Кремль проти корінних народів Росії: чи може Україна стати адвокатом пригноблених?

Етнонаціональна політика в країнах, щодо яких Кремль здійснює свою агресію, є однією з тем, якою часто спекулює російська пропаганда, використовуючи звичні для себе штампи і маніпуляції. Україна це особливо відчуває, про що свідчить зокрема нещодавній тимчасовий конфлікт, що розгорівся в рамках процесу децентралізації довкола питання прав болгарської меншини в Одеській області. І хоча офіційному Києву і Софії вдалося дипломатичним шляхом швидко досягти потрібного порозуміння і врегулювати питання, на російських пропагандистських ресурсах вкотре завели свою стару пластинку про начебто нове свідчення початку процесів «розпаду України».

Вчергове можна говорити про перебільшення в пропагандистських цілях етнонаціональної проблематики в Україні, що є насправді своєрідним «кривим дзеркалом» російської дійсності.

Адже на відміну від поміркованої національної політики Києва, Кремль, попри те, що Росія є багатонаціональною країною з федеративним устроєм, провадить політику утисків проти чисельних корінних народів у складі держави.

Нещодавно були озвучені плани російської влади об’єднати Архангельську область із Ненецьким автономним округом, регіоном проживання ненців і комі. На жаль, це вже звична традиція для путінського режиму, з часу існування якого вже було таким чином ліквідовано автономний статус шести територій з найбільшою часткою проживання неросійських етнічних груп. Попри федеративний устрій, насправді здійснюється централізоване управління, всі доходи для подальшого розподілу забираються в Москву, з 2004 року відмінені вибори губернаторів, які призначається центром (що є повною протилежністю процесам в Україні, де триває децентралізація, повноваження та ресурси навпаки передаються на місцевий рівень).

Подібна політика часто пояснюється аналітиками боязню Кремля перед повторенням сепаратистських процесів 1990-х років, коли дійшло до двох чеченських воєн (які федеральний центр ганебно програв). Таким чином, замість пошуку порозуміння з етнічними групами, розширення їх прав, Кремль проводить жорстку політику, в якій російська пропагандистська машина так часто неправдиво звинувачує інших, зокрема Україну.

Утиск мовних і культурних прав етнічних меншин і жорстокість системи поліцейської держави змушує багатьох активістів покидати Росію і вже в еміграції продовжувати боротьбу за права свого народу.

Наша держава може і повинна надавати свою політичну підтримку таким рухам. Такі висновки можна зробити з онлайн-дискусії «Чи може Україна бути адвокатом корінних народів РФ?», яку організувала Мережа захисту національних інтересів «АНТС» та Центр дослідження безпекового середовища «Прометей». Дата проведення – 30 травня – була обрана не випадково, адже рік тому в українському парламенті проголосували постанову зі зверненням до міжнародних організацій засудити порушення прав корінних народів владою РФ.

В рамках дискусії виступили як депутатка минулого скликання, екс-голова комітету з питань зовнішньої політики Ганна Гопко, так і сьогоднішні голова і члени профільного комітету з різних фракцій – Єлизавета Ясько і Святослав Юраш («Слуга народу»), Соломія Бобровська («Голос»). Все це вказує на певну тяглість і системність розуміння представниками українського парламентаризму важливості адвокації прав корінних народів. Хоча учасники заходу акцентували на потребі порушення і активного відстоювання цього питання на міжнародних майданчиках українськими політиками, розбудові відповідних інституцій в Україні, на думку Дмитра Левуся, директора Центру суспільних досліджень «Український меридіан», минулорічна постанова ВРУ вже стала суттєвим кроком, адже вперше на рівні парламентів світу йшлося про захист корінних народів РФ.

Кремль несвідомо чи цілеспрямовано робить так, щоб українці не помічали у цих народах своїх потенційних союзників у боротьбі з путінським режимом, а навпаки ворогів.

Як приклад пан Левусь навів широку розтиражовану медійну історію про «бурятського танкіста». Однак власне робити ставку на корінні народи Росії краще, ніж на російську політичну опозицію, вважає аналітик Центру «Прометей» Максим Майоров.

Важливою інституцією, що функціонує зокрема в Україні, є громадський рух «Вільний Ідель-Урал». Один із його співзасновників, ветеран російсько-української війни, ерзянин Сиресь Боляєнь у 2019 році був обраний Інязором, тобто головним старійшиною ерзянського народу.

Саме на Україну, яка як ніхто добре розуміє, що відбувається в Росії, він покладає великі сподівання у відстоюванні прав корінних народів.

Крім того, на думку президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, важливо відстоювати не тільки національно-культурні права цим народам, а й допомогти їм у проведенні інвентаризації ресурсів, які були забрані імперським центром (радянським, а згодом російським) із цих регіонів. Все це потрібно для того, щоб у потрібний момент пред’явити відповідні претензії режиму.

Попри суттєву кризу, обумовлену пандемією, Кремль не переглянув своєї політики: продовжує агресію проти України, в Сирії та Лівії, а також проти країн Заходу загалом.

Більше того, у внутрішній політиці не забезпечена реальна підтримка російських громадян, не розпочато процесів демократизації у суспільстві. І ситуація з правами корінних народів сьогодні в Росії є власне чітким маркером, що відбувається навпаки подальше затягування гайок, намагання закріпити існуючу антидемократичну систему путінізму через зміни в Конституцію РФ. Все це в майбутньому може привести до відкритого протистояння між центром і регіонами. Тому в корінних народах Росії українцям важливо нарешті побачити нового союзника у боротьбі з путінським режимом, допомагати і координувати спільні зусилля.

Павло Лодин

Ілюстративне фото:

Підкорення Сибіру Єрмаком Тимофійовичем, картина Сурікова Василя Івановича, 1895