Мала бути Рада миру, а все почалося з погрози війни

Одразу з моменту свого заснування нова Рада миру, створена президентом США Дональдом Трампом викликала шалені суперечки в Європі. Італійська преса різко розкритикувала цю ініціативу, підкреслюючи її неоднозначність, глобальні амбіції та потенційні загрози для сучасного міжнародного порядку. Чи справді «клуб миру» замінить ООН, чи стане політичним інструментом для найбільших світових гравців?

Такі італійські щоденні газети, як «La Repubblica», «La Stampa» та католицька «Avvenire» одноголосно підкреслюють, що інавгурація Ради миру відбулася в атмосфері, далекій від консенсусу та міжнародної єдності. «Життя Ради миру почалося з загрози війни», – пише «La Repubblica».

Це пряме посилання на промову Дональда Трампа, в якій він не лише оголосив про фінансову підтримку сектору Газа, а й погрожував Ірану, відзначає портал RMF24. 

Італійська щоденна газета не приховує своєї іронії, пишучи про «парадокс» нового органу, який теоретично має прагнути миру, але на практиці починає свою діяльність із різких слів та політичної напруженості.

«Рада між війною та миром»

Італійська преса також широко коментувала неоднозначності навколо функціонування Ради миру. «Це рада між війною та миром, оголошенням про виділення грошей сектору Газа та погрозами Ірану», – підсумовує La Repubblica. Газета зазначає, що президент Трамп «змішує лестощі з попередженнями та ставить Організацію Об’єднаних Націй під свій нагляд».

Також не бракує критики самої концепції нового органу. La Stampa попереджає на першій шпальті: «Рада миру контролюватиме ООН». Газета наголошує, що Рада спочатку звернеться до сектору Газа, а потім «до решти світу», що чітко вказує на глобальні амбіції ініціативи Трампа.

«Рада миру, яка зібралася у Вашингтоні, оголосила про фінансування, підтвердила зобов’язання та глобальні амбіції. Однак вона не вирішила ключового питання: хто здійснюватиме фактичну владу в секторі Газа та за яких умов може відбутися роззброєння ХАМАС і виведення ізраїльських військ», – прокоментував італійський дипломат Етторе Секі.

Секі також наголошує на фінансовому аспекті членства в Раді, називаючи це «монетизацією членства». Він зазначає, що постійне місце в Раді коштує мільярд доларів, що викликає питання щодо доступності та прозорості цього «клубу миру». «З цієї точки зору, мир більше не є багатостороннім суспільним благом, а залежить від розсуду президента», – оцінює дипломат.

Європа розділена, Ватикан відсутній

Італійська преса наголошує на нездатності Європи досягти спільної позиції щодо Ради миру.

«Ця фрагментація не є випадковістю; це наслідок. Одні приєднуються, інші спостерігають, а ще інші відмовляються», – зазначає Секі. Рішення Ватикану не приєднуватися до Ради, захищаючи першість ООН у врегулюванні криз, є особливо показовим. «Відсутність Святого Престолу послаблює моральну легітимність Ради», – наголошує італійський коментатор.

Багато країн вирішили брати участь у Раді миру, але лише як спостерігачі, що, як зазначає дипломат, також не є гарним рішенням. «Статус спостерігача – це менше з двох зол, але він має свою ціну; він легітимізує Раду без права голосу», – пояснює Секі.

Символічні жести та медіаімпульс

Католицька щоденна газета «Avvenire» також не приховує свого скептицизму щодо нового органу, називаючи Раду «клубом миру». Газета Італійської єпископської конференції наголошує, що Трамп відкрив роботу Ради в будівлі, що носить його ім'я, а атмосфера була «щось середнє між геополітичним самітом та корпоративною зустріччю, з короткими промовами, слайдами та естетикою глобальної бізнес-зустрічі».

До складу Ради входить багато країн, якими правлять авторитарні або напівавторитарні лідери, що, як зазначає «Avvenire», викликає додаткові питання щодо справжніх цілей та цінностей нового органу.

Італійська преса також звернула увагу на символічні жести, що супроводжували інавгурацію. Президент Дональд Трамп вийшов на сцену для групового фото з лідерами під пісню Умберто Тоцці 1979 року «Gloria», яку виконувала Лаура Браніган. Цей медійний ажіотаж підкреслює той факт, що нова ініціатива має не лише політичний, а й піар-вимір.