Жодної кулі для України: хто такий Роберт Фіцо, і як він пережив політичні похорони

Вікторія Мастофанова

Студентка магістерської програми на Греко-католицькому теологічному факультеті Пряшівського університету (Словаччина) за спеціальністю «Європеїстика»

Його вже списували з політичної шахівниці після масових протестів і гучних скандалів. Але у 2023 році Роберт Фіцо повернувся - сильніший, цинічніший і небезпечніший для ліберальної демократії. В Україні він відомий насамперед своєю проросійською риторикою та гучними заявами на кшталт «жодної кулі для України». Але хто він насправді? І як йому вдалося пережити політичні похорони та знову очолити уряд Словаччини?

Політична кар’єра Фіцо почалася ще в середині 1980-их як члена Комуністичної партії. Проте активної діяльності в партії він не проявляв. Після Оксамитової революції 1989 року Фіцо продовжив рухатися в тому ж напрямку, змінивши партійні кольори на так звані демократичні - під назвою Словацька демократична лівиця (SDĽ).

У 1990 роках його кар’єра стрімко розвивалася, і в 1998 році його обрали заступником голови SDĽ. У 1999 році він засновує власну партію SMER (напрям). Новостворений SMER позиціонував себе як «третя сила», не обтяжена комуністичною спадщиною.

Проте минуле Фіцо в комуністичному середовищі далося взнаки: від моменту заснування партії він незмінно переобирався її головою на кожному з’їзді - без жодної альтернативної кандидатури і без жодного голосу «проти». Він одноосібно контролював ключові аспекти партійної діяльності: від роботи територіальних осередків до відбору кандидатів на вибори та ухвалення стратегічних рішень. Поруч залишалися його незмінні соратники, які просто переміщувалися по гілках влади.

Збудувавши таку систему, SMER-SD демонстрував надзвичайну внутрішню згуртованість: за весь час не зафіксовано жодного випадку виходу депутатів із фракції або публічного саботажу лінії керівництва. SMER-SD почав набирати обертів у 2002 році, продемонструвавши на парламентських виборах, що має амбітні плани. Проте, як би іронічно це не звучало, передвиборча кампанія зосереджувалася на критиці корупції та некомпетентності попередньої влади. Перешкодою до перемоги на виборах стала неоднозначна позиція Фіцо щодо вступу до Європейського Союзу.

2006 рік став переломним: партія змінила риторику на соціал-демократичну, критикуючи «антисоціальні наслідки» реформ правоцентристського уряду та обіцяючи прогресивне оподаткування для багатіїв, зниження ПДВ на основні продукти й ліки. Це принесло успіх, SMER прийшов до влади. Проте більшість обіцянок реалізовано не було. Фіцо зберіг курс на євроінтеграцію, зупинив приватизацію, але без глибоких соціальних реформ. Соціальні ініціативи обмежувались одноразовими бонусами.

Щоб зміцнити позиції, Фіцо не цурався коаліцій із популістсько-націоналістичними партіями HZDS (Мечіар) та SNS (Слота). Партія SNS відома своїми ксенофобськими заявами, які мали б суперечити цінностям соціал-демократичної партії. Але, як показує практика, назва партії часто є лише фасадом для збереження влади.

Вибори 2010 року за риторикою не надто відрізнялися - кампанія знову будувалась на популістичних гаслах, на кшталт «лише Smer здатний гарантувати соціальні стандарти та захист людей», апелюючи до патріотичних почуттів виборців. Однак частина виборців не забула про ту коаліцію з SNS і HZDS, тому відкинула партію в опозицію. Проте вже у 2012-му ( того року у Словаччині відбулись дострокові вибори) на тлі скандалу щодо Європейського фонду порятунку і справи «Горила», Фіцо тріумфально повернувся до влади, активно експлуатуючи тему боротьби з корупцією.

Після 2012 року уряд SMER замість глибоких соціальних реформ зосередився на фіскальній дисципліні, урізанні витрат і подачках для населення. У 2016 році риторика партії стала антимігрантською, що відштовхнуло частину електорату, наслідком стали страйки та зниження підтримки. Для збереження влади довелося укласти коаліцію з трьома правими партіями.

Однак саме уряд Фіцо часто звинувачували в корупції та мафіозних зв’язках. Особливу увагу привертав міністр внутрішніх справ Роберт Калінак - права рука Фіцо, якого підозрювали у «кришуванні» корупційних схем. Партія, звісно, ігнорувала ці закиди, проте незалежні розслідування й витоки інформації свідчать: керівництво SMER має тісні зв’язки з низкою олігархів, які розбагатіли, ведучи бізнес під час трьох урядів Фіцо.

Так сформувалося коло «своїх» наближених, що забезпечують фінансову базу партії. За аналізом Даріни Малової, саме це пояснює, чому попри гучні корупційні скандали рейтинг Smer залишався відносно високим: виборці більше реагують на економічну ситуацію та соціальні ініціативи, ніж на питання корупції. Частина суспільства просто не вірить, що інші партії будуть менш корумпованими, тому продовжує підтримувати «своїх корупціонерів», якщо ті забезпечують зростання зарплат і пенсій.

Третій термін Фіцо (2016-2018) завершився скандалом - вбивством журналіста-розслідувача Яна Куцяка і його нареченої. Куцяк працював над матеріалом про зв’язки італійської мафії 'Ndrangheta, яка начебто мала бізнес-інтереси в Словаччині й контакти в офісі прем'єра. Через кілька днів після вбивства вибухнули масові протести. Фіцо був змушиний подати у відставку, але залишився головою партії. Він зберіг свій вплив, але цього разу він зосередився на критиці Заходу, звинувачуючи його у «продажності» та «служінні інтересам Сороса».

Здавалося, що Фіцо вже не зможе повернутися до прем’єрства, але 2023 рік довів: усе можливо. Він зміг вибратися з кризи, переорієнтувавшись на антисистемних виборців і підсвітивши проблеми правоцентристських урядів. Фіцо різко розкритикував пандемічні санітарні обмеження та вимоги щодо вакцинації, а також використав небажання частини громадян допомагати Україні, пообіцявши обмежити її підтримку лише гуманітарною допомогою що згодом і реалізував.

Наступним кроком стало об’єднання з партією HLAS, заснованою колишнім членом SMER - Петером Пеллегріні. Фіцо почав орієнтуватися на зовнішньополітичний курс Віктора Орбана: припинення військової допомоги Україні та заклики до мирної угоди з Росією. Такий комплекс обіцянок, підкріплений страхами населення, зрештою привів його до повернення до влади.

У чому феномен Роберта Фіцо? Та ж таки Даріна Малова у статті «Strengthening Social Democracy in the Visegrad Countries: Limits and Challenges Faced by Smer-SD», дає таку відповідь на це питання.

Феномен Роберта Фіцо полягає у поєднанні трьох чинників:

1. Монополія на лівому фланзі - після зникнення конкурентів SMER залишився єдиним голосом соціал-демократів.
2. Клієнтелістська мережа - влада дозволила лояльним регіональним елітам розподіляти ресурси.
3. Персоналізоване лідерство - харизма Фіцо перевищувала довіру до партії, забезпечуючи стабільну підтримку.

Саме ця комбінація - ідеологічна монополія, мережевий контроль і лідерська якості, забезпечила SMER-SD домінування в словацькій політиці понад десятиліття.