Конституція – не папір, а Основний Закон

Йдучи в Європу слід позбуватись атавізмів радянського минулого, лише декларуючи європейські цінності наше суспільство та держава не зможуть змінитись без конкретних дій.

      Коротка передмова: звернувся до мене товариш батьків щодо отримання довідки про несудимість і довідки про те, що він не притягувався за корупційні діяння. Довідки потрібні для проходження конкурсу на посаду, що фінансується з державного бюджету, але не є державною службою. Допоміг в міру можливостей. Але мене зацікавило одне його запитання наприкінці тривалої епопеї з отриманням довідок, а саме: «Чому я, той хто платить немалі податки державі, не можу отримати такі довідки онлайн?».

     Не знаю як Вам, а мені найкращі ідеї приходять вночі. От, тієї ж ночі, я перефразував для себе його запитання: «а чому товариш батьків взагалі повинен був отримувати такі довідки». І, шляхом дедукції, індукції і шаманства прийшов до висновку, що в нашій державі органи, які б мали захищати права та законні інтереси громадян, відкрили у себе конвеєр правового нігілізму…

     Домовимося, що для того щоб ця стаття була цікава не лише для юристів і омбудсмена, буду уникати професійної термінології, а юристи і омбудсмен не будуть закидати мені відсутність цієї термінології в цій статті. 
    Як відомо, найпоширенішими причинами для отримання вказаних вище довідок є участь у тендері, або конкурс/влаштування на роботу на посаду що фінансується з державного бюджету, але не є державною службою чи службою в органах місцевого самоврядування. І люди та фірми в таких цілях, заздалегідь або в авральному темпі штурмують Поліцію і органи Юстиції щодо отримання таких довідок. Хоча фактично ці довідки доводять, лише що:

• Конкретна фізична особа притягувалася/не притягувалася до кримінальної відповідальності;
• Конкретна особа не притягувалася до відповідальності за корупційні діяння.

Але давайте згадаємо, що в Україні є Конституція, Основний Закон. І один із визначальних постулатів цього закону у статті 62-ій однозначно твердить 
 «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину». 

        Це частина презумпції невинуватості, про яку напевне чули усі свідомі громадяни, які хочуть жити у демократичній країні, яка усіма силами намагається виборсатись із пострадянського багна, куди нас так ласкаво запрошує "братська російська держава".
       Та спробуємо абстрагуватись від тієї ситуації, яка є на сьогоднішній день. Конкурсні/тендерні і т.п. органи, закладаючи в переліку документів Довідки, фактично вимагають від особи доказів невчинення злочину або корупції. А як же Конституція? Невже для правоохоронних органів стаття 62 Конституції України якось по іншому написана? 
       Та це ще не кінець. Для мене першочерговими органами, які повинні захищати права та інтереси людини та громадянина в Україні є Поліція (як перший правоохоронний орган в довгому ланцюжку правоохоронної системи) і Юстиція як спеціалізована правова, правознавча структура. І ні – не суди. Там Феміда сліпа, і на її терези крім фактів і доказів, падає також професіоналізм правозахисників кожної сторони. І хто хоч щось знає про римське право, той розуміє, що така система існує уже давно і багато в чому себе виправдала…
        Хоча, я відволікся. Повернемося до нашої проблеми. Отож, першими, хто, на мою думку, повинен був би противитися такій ситуації з порушенням презумпції невинуватості та Конституції мали б бути саме український Мінюст та Поліція. 
       А тепер тяжка правда української держави – на практиці довідки про несудимість видає по факту Поліція (що найсмішніше у Львові на дверях в кабінет, де проводиться прийом документів та видача довідок висить інформаційний стенд від омбудсмена), а довідки по корупції – Мінюст і його обласні управління. При цьому Поліція за терміновість ще й встановила офіційну оплату.
 

ЗУПИНІТЬ МЕНЕ ЯКЩО Я НЕПРАВИЙ - ВИХОДИТЬ, ЩО ПРАВОЗАХИСНІ ОРГАНИ ПОТУРАЮТЬ У ГРУБОМУ ПОРУШЕННІ ОСНОВОПОЛОЖНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ!?

     А тепер без сенсацій та емоцій. На практиці все насправді виглядає вкрай нелогічно. Адже органи, що вимагають від осіб докази невчинення злочину/корупційного діяння порушують Основний закон. Мінюст і Поліція не зупиняють їх, не карають їх, а натомість контролюють видачу таких доказів, та ще й заробляють на цьому.
      Далі висновки робіть самостійно, висновки про те, що в нас погано: закони чи люди, які їх пишуть, виконують чи захищають…
     А тепер припустимо, що хтось з високих кабінетів прочитав мій блог, подумав, і хоча б частково зі мною погодився. Та раптом,всяке ж буває,  – захотів виправити ситуацію. То давайте подумаємо, як би мала виглядати така ситуація в правовій державі. 

• Варіант 1. Відкриті реєстри у вільному доступі. І всі питання зняті.
• Варіант 2. Задля захисту прав і законних інтересів осіб, що притягувалися, реєстри не відкривають. Але вимагати такі довідки забороняється. Орган, якому потрібні докази непритягнення конкретних осіб самостійно замовляє такі докази (як і відбувається у нашій державі при проведенні спецперевірки перед прийняттям на державну службу – практика уже є). Або це й ж орган замовляє доступ до реєстру задля проведення конкретної цілі (конкурс, прийняття на роботу, тендер), а особи, що мають доступ до реєстру несуть відповідальність за нецільове використання інформації з реєстру та поширення такої інформації. 

        А люди – найвища соціальна цінність (згідно тієї ж Конституції України), їх права та законні інтереси залишаються захищеними від наведеної вище ситуації.

      Підсумовуючи викладене вище, та відсунувши на задній план емоції і громадянське обурення, в сухому залишку маємо чітку потребу змінювати нашу систему у всіх її елементах на краще. Якщо вже зараз ми, українці, переживши такі історичні потрясіння та ведучи війну на Сході із тінями минулого, не зможемо витравити з нашої ментальності, соціуму та системи державного управління "радянський ген", то чого будуть варті тисячі втрачених життів наших співвітчизників, страждання мільйонів втікачів від війни, і чи спроможемося ми позбутись комплексу "моя хата скраю". 

ілюстраційне фото з Wikipedia