Поточна ситуація із нафтовими санкціями проти росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Експерти Програми російських і білоруських студій Ярослав Чорногор, Антон Оксентюк і стажер Програми Владислав Войтенко підготували детальний аналіз попередніх результатів впливу санкцій та їхніх подальших перспектив.

Як відомо, 10 січня Міністерство фінансів США наклало наймасштабніший пакет санкцій проти виробничих і страхових компаній, торговельних суден і високопосадовців під контролем російського уряду, а також  проти іноземних осіб, що діють на його користь; також до санкцій приєдналася Велика Британія.

Формальною причиною їх введення назвали здійснення зобов’язань, взятих на себе в межах “коаліції цінової стелі” на нафту, що діє з метою зменшення доходів росіян від морського експорту нафти й нафтопродуктів. Попри значну увагу, попередня готовність москви до такого сценарію й втрати для неї впродовж перших тижнів залишаються мало зрозумілими.

Хоча цей пакет санкцій медійно подавався як такий, що  стосується нафтового сектора, він насправді є всебічним комплексним тиском на всі можливі джерела енергетичних й пов’язані з ними доходи.

Відповідно, було санкціоновано двох великих нафтових експортерів (“Газпром нефть” і “Сургутнефтегаз”) і 28 їхніх підрядників; 53 російські нафтосервісні компаній; 183 морські судна, більшість з яких є танкерами “тіньового флоту” і “Совкомфлоту”; 16 іноземних трейдерів і 9 фізичних осіб, пов’язані з ними; 2 компанії, що працюють над амбітним проєктом москви “Восток Ойл” (“LLC Vostok Oil” і “LLC Tagulskoe”); одного китайського оператора нафтового терміналу (“Shandong United Energy Pipeline Transportation Co. LTD”) і його підрядника (“Guangrao Lianhe Energy Pipeline Conveyor Co. LTD”); одну казахську корпорацію, пов’язані із “Совкомфлотом” (“Umbra Navi Shipmanagement Corp.”); дві великі російські страхові компанії (“Ингосстрах” і “Альфастрахование”); а також 28 російських діячів в енергетичній сфері.

Крім нафтової частини, блокуванню піддали 18 вугільних підприємств, 13  пов’язаних із ЗПГ компаній, 6 об’єктів з виробництва вогнетривких й абразивних матеріалів і одну  літійну компанію (“LLC Polar Lithium”). 

Потрібно також згадати  пом’якшувальні заходи у вигляді видання 8 ліцензійних дозволів підсанкційним особам у списку SDN США, яким у період лютого-червня 2025 р. (залежно від ліцензії) дозволяється проводити остаточні різного виду транзакції або оперувати на російському ринку.

За оцінкою лондонської EA Gibson Shipbrokers Ltd., 161 танкер зі списку може перевозити 1,4 млн барелів нафти в день, які найближчим часом будуть надходити в значно меншій кількості. Серед деталей є те, що з кількості підсанкційних суден активну участь в цьому році брали лише 122, у той час як 21 більше року не відвідувало рф. Це може говорити про те, що обмеження передбачали можливий швидкий перехід росіян на нові кораблі, роблячи тепер процес обходу санкцій більш тривалим і вартісним. У цілому, список США наразі містить більше 270 суден з 820-850, активних на кінець грудня 2024 р., маючи відношення до близько 42% всього (офіційного та неофіційного) морського експорту нафти москвою.

У першу чергу, потрібно надати контекст. Пакет 10-го січня чітко вписується в попередню низку рішень щодо посилення санкцій з початку 2024 р. Акцент на ролі США в цьому процесі пов’язаний з тим, що заходи американців визнаються успішнішими від інших союзників: так, Bloomberg повідомляв про те, що з 39 танкерів, внесених у попередні американські пакети, 33 після того більше не приймали вантажі у російських портах. Нещодавня публічна радикалізація довкола російсько-української війни, а також стабілізована за 2024 рік світова кон’юнктура цін на нафту із надлишком пропозиції на ринку в 725 тис. барелів на день, як повідомляє Міжнародне енергетичне агентство, також є важливими чинниками, які можуть пояснити такий крок: напевно, США намагалися через скорочення російських постачань зменшити ціну російської пропозиції й збільшити ціну на власну, що є вигідним для подальшого розширення спроможностей американської нафтової індустрії.

Відразу можна відмітити те, що обмеження в цьому пакеті значною мірою стосуються тих осіб, що є у власності або в підпорядкуванні влади росії; попри кількісно масштабну атаку на судна “тіньового флоту”, є суттєве більше включення найбільших виробників, постачальників і страховиків рф, які презентують вагому частину морського експорту нафти та нафтопродуктів. Крім великої кількості звичайних танкерів і супертанкерів, до списку додали танкери-накопичувачі, танкери-шатли, танкери-бункерувальники, судни постачання, суховантажі й навіть ЗПГ-танкери, що робить вразливими ті російські сорти нафти, які ще недостатньо представлені на світовому ринку й потребують спеціального обладнання. Попри те, що санкції були накладені й на європейських підрядників нафтових корпорація, очевидним є сконцентрування удару на азійський вектор торгівлі росії, на якому Китай та Індія зараз відповідають 81% всього морського експорту російської нафти: аналітичний центр Брукінгс повідомляє, що тепер під санкціями залишається близько 20% тихоокеанських кораблів “Совкомфлоту” і 60% тихоокеанської частини “тіньового флоту”.

Щодо ефекту цих санкцій не все однозначно. З однієї сторони, в перші дні дії обмежень близько ста активних суден ставали на якір або змінювали місце свого прибуття, ціни експорту барелів з російською нафтою в різних портах росії збільшувалися в межах $1,5 - 4, а середній щоденний прибуток супертанкерів у світі зріс на 10%. Демонструвалася збільшена активність на фінансовому ринку швидких контрактів, а сама ціна на російські сорти нафти після початкового вибуху щоденно падає з 20-х чисел січня і вже нижча середніх світових показників; виключенням є хіба що популярний в Китаї сорт ESPO, який вважається одним з найбільш перспективних. Керівники нафтопереробних заводів в Китаї та Індії повідомляли, що готуються до великих затримок у постачанні розміром до 800 тис. барелів у день упродовж наступних 3-6 місяців, коли ліцензійні дозволи перестануть працювати й ефект від санкцій буде найбільше відчуватися.

Однак навіть таке суттєве посилення тиску не долає остаточного бажання купляти експортну продукцію росії. Зокрема, приватні переробні заводи азійських країн, доля яких значно більше залежать від цін зі знижкою на російську нафту, менше бажають зберігати обережність в дотриманні санкцій; також прикметним є те, що Індія продовжила контракти з великими і підсанкційними російськими страховими компаніями й навіть розширила їхню кількість. Деякі судна з “тіньового флоту” не вказують своє місце призначення або вимикають навігаційні датчики, при цьому фактично рухаючись до портів покупців російської нафтової продукції. Враховуючи те, що під санкціями “коаліції цінової стелі” нині перебуває лише 10% світового танкерного флоту, рф залишається спроможною мобілізувати нові засоби й створити нові фіктивні юридичні особи, хоч це і передбачає більше ризиків і витрат. Хоча тепер передбачений механізм вторинних санкцій, без систематичної активності вплив заходів може вчергове стати обмеженим, що значно залежить від результатів ревізії зовнішньої політики США адміністрацією Трампа.

Мало хто зазначає, але нам також помітна попередня бюджетна підготовка рф до нафтових санкцій. Так, у федеральному бюджеті 2025 р. на нафтогазові доходи було закладено 10,9 трлн рублів, що є меншим від 11,3 трлн рублів у 2024 р. При загальному рекордному збільшенні всіх витрат до 41,5 трлн рублів частка нафтогазових доходів має зменшитися з 31,3% до 27,1%, оскільки дедалі більше акцент зміщується на посилене оподаткування і збільшення зборів. Та варто зауважити, що в бюджеті була передбачена ціна на російську нафту в межах 70 дол., а також закладені різке зменшення надходжень від податку на видобуток корисних копалин і збільшення субсидіювання нафтопереробників. Через це, можна стверджувати, що на думку російських чиновників морські експортні доходи все одно мають залишатися високими. Тому здається правдивим, що попри передбачливість підняття ставок зі сторони американців росіяни й надалі будуть докладати значних зусиль для стабілізації світового нафтового ринку, не дозволяючи здійснювати в ньому різких структурних змін проти своїх інтересів.

Так само треба згадати про діяльність групи ОПЕК+, до якої належить рф. У цьому контексті цікаво в подальшому відстежувати темпи російського видобутку нафти та зміни позиції нафтовидобувної групи стосовно американських пропозицій наповнити ринок новою нафтою для зниження цін. Якщо щодо першого аспекту відомо про плани москви зменшувати видобуток нафти з кінця березня в умовах, коли росіяни й так займалися надмірним виробництвом нафти й нафтопродуктів всупереч узгоджених рішень у межах картелю експортерів “чорного золота”, то щодо другого промовисто говорять результати міністерської спостережної комісії 3-го лютого. Так, за словами віце-прем’єра рф Алєксандра Новака, ОПЕК+ не змінює планів щодо початку видобутку у квітні 2025 р. у зв’язку з очікуваним зростанням попиту, особливо в контексті збільшення запитів зі сторони КНР як найбільшого імпортера сирої нафти у світі. Також було домовлено, що сам формат співпраці учасників організації буде збережено до кінця 2026 р. Враховуючи те, що плани щодо початку збільшення видобутку ОПЕК+ уже тричі зміщувалися через незадовільний рівень цін нафти, і те, що адміністрації Трампа для подолання макроекономічних дефіцитів потрібна ціна, за оцінками, в межах 60-70 дол. за барель, між сторонами не виникає умов для своєрідної “домовленості”, що є вигідним сценарієм для росії. Також експерти зазначають, що самотужки компенсувати об’єми рф американці не зможуть через проблеми із власними нафтовими запасами й собівартістю поточного нафтового промислу. Тим паче, що агресивна риторика американського президента стосовно інших видобувачів нафти не є новиною й вже отримала відпір за його першої каденції; тоді ситуацію змінила лише глобальна фінансово-економічна криза в умовах пандемії 2020 р., під час якої необхідно було об’єднати зусилля конкурентів для порятку своїх нафтових індустрій.

З іншої сторони, для москви усе рівно залишається невигідним збільшення тиску на себе й своїх ключових енергетичних партнерів у вигляді Ірану й Венесуели зі сторони США, оскільки занадто сильне збільшення дефіциту пропозиції може спровокувати ранній початок збільшення видобутку нафти, що призведе до потрібного американським політикам сповільненого падіння цін. Це може внести більше розбіжностей між росією й Саудівською Аравією, ще одним мегавиробником нафти, яка не хотіла би в такий спосіб втрачати свій прибуток. У такому випадку, дії членів організації будуть щонайменше обережними й не радикальними по відношенню до американських пропозицій. У цьому розумінні, кремль має намагатися хоча би риторично зобразити бажання вести перемовини про “врегулювання конфлікту”, щоб не наразитися на американський тиск. Загалом, подальший розвиток подій залежить від єдності ОПЕК+ і серйозності намірів адміністрації Трампа намагатися “заморозити” відкриту ворожість України і росії.

Підсумовуючи, найгостріші проблеми для нафтового експорту росії ще не сформовані й відобразяться найближчими місяцями. Особливістю ситуації залишаються досить швидка адаптація гравців до змін на нафтовому ринку через попереднє оголошення про введення санкцій у кінці грудня 2024 р. й вже значний за розміром “тіньовий флот”; це наводить на думку про те, що для кремля терміни повернення на свої звичні морські потужності цього разу можуть виявитися швидшими без систематичного тиску на нього й без утворення розломів у відносинах учасників ОПЕК+. Через це Україні як головному бенефіціару падіння цін на російські сорти, в подальшому буде важливо відстежувати нові поповнення активними суднами-постачальниками нафти для передачі актуальної цікавої інформації партнерам; адвокувати посилення вже прийнятих заходів в адміністрації Трампа (або ж протидію їх зняття у Конгресі США); звертати увагу європейців на рекордно зростаючий імпорт зрідженого природного газу з росії, що, на думку знавців енергетичних ринків, може потенційно стати новим прибутковим і перспективним елементом не тільки російського експорту природних копалин, але й інших країн із значними запасами природного газу. Тому найвигіднішим для України буде подвійне блокування як нафтових, так і газових активів росії, що можна запропонувати американським представникам в якості заходів енергетичної стратегії.

Ілюстрація –  ua.depositphotos.com