналістів. Не про Босаків, Кукізів, Вінніцьких, Якубяків чи Корвінів, а про дійсних польських патріотів, націоналістів-«народовців». Хочемо написати про солдатів Національних збройних сил Рух Опору в Польщі під час Другої світової війни.

В польсько-українських питаннях вони були завзятими ворогами всього того, за що ми боремось. Вони винні не в одному злочині, але принаймні були чесними в стосунку до Польщі і щирі з власними земляками. Якщо в їх руки потрапляли московські агенти, розмова була коротка:

Панове, чекаєте більшовиків? Більшовики скоро приїдуть, але ви до цього не доживете...

Чи має право нинішня польська «псевдонародова» чи «псевдонаціональна» ватага, яка сьогодні відкрито марширує у Європарламент та владні органи Польщі під прапорами Сталіна з кремлівськими тінями за спинами називатись «народовцями»? Видається, що їх радше слід називати - АНТИНАРОДОВЦІ!

Адже називаючи їх «народовцями», ми насамперед ображаємо тих, хто хоча й винен у злочинах, але з самовідданістю боровся за Польщу і в ім’я Польщі.