Хто опиниться у пастці Фукідіда: Трамп, Сі чи решта світу?

У Великій залі народних зборів Сі Цзіньпін зустрів Дональда Трампа фразою, на яку багато хто звернув увагу: чи можемо ми, США і Китай, уникнути пастки Фукідіда? Про це пише медіаексперт та очільник Інституту інформбезпеки Артем Біденко на своїй сторінці у Facebook. Публікуємо його допис повністю.

Цікаво, що товариш Сі цю фразу використовує з січня 2014 року, спочатку в інтерв'ю The World Post, потім у промові в Сіетлі у вересні 2015-го, потім в інтерв'ю Wall Street Journal того ж місяця, далі у розмові з Обамою, і регулярно з кожним новим американським президентом. Це не риторичний хід, а підпис, який Сі ставить 12 років поспіль на кожній зустрічі з американським лідером.

Концепцію сформулював гарвардський професор Грем Еллісон у 2012 році. Ідея проста: коли молода висхідна держава наближається до старої панівної, війна між ними майже неминуча (точніше, 75% вірогідності війни). У логіці Еллісона США це Спарта (стара, яка боїться), Китай це Афіни (молода, висхідна). Захід усвідомлює, що Китай - древня цивілізація, але все одно прагне вважати його «молодим тигром».

Проблема в тому, що у Пекіні цю саму концепцію читають точно навпаки. Китай у власному уявленні ніяк не Афіни. Афіни це молода, агресивна, торговельна морська імперія, що вискочила за лічені десятиліття, і за всіма ознаками це радше США. Китай, очевидно, бачить себе Спартою: цивілізація з тисячоліттями тяглості, що мислить століттями, а не виборчими циклами, і вміє чекати, поки суперник вичерпається сам. Сі любить підкреслювати цю різницю у кожній другій своїй промові.

У самого Фукідіда написано, що війну розпочала Спарта, бо стара держава завжди б'є першою, коли боїться відстати. Так зробила Спарта у 431 році до нашої ери, Німеччина у 1914-му, Японія у 1941-му. Якщо і Сі, і Трамп переконані, що вони Спарта, то за історичним прецедентом обидва мають вдарити першими.

Тепер найважливіше для нас. Учора Сі поставив Трампу не одне риторичне питання, а три. Перше про пастку. Друге: чи можуть Китай і США разом протистояти великим викликам заради глобальної стабільності. Третє: чи можуть вони працювати разом «для світлішого майбутнього людства». У дипломатичній мові це називається пропозицією кондомініуму, тобто спільного правління світом двох держав, які поділили сфери впливу. Сі не просто пропонує не воювати. Він пропонує разом керувати. Тут же він чітко позначив валюту торгу: Тайвань назвав «найважливішим питанням» у відносинах, і якщо це питання не буде вирішене правильно, відносини опиняться у «небезпечному місці». У перекладі: ми готові правити разом, але Тайвань в нашій зоні впливу.

Все інше стає другорядним, слабким, і про це у Фукідіда є значно більш відомий опис. Грецька війна між Афінами і Спартою тривала 27 років. Прямих сутичок між двома гегемонами було небагато. Більшу частину війни вони перемелювали один одного через посередників. Маленькі грецькі поліси, які мали нещастя опинитися між двох вогнів, ставали полем чужої гри. Платея була повністю знищена. У Мітилені афіняни мало не вирізали все доросле чоловіче населення, наказ скасували в останній момент. Сіракузи стали могилою для афінського війська. Корфу, Мелос, Аргос. Усі ці назви сьогодні майже нічого не кажуть, але тоді це були живі міста з людьми, торгівлею і храмами. Війна великих перемолола їх на пил.

Справжня пастка Фукідіда не в тому, що дві великі держави можуть розпочати війну напряму. А в тому, що поки вони її не починають напряму, вони ведуть її чужими руками.

А коли дві великі домовляються не воювати, а правити разом, маленьким стає ще гірше. Бо тоді чужа гра ведеться вже не двома силами проти посередників, а двома силами разом, у координації, з поділеними зонами.

Фукідід описує це у Мелоському діалозі: афіняни прийшли до невеликого нейтрального острова Мелос і запропонували йому або підкоритися, або бути знищеним. Мелосці спробували апелювати до справедливості. Афіняни відповіли коротко: справедливість можлива лише між рівними по силі, а сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що мусять. Мелос знищили.

Чи не на цю пастку для слабких натякає Сі своєму потенційному партнеру, коли згадує Фукідіда? І світу треба боятися не війни двох наддержав, а їхньої змови?

Артем Біденко, медіаексперт та очільник Інституту інформбезпеки, сторінка у Facebook