«Команда Зеленського робить ставку на полк Калиновського», – вважає український експерт Магда
Український політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда відповідає на питання, чи справді Київ очікує вторгнення з території Білорусі, прогнозує, чи зустрінеться Тихановська зі Зеленським цього року, та пояснює, як звичайний українець сприймає білорусів.
- Чому за останні тижні суттєво змінився зміст і тон заяв офіційного Києва щодо Білорусі? Зараз українські чиновники все частіше говорять про можливу атаку з Білорусі та попереджають білорусів про її наслідки. Це елемент інформаційної війни чи Київ справді має дані про підготовку нападу на Україну з білоруської території?
- Перше, що змінилося, це те, що українське керівництво вже не довіряє Лукашенкові. Якщо до 24 лютого був і спільний бізнес, і певна довіра, то зараз, звичайно, такої довіри немає.
Я вважаю, що заяви офіційних осіб про можливе вторгнення з території Білорусі є, в тому числі, елементом інформаційної кампанії, що привертає увагу до ситуації. Такими заявами Україна радше не лякає Лукашенка, а мобілізує власне суспільство, готує його до такого розвитку подій.
Але поки що, аналізуючи всі фактори, можна сказати, що вторгнення з території Білорусі в найближчі місяць-три бути не може. Тому що кількість білоруських і російських військ у Білорусі наразі недостатня. Плюс російські генерали там ще не засвітилися. І я не можу уявити, що російські війська підкоряться білоруським генералам.
- У разі атаки з території Білорусі, з точки зору ставлення Києва до мінського режиму, для України буде мати велике значення чи братимуть участь у цій атаці білоруські війська чи тільки російські? Чи стане роль та провина Мінська знову менш «вагомими», якщо Лукашенко лише дозволить використовувати територію, але не введе війська?
- Звичайно, це буде важливо. Зрозуміло, що сьогодні Лукашенко є співучасником військових злочинів Путіна. Але якщо білоруські війська увійдуть в Україну, то вже не можна буде говорити, що в цьому винен тільки Лукашенко, тоді воєнна ситуація пошириться на наші народи загалом. Якщо зараз провину за співпрацю з Путіним можна обмежити десятками, щонайбільше сотнями громадян Білорусі, то відкритий вступ у війну відсуне відносини між нашими народами на десятиліття.
Я не думаю, що всі противники Лукашенка і всі учасники протестів покинули Білорусь. Не думаю, що якщо до Білорусі почнуть прибувати тіла загиблих бійців, це не залишиться поза увагою влади. Лукашенко це розуміє і не хоче участі білоруських військових у війні.
- Коли білоруські експерти давали прогноз на 2023 рік, більшість із них вважали, що зустрічі Тихановської та Зеленського не відбудеться і цього року. Чому досі немає зустрічі? Що заважає?
- Я теж думаю, що вони не зустрінуться у 2023 році, і бачу для цього декілька причин. По-перше, офіційний Київ не має чіткої стратегії та політики щодо Білорусі. Мені прикро це констатувати, але, взявши участь у низці білорусько-українських заходів, я в цьому ще раз переконався.
По-друге. За моїми спостереженнями, офіційний Київ, принаймні команда Зеленського, робить ставку на полк Калиновського. Бо ці люди справді воюють за Україну. Грає роль і те, що Світлана Тихановська зустрічалася з Петром Порошенком, у якого із Зеленським не найкращі стосунки.
Я взагалі не прихильник вибору однієї фігури з усього спектру білоруської політики. Я вважаю, що Україна повинна вести діалог з усіма демократичними силами Білорусі. Це може бути інституційний діалог, діалог про майбутнє наших відносин із Білоруссю. Але контактувати лише з Тихановською — це не те, що Україна робитиме.
Але навіть якщо Україна не готова мати справу виключно з Тихановською, вона повинна чітко сказати, що ми більше не будемо шукати спільної мови з Лукашенком. Це повинно звучати максимально чітко.
- Ви говорите про широкий спектр білоруської політики. Але Тихановська не одна з багатьох, вона посідає особливе місце серед демократичних політиків, її статус підтверджують зустрічі на найвищому рівні міжнародної політики. Західні партнери це розуміють і ставляться до Тихановської не так, як до офіційного Києва. Як ти це пояснюєш?
- Це правда. Не так, як офіційний Київ. Але історія позиції Тихановської щодо України була трохи іншою. Деякий час вона не могла визначитися з Кримом, робила певні реверанси Путіну.
Природно, що політики змінюють підходи. І коли я зараз говорю про Тихановську, мені можуть відповісти – «а ваш президент виступав у Москві на корпоративах 5 років тому».
Але я досі не розумію, ким є сьогодні пані Тихановська. Чи вона обраний президент, чи голова тимчасового Кабміну, чи голова офісу Світлани Тихановської. На яку адресу потрібно надіслати запрошення, якщо Зеленський хоче зустрітися?
У нас різні політичні моделі. Україна є парламентсько-президентською республікою. І в Білорусі, навіть серед опонентів Лукашенка, я спостерігаю, як повторюється стара схема. Тихановська виходить і називає членів тимчасового Кабміну, яких вона призначила. А законодавчої влади ще немає, процес формування Координаційної ради затягується. Виконавча влада вже є, а до законодавчої ще далеко.
Я просто намагаюся пояснити не завжди зрозумілі українцям особливості сприйняття українцями білоруських реалій. Звичайний українець зараз сприймає все в чорно-білому форматі – з Білорусі ракети летять, значить, усі білоруси погані. І мої спроби пояснити публічно, в соціальних мережах або деінде, що нам потрібен діалог, часто наштовхуються на те, що мені кажуть, куди мені потрібно йти з цими ідеями йти.
У нас тисяча кілометрів спільного кордону з Білоруссю, ми повинні шукати спільні підходи, точки порозуміння. Але не варто очікувати, що порозуміння відбудеться одним помахом руки Зеленського чи Тихановської. Я так розумію, що Тихановська – найвідоміший білоруський опозиційний політик на Заході. Але як можна виміряти його соціологічну популярність?
- Якщо ви говорите про більшість українців, які сприймають білорусів як поганих, то це ті самі українці, для яких Лукашенко був найпопулярнішим іноземним політиком?
- Не зовсім так. Лукашенко був найпопулярнішим не так довго. У 2014–18 роках найпопулярнішим іноземним політиком у нашій країні була президентка Литви Даля Грибаускайте. Коли вона пішла з влади, це місце зайняв Лукашенко, тому що на той момент він був, як я його назвав, «гібридним союзником України».
Ми дуже мало знаємо один про одного. Мені здається, що на нашому кордоні на всіх пунктах пропуску потрібно писати «Білорусь — не Росія», «Україна — не Білорусь».
- Нещодавно було опубліковано фото зустрічі Валерія Сахащика – «міністра оборони» в кабінеті Тихановської – з головою ЗСУ Валерієм Залужним. Зустріч, як повідомляється, відбулася в листопаді 2022 року. Сахащик є членом кабінету Тихановської, до якої Київ ставиться певно скептично. Але, здається, йому особисто вдається налагоджувати стосунки з київськими політиками?
- Я вважаю, що Валерієві Сахащику легко знайти спільну мову з Валерієм Залужним, адже вони обидва військові. Проте є різниця – Залужний не служив у радянській армії, він служив лише в незалежній українській армії. Я думаю, що якби Сахащика призначили представником Перехідного кабінету у питаннях відносин з Україною, це прискорило би деякі процеси.
Відгуки
Немає відгуків.
Залишити коментар