Гібридні привиди руського миру повертаються?

БЛОГИ 14.05.2018 Коментарі 0

Мобілізація антиукраїнського та проросійського електорату, яка стала  очевидною за останні декілька тижнів, наводить на сумні роздуми. Роздуми про те, що українські політичні сили в черговий раз погнавшись за рейтингами напередодні потенційних чи примарних дострокових парламентських/президентських  виборів все більше віддаляються від жорстокої реальності, в якій ворог очікує на наші помилки та невдачі. У  передвиборчому галасі, ми не чуємо що, десь майже поруч, ворог тихенько цокотить «кремлівськими копитцями» та посміхаючись у цапину бороду, вдало приховуючи роги і хвіст, мімікрує у медійному середовищі базових таборів «зрадофілів» та «миздобульців».

Погодьтесь, зараз дуже багато людей в Україні стоїть перед низкою складних альтернатив вибору, і їм не до  галочок у бюлетені чергових виборів. 

Хтось обирає між пошуком роботи в Україні та варіантом працевлаштування за кордоном, хтось обирає між службою у війську чи купівлею довідки про «страшну» хворобу, а хтось обирає підтримку українських військових і «волонтерить», не зважаючи на зірковий статус чи понесені фінансові витрати. Тому, коли  дивишся, що витворяють ведучі  на «Інтері», розумієш, що вони свій вибір теж зробили.

Слід віддати належне тій кропіткій (попри всю її бридкість) роботі, що проводиться Кремлем для того, або дедалі більше людей в світі та в Україні робили «правильний» для інтересів Росії вибір. Працює російська фабрика пропаганди та дезінформації, деколи відверто грубо, деколи філігранно тонко. Але ж досягають потрібних результатів, не зважаючи на всі зусилля українських правоохоронних та спеціальних органів. Для кожної країни, де працює російська пропаганда механізми впливу визначаються окремо. Для прикладу, у сусідній Польщі російська пропаганда дуже вдало паразитує на  протистоянні – «праві – ліві». Рапорт Oxford Internet Institute стосовно пропаганди в польському інтернеті, чітко вказує, що підґрунтям для дезінформації в Польщі є «складна історія та політичний клімат».

Повторимось «складна історія та політичний клімат»! Не знаю, як кому, але все це дуже схоже на те, що ми маємо зараз в Україні.

Слід визнати, історія в нас не лише складна, й вдало «вибілена» вапном у сотнях безіменних братських могил українців та на сторінках архівів. Хитромудро заплутана за роки російського панування під вивіскою «СРСР» спеціалістами з науковими званнями або кадебешними погонами, що були отримані саме за «правильні» науково-історичні дослідження. А про наслідкові ускладнення цього панування та існуючий зараз в Україні політичний клімат взагалі годі й казати.

І саме у цій сфері в Україні, і до цього часу «неоране поле» для російських маніпуляторів реальністю.

Невже не дивно, що на п’ятому році війни із Росією, обережним підтюпцем до нас в черговий раз підкрадається той привид, який з 2013 року, мав би бодай у Ростов емігрувати і сутяжно пити оковиту, згадуючи про минулу славу.

Привид, який гнітючою пеленою окутав Росію, Крим та окуповані Кремлем території Донбасу – привид дивного симбіозу «скрєпного царсько-імперського русського миру», «радянського побєдобесія» та вічної радості від постійного «вставанія с колен».

Це привид багатоликий – він то «Безсмертний полк», то «браство народов», то «мижебратья»…

І він щороку агресивніше проявляється у медійному просторі України!

Він у фразі «Сегодня мы не можем позволить, чтобы улицы наших городов называли именами фашистских преступников. А их портреты безнаказанно проносили в факельных шествиях по нашей столице.», він у відеосюжетах сепаратистського каналу «Юніон» відзнятих на фоні могил НВКС-ників на Жовківському цвинтарі, він у концертах українських (очевидно лише за паспортом) артистів на сценах Росії для безумних послідовників секти «пілоточників 9-го травня».

Та чого гріха таїти! Він вільно ходить по вулицях України.

По країні, яка віддала тисячі душ українських воїнів та мирних громадян, заради того, аби духу цього «руськомірного скрєпного православного кагебізму» не було на нашій землі.

Бо привид то вигнати спробували, але ж адепти його залишились.

І тисячі, а може й десятки/сотні тисяч осіб, які проживають в Україні, часто навчаючись за державні кошти, отримуючи соціальні виплати з українського бюджету, користуючись безкоштовними послугами, що також оплачує їм український платник податків, вечорами перебирають подумки варіанти, як би цій ненависній Україні дошкулити.  Та ще й так, аби знали ці кляті «бандерівці», «нацисти» і «карателі», що  вони лише «бесноватые патриоты от фашиствующего укронационализма». 

І біда в тому, що постійно зайняті пошуками електорального резерву політичні сили в України, провладні чи опозиційні, радикальні чи ліберальні, нові гравці та «ветерани» політичного життя, поступово втрачають усвідомлення того, з чим мають справу.

Росія в Україні активно продовжує монополізувати історію у власних геополітичних інтересах!

Для російської пропаганди немає кращих сценаріїв аніж традиційні криваві сутички «мірних вєтєранов» з українськими правоохоронцями на травневі свята. І це ж видавалось би не новина: всі органи та відомства кожного року твердять, що «все під контролем».

Але кожного року «потрібна» картинка для російської пропаганди стабільно є. Можливо час зрозуміти, що провокації/протистояння це і є та живильна сила, яка з року в рік мобілізує антиукраїнські верстви населення нашої країни під гасла «опять укри ізбілі вєтєранов».

Вірно підмітила відома українська журналістка та телеведуча Мирослава Барчук, що українському суспільству слід «відвоювати наших дідів у державного міфу Росії про «великую Победу», який є основою і «головною скрєпою» російської ідеології».

А помічників у російської пропаганди в Україні чимало.

Проросійські українські політики всіх рівнів та мастей вже вступили у тендерні перегони на право освоїти російські кошти, що будуть спрямовані на донесення та закріплення на території України потрібних Кремлю інформаційних трендів. І випадок із «Інтером» ймовірно слід розглядати саме як «тендерну пропозицію московським працедавцям - мовляв «дивіться, що ми можемо! А дасте більше грошей – ще й не таке скажемо, тим паче погляньте як в нас рейтинги ростуть після таких заяв».

В даному контексті очевидно вартує погодитись із думками народного депутата Сергія Висоцького, який у інтерв’ю виданню «Gazeta.ua» наголосив на тому, що

«наступного року перед голосуванням буде ще радикальніше, ще більше провокацій. Вони змагаються за промосковський, прорадянський електорат. Їм потрібно його максимально мобілізувати. А як це зробити, як не за допомогою такого формату мовлення, коли український канал повністю замінить собою російське телебачення за всіма змістами. Коли в Україні не показують «Россию 1», але є «Інтер». Зроблять «Россию 1» чи НТВ під вивіскою «Інтера». Ще побачимо таке, що на голову не налізе

Постає питання, невже держава безсила перед ворожою для України діяльністю таких медіа як телеканал «Інтер»? Чому ми не можемо поставити питання про націоналізацію таких «ворожих» суб’єктів, які працюють на пропаганду агресора? Звичайно, якщо в українському парламенті є патріоти, то це питання вже назріло. І не тільки відносно «Інтера», а і відносно «сепаратиського бізнесу», який фінансує заколот проти української держави.

І очевидно вакцинацію проти «русськомірної отрути», слід робити не лише обшуками у Петра Симоненка чи затриманнями/звільненнями екс-нардепа від КПУ Алли Александровської, яка вчергове на 9-те травня водила по вулицям Харкова «побєдобєсну ходу» під істеричні вигуки, що «Харьков - русский город, а Украина - выдуманная страна».

Можливо слід замислитись над тим як інформаційно та організаційно у російських організаторів провокацій відібрати бажаний ефект. Нажаль, немає у нас ефективної єдиної державної інформаційної політики, а розраховувати виключно на суспільних медіа-активістів і очікувати, що вони замінять функцію держави теж даремна справа.

     Тут взірцевим є приклад 80-річного львівського ватника із футболкою СРСР, якого цьогоріч на 9 травня зробили ледь не головним героєм репортажів українських ЗМІ, а російські та сепаратистські ЗМІ зробили цього Сергія Вороніна героєм, який «не побоялся возложить цветы в футболке СССР»

та навіть процитували допис словами ще одного львівського любителя «рускаго міра» Павла Хоміва.

А тепер хочемо звернутись до представників українських медіа, блогерів та осіб, що вважають себе дотичними до інформаційно-медійного простору з простим питанням: «Хто виграв в цій історії? Чий план спрацював?»

В епоху тотальної інформатизації будь-яка особа із більш-менш пристойним телефоном де-факто вже носій та поширювач інформації. Не кажучи вже про журналістів та медійників, які не задумуючись над тим, хто стане кінцевим «вигодонабувачем», миттєво розігнали фото одинокого львівського ватника по всім інформаційним закуткам мережі і телеканалам. Хтось кляв владу, яка допустила до того, що привиди «совка» далі бродять по Львову, хтось грізно докоряв правоохоронців, які «причепились до бідного діда», хтось робив з нього героя. Але всі, всі без виключення стали тими несвідомими поширювачами інформаційного інфікування, яке дуже вміло проводять російські пропагандисти.

Перед нами класичний приклад роботи російської пропаганди.

Адже що б не трапилось із цим «дідом у Львові» - чи то ходив би він вільно по Марсовому полі у футболці з написом СРСР і співав радянські військові пісні, чи то б опинився (як саме й трапилось) в обіймах правоохоронців – їм був вигідний будь-який варіант. В першому випадку можна було б сміливо вказувати на те, що мовляв «Львів тверезіє від націоналістичного угару», у іншому таврувати «львівських нацистів у формі поліцейських».

Базову роль тут відіграє саме медійний розголос.

Медійний резонанс в сучасному світі інформації вкрай цікавий феномен. Він може бути й корисним, як у випадку, коли завдяки ньому минулого року було зірвано проросійські заходи із сепаратистським душком у Києві,  або як у випадку львівського балеруна-сепаратиста.

Але в роботі кремлівських спецслужб він зазвичай має саме негативне покликання. Адже він вкрай потрібен російським «замовникам» при проведенні різного роду провокацій  не лише на території України, але й у європейських державах. І, як бачимо, з нещодавнього прикладу «підпалу польського автобусу у Львові», саме відсутність медійного резонансу після першої спроби підпалу, вимусила кремлівських пропагандистів вимагати від «виконавців» його повторення. А це в свою чергу дозволило представникам Служби безпеки України встановити коло осіб причетних до цієї та інших провокацій.

То можливо правоохоронцям/представникам спецслужб під час затримання цього ватника вартувало б «попрацювати» із представниками ЗМІ, та бодай натякнути останнім про те, що будь-який медійний резонанс у цьому випадку грає на руку саме російському агресору.

Можливо медійники тоді б пожертвували тисячею-другою відвідувачів на сайті чи сотнею-другою лайків в соціальних мережах,  і уникнули ролі несвідомого поширювача вкрай вигідного кремлівським дезінформаторам інформаційного інфікування.

Можливо вартувало б спрацювати на випередження та провести за сприяння або влади, або силовиків, або науковців тренінги для представників ЗМІ за участю спеціалістів у сфері протидії проявам російської гібридної агресії.

Напевно, багато чого ще можливо, якщо врешті-решт згуртуватись довкола ідеї – не ставати свідомими чи несвідомими інструментами поширення кремлівської пропаганди та ідеологічного впливу.

Кажуть, що кожна подорож починається з першого кроку. То можливо вартує зробити його спільно, і зробити це якомога швидше, допоки гібридні привиди «руського міра» знову зручно не вмостились у масовій свідомості українського суспільства.

Ю.Кміть, І.Конопенко,
ІА "Західний інформаційний фронт"

В ілюстративному фото використані фото: Миколи Тис/ZIK, відеоряд Youtube, відеоряд Facebook

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com