До чого готується кремль у 2026 році: війна ціною деградації, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Внутрішньополітичні новини

Аналіз ситуації навколо так званого “плану Козака”

Грудень 2025 року став для російського політикуму моментом істини, де на тлі «яструбиних» реляцій міністерства оборони раптово виник привид ліберальної альтернативи. Витік так званого «плану Козака» через РБК та західні медіа створив унікальну дилему: чи є це реальним проектом порятунку системи, чи лише витонченою ілюзією, покликаною заспокоїти еліти перед неминучим штормом 2026 року.

Дмітрій Козак, багаторічний соратник путіна та останній з петербурзької гвардії, пішов у відставку у вересні 2025 року, залишивши по собі документ, який у медійному полі вже порівнюють із «перехідним знаменем» системних лібералів. Сам зміст плану вражає своєю радикальністю для нинішніх часів: Козак запропонував не просто косметичні зміни, а демонтаж ключових репресивних механізмів, включаючи реальну незалежність судів, декриміналізацію економічних злочинів та масштабну амністію.

Особливий резонанс викликала ідея перегляду рішень про націоналізацію активів, прийнятих у 2022–2025 роках. Це прямий сигнал великому бізнесу, який опинився під загрозою деприватизації, що всередині веж Кремля існує сила, готова захищати право власності в обмін на лояльність до нової моделі розвитку.

Проте аналіз контексту появи цього плану вказує на те, що його зміст може бути вторинним щодо цілей самого вкиду. У грудні 2025 року, коли Андрєй Бєлоусов на колегії міноборони оголошує план наступу на весь 2026 рік і підготовку до війни з НАТО до 2030-го, ліберальний проект Козака виглядає як антитеза, що виникла не вчасно. Реформи такого масштабу не проводяться під час війни — вони є продуктом або перемоги, або поразки. Саме тому виникає перший і найбільш імовірний сценарій: «план Козака» — це технологія управління очікуваннями еліт, свого роду «Кудрін 2.0». Кремль відчуває критичний запит бізнесу та частини чиновників на розрядку та лібералізацію, і замість реальних кроків пропонує їм «новорічну містифікацію». Це дає змогу утримувати лояльність елітаріїв, створюючи ілюзію, що «здорове крило» в адміністрації президента все ще існує і бореться за їхні інтереси, хоча насправді система вже обрала шлях мобілізаційної економіки та цифрового суверенітету через блокування глобальних месенджерів і запуск власного MAX/МАКС.

Другий сценарій розглядає Козака не як реформатора, а як «запасного гравця» на зовнішньому треку. Є припущення, що Козака спеціально вивели на «лавку запасних», сформувавши йому імідж поміркованого ліберала для майбутніх перемовин із адміністрацією Трампа. У цій логіці план реформ — це не внутрішня програма дій, а «вітрина» для Заходу.

Коли в березні-квітні 2026 року ціна війни стане непомірно високою через економічне виснаження, кремль зможе дістати Козака як «людину, яка була проти війни» і готова будувати «демократію без помилок Заходу». Це спроба знайти спільну мову з Вашингтоном через фігуру, яка виглядає прийнятною, але залишається глибоко системною та відданою путіну. Зрештою, драматичні деталі про лист Козака, у якому він нібито висловлював готовність до «розстрілу», лише додають цій постаті необхідної архетипічної ваги «бунтаря», яку можна вдало продати як внутрішній, так і зовнішній аудиторії.

Третій, найбільш цинічний сценарій, озвучений телеграм-каналом «Незигарь», вбачає у зливі плану результат апаратної війни. Вереснева відставка Козака супроводжувалася розформуванням його управлінь та передачею повноважень Сєргєю Кірієнку. У цьому контексті публікація ліберальних проектів відставного чиновника може бути способом його опонентів поставити на ньому остаточний хрест. Виставляючи його ідеї як утопічні чи навіть шкідливі в умовах війни, «яструби» зачищають залишки його команди в АП та силових структурах. Пряме заперечення Дмітрія Пєскова, який заявив, що «не має інформації» про реформи Козака, лише підтверджує, що офіційний курс кремля наразі не має нічого спільного з лібералізацією. Навпаки, система обрала трансформацію в закриту фортецю, де контроль важливіший за розвиток, а будь-які плани «відкриття» сприймаються як загроза стабільності режиму.

Загалом феномен «плану Козака», що з`явився  наприкінці 2025 року, є симптомом глибокого внутрішнього розколу між ілюзіями еліт та реальністю диктатури. Це спроба системи створити мультиплікацію реальності, де одночасно існують ядерний шантаж «Орєшніком» та мрії про незалежний суд. Порівняння з кампанією «20 ідей для Росії» чи ельцинським архетипом «бунтаря» підкреслює технологічність моменту: коли реальний образ майбутнього відсутній, його замінюють медійним ерзацом.

Для України та Заходу це важливий сигнал: кремль почав підготовку до затяжного 2026 року, створюючи димову завісу з ліберальних планів, щоб приховати подальшу мілітаризацію. Будь-які сподівання на те, що «план Козака» стане початком реального транзиту, розбиваються об логіку виживання режиму, який замість модернізації обрав керовану деградацію.

У цій грі Козак — лише фігура на шахівниці, чия роль полягає не в проведенні реформ, а в забезпеченні маневру для того, хто цією шахівницею керує. Таким чином, 2026 рік росія зустрічає не в очікуванні реформ, а в стані підготовки до All-in, де ліберальні плани залишаються лише новорічною обгорткою для жорсткої військової дійсності.

Економічні перспективи росії у 2026 році

Грудень 2025 року став для російської економічної моделі точкою остаточного вичерпання внутрішніх ресурсів, перетворюючи прогнози на 2026 рік на сценарій неминучої системної рецесії. На тлі закликів до продовження військової експансії офіційні статистичні дані та результати соціологічних опитувань малюють картину «ідеального шторму», де фізичний дефіцит кадрів, фіскальний терор та обвал експортних доходів змикаються в єдине кільце.

Головним індикатором колапсу став промисловий сектор: у листопаді 2025 року обробна промисловість уперше з початку 2023 року пішла в мінус, а окремі галузі машинобудування, такі як виробництво тракторів та пасажирських вагонів, продемонстрували обвал на 60% та 50% відповідно. Цей промисловий параліч є прямим наслідком критичного кадрового голоду, який лише у москві сягнув позначки у 500 тис осіб. Демографічна яма у поєднанні з мобілізаційними процесами призвела до того, що економіка пропозиції зупинилася, не маючи фізичної можливості підтримувати складні виробничі ланцюжки.

Держава намагається лікувати цей системний дефіцит репресивними методами, що лише поглиблює кризу. Рекордна кількість кримінальних справ проти керівників оборонних підприємств за зрив держзамовлень свідчить про перехід до «мобілізаційного менеджменту страху». Проте посадки директорів не здатні замінити відсутні станки та робочі руки, а зміна обвинувачень із «щахрайства» на «зловживання повноваженнями» підтверджує, що заводи не справляються не через крадіжки, а через фізичне вичерпання потужностей.

Фінансовий фундамент режиму, який тримався на нафтових доходах, наприкінці 2025 року отримав смертельний удар. Ціна російської нафти Urals впала нижче 35 доларів за барель, що вдвічі менше за показники початку року. «Ефект Трампа» та посилення санкційного тиску призвели до того, що ключові партнери, Китай та Індія, почали блокувати російські танкери у своїх портах, змушуючи росію накопичувати мільйони барелів у плавучих сховищах без гарантії збуту.

У поєднанні з падінням видобутку вугілля в Кузбасі та зупинкою 23 гірничих підприємств це призводить до щомісячних багатомільярдних втрат бюджету. Спроба держави компенсувати валютний дефіцит за рахунок внутрішнього бізнесу перетворилася на фіскальний канібалізм. Масові банкрутства дорожніх будівельників через донарахування податків та плани вилучити додаткові 450 млрд рублів через новий цифровий реєстр вантажоперевізників руйнують логістичну зв’язність країни. Навіть такі стратегічні монополії, як РЖД, опинилися на межі дефолту, потребуючи астрономічних 1,5 трлн рублів для порятунку, що змушує владу розпродавати активи в «Москва-Сіті» та дочірні компанії.

Соціальна тканина суспільства реагує на ці процеси рекордним песимізмом. Вперше за останні три роки чверть громадян заявила про різке погіршення свого матеріального стану, а очікування подальшого збіднення досягли максимуму за останні дев’ять років. Економічний тиск змінив пріоритети росіян: ріст цін на продукти, тарифи житлово-комунального господарства, що зросли на 12%, та нові податкові збори стали для людей важливішими за геополітичні зустрічі чи військові успіхи. Це призвело до психологічного зламу, де частка прихильників продовження війни впала до історичного мінімуму у 25%, тоді як дві третини населення вимагають переходу до мирних переговорів.

Символічним завершенням епохи «стабільності» став занепад Патріарших прудів у москві, де кількість закритих ресторанів зросла вп’ятеро, а платоспроможна аудиторія зникає під тиском падіння доходів та зростання витрат. Навіть ринок нерухомості, який демонстрував зростання цін, опинився в пастці перевиробництва: 81 млн квадратних метрів житла в мегаполісах стоїть нерозпроданим, що загрожує масовими дефолтами забудовників та банків у 2026 році.

Зовнішній контекст лише посилює ці внутрішні загрози. Аналітики Всесвітнього економічного форуму прогнозують на 2026 рік найгірший сценарій глобальної рецесії, пов’язаний із лопанням «технологічного міхура» штучного інтелекту та волатильністю енергоринків.

Для росії, чия промисловість уже перебуває у стані спаду, а нафта продається з дисконтом у 50%, глобальна криза означатиме неможливість будь-якого відновлення. Спроби Державної думи пом’якшити удар через підвищення соціальних податкових вирахувань виглядають як імітація підтримки на тлі руйнування цілих галузей.

Отже, перспективи росії у 2026 році виглядають як вхід у глибоку депресивну фазу, де ресурси для ведення війни вичерпані фізично, фінансово та соціально. Державна модель, яка намагається замінити економічні стимули кримінальним переслідуванням та тотальним цифровим контролем, упреться в межу, за якою подальше затягування конфлікту призведе до некерованого розпаду інфраструктури та соціального вибуху.

Вибір 2026 року для кремля полягатиме не в перемозі чи поразці, а в можливості врятувати залишки економічної цілісності країни через негайну деескалацію, оскільки іншого ресурсу для існування в режимі «фортеці» більше не залишилося. Російська економіка входить у новий рік не просто з дефіцитом бюджету, а з повною відсутністю моделі майбутнього, де нафта по 35 доларів та порожні цехи заводів стають реальним фіналом багаторічної авантюри.

Зовнішньополітичні новини

Аналіз актуальної російської риторики стосовно мирного процесу

Останній тиждень позначився низкою важливих подій у мирному процесі щодо зупинки російсько-української війни. Зокрема, дні після візиту спецпредставника путіна Кіріла Дмітрієва до Маямі, де йому, ймовірно, було передано драфт мирного плану, напрацьованого в межах консультацій між США та Україною, фактично стали періодом публічного «мовчання» кремля. Зважаючи на те, що цей драфт був підготовлений у взаємодії з адміністрацією Дональда Трампа, було зрозуміло, чому москва не поспішала демонстративно його відкидати. Але починаючи з 26 грудня це «мовчання» було перерване: з’явилися конкретні сигнали про незгоду москви з актуальним варіантом плану.

Так, заступник міністра закордонних справ рф Сєргєй Рябков в ході “інтерв’ю” провладному виданню “тасс” заявив, що опублікований Володимиром Зеленським план із 20 пунктів відрізняється від того, що росія обговорює зі Сполученими Штатами. Паралельно Рябков вкотре апелював до певних домовленостей, досягнутих в Анкориджі, у межах яких, за його логікою, мають відбуватися будь-які переговори. Потенційно йдеться не лише про територіальні питання (зокрема прагнення кремля отримати повний контроль над Донецькою та Луганською областями), а й про пункти, що забезпечують путіну інструменти впливу на внутрішню політику України.

Показовою є й акцент Рябкова на темах, які традиційно важливі для Москви саме як фактор внутрішньополітичного тиску та впливу на Київ. Дипломат знову згадав про так звані «гарантії прав російськомовних» та «статус російської мови». Необхідно розуміти, що у практичній площині така риторика означає прагнення нав’язати Києву такі умови, аби українська влада дозволила “повернути” до внутрішньополітичного України різноманітні проросійські сили.

Те саме стосується й потенційних вимог щодо “звільнення політв’язнів”, під якими рф має на увазі власних агентів. Важливо й те, що Рябков вчергове вдався до натяків на ядерну ескалацію, заявивши, що «ризик ядерного конфлікту не усунуто», а також що росія надсилає США сигнали «про потребу домовлятися по-справжньому». Раніше експерти Української призми неодноразово зазначали, що подібні ядерні погрози часто є маркером незадоволення кремля поточною політичною динамікою.

Додатково ідею про затягування часу російською стороною підтвердило й видання РБК-Україна. Так, за їхньою інформацією, москва хотіла надати свою відповідь на мирний план лише у 2026 році. А тому найбільш ймовірно, що остання активізація заяв рф може бути пов’язана з потенційним візитом Володимира Зеленського до США для зустрічі з Дональдом Трампом, адже така зустріч теоретично може завершитися підписанням певних документів, що суттєво звузить простір для політичних маневрів москви. Не варто також виключати й сценарій нової телефонної розмови між путіним і Трампом найближчим часом, за аналогією з путінським дзвінком, який відбувся під час попереднього візиту українського президента до США.

Окремо слід відзначити, що, судячи із заяв Рябкова, кремль і надалі намагається змістити фокус з теми врегулювання війни на російсько-американський двосторонній порядок денний. Це простежується в наріканнях рф щодо небажання Сполучених Штатів обговорювати «прикладні» питання, на кшталт відновлення авіасполучення, що могло б створити передумови для пом’якшення санкційного тиску на авіасектор росії, та «повернення російської дипломатичної власності».

Відтак варто очікувати подальших спроб москви просувати різного роду «економічні проєкти» й пакети двосторонніх домовленостей, розраховані на те, щоб зацікавити адміністрацію Дональда Трампа сильніше, ніж проблематика припинення війни.

Розміщення ракетних комплексів “Орєшнік” на території Білорусі

Останні дні принесли потенційне практичне підтвердження інформації щодо початку розміщення російських ракетних комплексів “Орєшнік” на території Білорусі. Вперше про те, що цю зброю поставили на бойове чергування ще 18 грудня заявив самопроголошений білоруський диктатор Лукашенко. А вже цього тижня й Володимир Зеленський зазначив, що українська розвідка отримала більше деталей щодо розміщення “Орєшніка” на білоруській території.

Водночас вже стало відомо про потенційне місце дислокації цієї російської зброї. Так, згідно з інформацією Reuters, що посилається на дослідників з Мідлберійського інституту міжнародних досліджень та дослідницько-аналітичної організації CNA, москва розмістила ракетні комплекси майже на російсько-білоруському кордоні, на колишній авіабазі в біля міста Кричев Могильовської області. Найбільш ймовірно, що причиною такого близького розміщення є те, що це дозволить росії краще обслуговувати даний комплекс, лише формально використовуючи факт розміщення на білоруській території.

Разом із цим такий крок ще раз демонструє, у середньостроковій перспективі Білорусь буде залишатися фактором створення напруги для регіональної безпеки. Щобільше, подібна загроза потенційно буде лише збільшуватися. Це пов’язано із планами росії щодо проведення так званого “переозброєння” армій країн-членів ОДКБ, про що путін оголосив під час останнього саміту цієї організації в Бішкеку.

Тоді російський диктатор акцентував на “новітній російській зброї”, яка зарекомендувала себе в ході російсько-української війни. Це означає, що починаючи з 2026 року існує значна ймовірність, при якій москва збільшить використання білоруської території, як додаткового плацдарму для розміщення нових видів озброєння, в першу чергу російських БПЛА. Це особливо важливо в контексті останніх заяв українського президента, згідно з якими російські дрони намагаються обходити українські системи перехоплення дронів, використовуючи територію Білорусі.