Волинська трагедія як зброя Кремля

Тема складного історичного минулого дедалі частіше стає полем бою в сучасній гібридній війні. Росія системно використовує тему Волинської трагедії як інструмент інформаційної війни проти України та Польщі — про це у своїй великій колонці для авторитетного польського видання Dziennik Gazeta Prawna  пише відомий польський журналіст і публіцист Міхал Потоцький.

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну безпрецедентний рівень підтримки, яку Варшава надала Києву, став несподіванкою та серйозним ударом по геополітичних планах Москви. Проте російські спецслужби не полишають спроб підірвати цей союз зсередини, і головним тараном у цій стратегії залишається штучне роздмухування історичних конфліктів.

Як працює російська пропаганда

Російські інформаційні операції (ІПСО) навколо подій на Волині 1943–1944 років не мають на меті пошук історичної правди чи вшанування пам'яті жертв. Вони працюють за чіткими військово-політичними лекалами:

Радикалізація дискурсу: Російські ботоферми та агенти впливу в соцмережах штучно підсилюють найбільш радикальні голоси з обох боків. Українців намагаються зобразити «невдячними», а поляків — «агресивними ревізіоністами», які мріють про повернення колишніх територій.

Синхронізація з політичними подіями: Сплески дезінформації в медіапросторі чітко збігаються з важливими міжнародними подіями — самітами НАТО, голосуваннями за пакети військової допомоги Україні або виборами у Польщі та ЄС.

Підміна понять: Сучасна боротьба України за незалежність у російських наративах навмисно прирівнюється до найтемніших сторінок історії XX століття. Росія прагне викликати у польського суспільства емоційне відторгнення від допомоги біженцям та Хбройним Силам України.

Чому Москва атакує саме тему Волинської трагедії

Стратегічне партнерство між Варшавою та Києвом є одним із наріжних каменів безпеки у Східній Європі. Послаблення цього зв'язку, на думку Кремля, може призвести до сповільнення або часткового блокування логістичних маршрутів постачання західної зброї через польський кордон. Також зниження рівня політичної адвокації України в структурах Європейського Союзу та НАТО з боку Польщі. Водночас створення внутрішньої політичної напруги всередині обох країн, що відволікатиме ресурси від протидії реальній військовій загрозі.

Як протидіяти гібридній загрозі

Як зазначають аналітики, єдиним ефективним захистом від російських маніпуляцій є формула «пам'ятаємо минуле, але будуємо майбутнє разом». Протидія російській експлуатації Волинської трагедії вимагає кількох кроків.

Професійний діалог істориків. Питання ексгумацій, встановлення пам'ятників та наукових оцінок мають вирішуватися у кабінетах науковців та на рівні профільних інститутів національної пам'яті, а не на політичних мітингах чи в коментарях соцмереж.

Медіаграмотність. Суспільство як в Україні, так і в Польщі має навчитися розпізнавати емоційні тригери в новинах. Якщо історична тема подається в агресивному тоні з метою викликати негайну лють або образу — це ознака інформаційної атаки.

Спільні безпекові пріоритети. Усвідомлення того, що сучасний російський імперіалізм є екзистенційною загрозою і для Києва, і для Варшави, допомагає тримати правильний баланс у двосторонніх відносинах.

Висновок статті Михала Потоцького є чітким і важливим сигналом для обох суспільств: історію неможливо змінити, але її можна не дозволити перетворити на зброю в руках агресора.

Власне, зрілість українсько-польських відносин сьогодні вимірюється здатністю спільно протистояти маніпуляціям Кремля, захищаючи спільне європейське майбутнє.

«Ситуація з протистоянням між українцями і поляками має дуже глибоку історію. Ви бачили мої книжки, які налічують, можна сказати, тисячі сторінок і де я подаю генезу того, що відбулося на Волині. Я зосереджуюсь на колишніх підросійських територіях, тобто Волинська губернія, починаючи від поділів Речі Посполитої. Переважна більшість поляків вважає, що немає сенсу глибше копати. Натомість, французький дослідник Данієль Бовуа свого часу написав, що "волинська різанина жахлива, має глибокі історичні корені". І я ці корені досліджую.

Тобто показую, що оця ненависть, яка вихлюпнулася врешті в роки Другої світової війни, накопичувалася протягом півтора століття і значною мірою завдяки третій стороні. Тобто спочатку Російській імперії, а потім завдяки комуністичній більшовицькій Росії. Власне, російська сторона дуже вміло використовувала протистояння між українцями і поляками на теренах Правобережної України, а це три воєводства колишньої Речі Посполитої: Київське, Подільське і Волинське. І політика "поділяй і владарюй" принесла їм просто блискучі результати.

Вже в XIX столітті, в 1863 році руське селянство не вагалося у виборі між поляками і росіянами. Не зважаючи на те, що поляки їм теж обіцяли землю і волю. Але Росія дала їм щось більше. Вона їм це вже дала, ліквідувавши кріпосне право в 1861 році. Поляки тільки це обіцяли. І тому руські селяни, темні, неграмотні, задурманені православними попами, масово пішли, в так звані, селянські караули, нищачи повстанців, які можливо дійсно хотіли відновити Річ Посполиту, яка би враховувала інтереси трьох народів, а не двох.

І це був дуже неприємний сигнал для поляків, які зрештою так і не зрозуміли, чому це відбулося. І далі ми бачимо в 1917-1918 роках впливи російської чорносотенної пропаганди, впливи більшовицької пропаганди на селян. Тому що головною проблемою, що було? Земля. Земля, якою володіли польські поміщики і якої бракувало українським селянам. І в 1917-1918 роках вони майже повністю знищили поміщицьке землеволодіння на теренах східної Волині. Воно збереглося тільки на західній Волині, яка відійшла до Другої Речі Посполитої. Але весь міжвоєнний період ми бачимо знову ж таки постійне розкручування ненависті до Польщі й до поляків.

І зараз цим займалися вже не тільки чорносотенці, але займалася та ж сама православна церква, яка створила "Чорну сотню", і яка накручувала подільських і волинських селян проти польських землевласників. І селяни охоче записувалися до "Чорної сотні", тому що вона кинула гасло забрати всю землю в іновірців і передати руським "крєстьянам", не руським навіть, а "рускім крєстьянам".

І національна свідомість на Волині була практично відсутня. Коли приїхав Дмитро Вітовський агітувати волинських дядьків, щоб вони вступали в легіон Українських січових стрільців, то у відповідь почув: "А було би лучше, якби Росія повернулася. Тоді землі може було би більше і водка би потаніла". Ну і весь міжвоєнний період, Друга Річ Посполита — це тотальні впливи: з одного боку православної церкви, яка не змінила своєї сутності, зберігши свій чорносотенний характер, а з другого боку — комуністів.

Впливи Кремля були колосальні. Комуністична партія Західної України мала тотальну перевагу на Волині. Якщо взяти 1935 рік, то в ковельській тюрмі за спогадами Данила Шумука, активного на той час комуніста, потім радянського дисидента і в'язня радянських таборів, із 200 в'язнів 195 були комуністами і тільки п'ять — націоналістами. У 1939 році волинські селяни будували тріумфальні арки, вітаючи Червону армію. І період 1939-1941 років — це період активної агітації, як пишуть поляки, спаплюження періоду Другої Речі Посполитої, накручування ненависті. Тобто ситуація була дуже складною.

Польські історики часто говорять, що совєти були незацікавлені в цій різанині, що вони самі вжахнулися тому, що відбувалося. Це навіть не смішно, знаєте. Люди, які вимордували мільйони, мільйони людей мали раптом чогось вжахнутися.

А на Волині мала місце значною мірою селянська і громадянська війна. І це визнають навіть деякі польські історики. Але важливою була інспірація. Хто інспірував цей антипольський рух? Значною мірою це були комуністи. Марія Савчин згадувала, що в рядах УПА було багато агентів НКВС. Про це писали й німці в своїх рапортах, що окремі упівські загони, навіть того не підозрюючи, знаходяться під впливом Москви. А в 1944 році розкол УПА був настільки очевидний, що польське підпілля зафіксувало розкол у Волинській УПА — прорадянська частина пішла на з'єднання з совєтами, а націоналісти відійшли на захід.

Розумієте, наскільки мав бути оцей потужний вплив совєтів, щоб все це відбулося? До речі, коли говоримо про найвідоміші, найгучніші акції антипольські УПА, то акцією в Порицьку в 1943 році, коли в костелі знищили біля 200 поляків, керував такий собі Василь Левочко, якого пізніше бачили в мундирі капітана прикордонної служби НКВС, і якого в 1945 році УПА знищило з засідки біля Грубешова як ворожого агента.

До речі, про таємні зустрічі агентів НКВС зі своїми агентами в УПА в 1943 році взимку, якраз перед волинськими подіями, згадували учасники так званого "Кременецького товариства" в Варшаві. І особисто пан Яблонка, член цього товариства, розказував мені й редактору польської газети Томашу Сакевичу про ці таємні зустрічі.

Для чого потрібно була совєтам ця різанина? Тому що стояло питання кордонів 1 вересня 1939 року. Совєти логічно вважали, не буде поляків на Волині, про які кордони 1 вересня 39-го року можна говорити. Тут ми бачимо активний совєтський вплив чи зацікавлення совєтів в розгортанні цієї різанини».

(Цитата за сайтом Суспільне Тернопіль )

Довідка.

Волинська трагедія (у польській історіографії пол. Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») — обопільні етнічні чистки конфліктуючого польського та українського населення, здійснені Українською Повстанською Армією, що підпорядковувалися ОУН (б), військовими відділами ОУН (м), стихійними напівкримінальними формуваннями, як-от, сокирники і зеленівці та польською Армією Крайовою, Батальйонів Хлопських за участю польських батальйонів шуцманшафту, радянських партизанів та українського і польського цивільного населення у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Частина польсько-українського протистояння у Другій світовій війні, або, за Володимиром В'ятровичем, «Другої польсько-української війни»[6]. У ширшому сенсі, складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині. (Вікіпедія)

Фото - Українська делегація біля пам'ятника жертвам Волинської трагедії у Варшаві. 8 липня 2016 р./Getty Images/NurPhoto/Krystian Dobuszynski