Сміттєпереробний скандал у Львові: як одна будова обернулась проблемою для України в Європі

Юрій Кміть

Член Національної спілки журналістів України, співзасновник ІА "Західний інформаційний фронт" і Білоруського інформаційного центру у Львові.

Упродовж останніх двох тижнів польський інформаційний простір буквально вибухнув публікаціями про конфлікт між Львівською міською радою та польською компанією Control Process S.A., яка будувала сміттєпереробний завод у Львові. Те, що ще рік тому подавалося як приклад успішної співпраці України та Польщі у сфері відбудови та екологічної модернізації, сьогодні дедалі частіше описується польськими журналістами як приклад правової невизначеності та ризиків роботи в Україні. 

Особливу увагу привертає той факт, що скандал виходить далеко за межі господарського спору. У польських медіа він уже став політичним питанням, питанням довіри до української держави та тестом готовності України до європейської інтеграції. 

Як змінювалася тональність польських ЗМІ

Ще у 2025 році більшість польських видань подавали проблему як звичайний конфлікт між замовником та підрядником. Львівська влада звинувачувала виконавця у затримках, а польська сторона говорила про проблеми із фінансуванням та виконанням зобов'язань міста. 

Однак навесні 2026 року ситуація кардинально змінилася. Після низки рішень арбітражних органів FIDIC та подальших рішень арбітражу ICC у Парижі значна частина польських медіа почала розглядати справу вже не як господарський спір, а як питання дотримання Україною міжнародних контрактів та арбітражних рішень. 

Особливо переломним моментом стали повідомлення від 29 травня про недопуск представників компанії та польської дипломатичної установи на територію будівництва. Саме після цього заголовки почали набувати значно жорсткішого характеру: «Львів викинув польську компанію з будівництва»; «Польську фірму обікрали»; «Сигнал тривоги для польських інвесторів в Україні»; «Тест для майбутньої відбудови України». 

Фактично інформаційна рамка змінилася з питання «Хто винен?» на питання «Чи безпечно польському бізнесу працювати в Україні?».

Найнебезпечніше для України — не сам конфлікт, а його сприйняття

Для польського читача сьогодні виглядає так:

• польська компанія заявляє про виконання близько 95% робіт;
• компанія виграла низку арбітражних спорів;
• рішення міжнародних арбітражів не виконуються;
• підрядника усунули від об'єкта;
• на території залишилося майно на мільйони євро;
• конфлікт вийшов на міжурядовий рівень. 

Навіть якщо частина цих тверджень є позицією лише однієї сторони спору, для формування громадської думки це вже не має вирішального значення.

У міжнародному бізнесі діє проста логіка:  якщо інвестор не впевнений у захисті контракту — він не інвестує. Саме ця теза дедалі частіше звучить у польських економічних виданнях. 

Чому це небезпечно саме зараз

Польща сьогодні є:

• одним із головних торговельних партнерів України;
• одним із найбільших інвесторів у майбутню відбудову;
• ключовим політичним союзником України в ЄС;
• державою, яка традиційно виступала адвокатом української інтеграції до Європейського Союзу.

Саме тому будь-який конфлікт між українським муніципалітетом та польським інвестором автоматично стає політичним питанням. Особливо небезпечним є те, що тема почала виходити за межі економічних ЗМІ та потрапила до політичного середовища Польщі. 

Вплив на переговори про вступ України до ЄС

Офіційно жоден сміттєпереробний завод не може заблокувати вступ України до Європейського Союзу. Але проблема полягає в іншому.

Європейська комісія оцінює не окремий завод, а принципи:

- верховенство права;

- захист права власності;

- виконання контрактів;

- виконання арбітражних рішень;

- рівність українських та іноземних інвесторів перед законом.

Саме ці критерії є основою переговорних кластерів щодо членства України в ЄС. Якщо ж у Брюсселі виникне враження, що міжнародні арбітражні рішення можуть ігноруватися на місцевому рівні, це стане аргументом для противників розширення Євросоюзу.

Особливо це стосується країн, де вже існує втома від підтримки України.

Польський фактор

Найбільш тривожним наслідком є поступова зміна суспільних настроїв у Польщі. Ще у 2022 році Україна сприймалася як держава-жертва агресії, якій необхідно допомагати. Але у 2026 році польський виборець дедалі частіше ставить інше питання: «А чи буде Україна чесним партнером після війни?»

І саме такі історії, як-от,  конфлікт довкола Львівського сміттєпереробного завіоду, починають визначати відповідь н це питання. Коли польський громадянин читає, що польська компанія виграла міжнародний арбітраж, але не може потрапити на власний будівельний майданчик, він починає сумніватися не лише у Львові чи мерії Львова. Він починає сумніватися в Україні загалом. 

Що повинна зробити українська влада?

Якщо Київ хоче мінімізувати збитки від цього скандалу, необхідні негайні дії.

1. Максимально публічний та прозорий аудит проекту за участі: ЄБРР, представників ЄС, незалежних міжнародних експертів, польської сторони.
2. Публічне підтвердження безумовної поваги до міжнародного арбітражу незалежно від того, яка сторона спору має рацію.
3. Створення окремого механізму захисту іноземних інвесторів у проектах відбудови України.
4. Виведення спору з політичної площини назад у юридичну.

Що більше сторони обмінюються політичними заявами, то більше програє міжнародний імідж України.

Замість висновка

Скандал навколо сміттєпереробного заводу у Львові давно перестав бути локальним господарським конфліктом.У польському інформаційному просторі він уже перетворився на символом значно більшої проблеми - питання довіри до України як майбутнього члена Європейського Союзу та безпечного місця для інвестицій. 

Тому для України сьогодні на кону стоїть не лише один завод вартістю кілька десятків мільйонів євро.На кону стоїть значно більше — довіра тих держав і компаній, які завтра повинні вкладати десятки мільярдів євро у відбудову країни після війни. І саме від того, як буде вирішено львівський конфлікт, багато хто в Європі робитиме висновок про те, якою буде Україна після перемоги.