25 грудня чи 7 січня: коли насправді Різдво?

Після того, як у Литві з'явився екзархат православної церкви Константинопольського патріархату, частина православних перейшла на новий календар. Чи довелося щось змінювати у звичних традиціях святкування головних церковних свят, у тому числі Різдва, з переходом на звичне для всіх літочислення, - з цим питанням російська служба Радіо ЛРТ звернулася до священника Ґінтараса Сунґайли.

- Як так вийшло, що Різдво православні християни святкують у різний час?

- Цікаво, що, якщо ми відкриємо Мінею, церковну книгу зі святковими текстами церковнослов'янською мовою, ми побачимо, що Різдво Христове святкують 25 грудня. І якщо ми подивимося на історію, до революції 1917 теж завжди у людей під час Різдва Христового був у календарі день 25 грудня. Адже раніше цивільний і церковний календарі збігалися, тож ніхто навіть не замислювався, що це інший день. Усі святкували 25 грудня. А 1 січня, у Новий рік, усі святкували Обрізання Господнє і свято Василія Великого разом із новим цивільним і церковним роком.

І тільки після революції з'явилася ця розбіжність, коли цивільний календар пішов своїм шляхом, а церковний календар у тодішньому Радянському Союзі та в Югославії залишився таким, як і був. 1923 року в Константинополі відбувся Всеправославний собор, у якому брали участь глави різних помісних православних церков. І цей собор відновив церковний календар.

І в різних країнах: у Греції, у Румунії, у Болгарії, в Олександрійському Патріархаті, в Африці, у більшості помісних православних церков цей церковний календар і цивільний календар збігаються. Саме тому, що було це оновлення. Але через трагічні історичні події в Югославії та в Радянському Союзі цього оновлення не відбулося. Церква залишилася зі своїм календарем, а комуністична влада оновила цивільний календар. Так виникнула ця розбіжність.

Виняток, мабуть, те, що в Єрусалимі дуже важко домовитися з різними конфесіями щодо поклоніння святим місцям у різні часи, у різні свята. Вони вирішили не переходити на новий календар доти, доки всі православні церкви не будуть єдині в цьому календарі. І тому для православної людини, яка глибше знає традицію, так чи інакше свято Різдва Христового – 25 грудня.

Старий календар прийнятий ще Юлієм Цезарем, язичницьким імператором, через нього 25 грудня наставало пізніше, ніж показує цивільний календар. Але це те саме 25 грудня.

- Яка різниця у святкуванні Різдва за старим і за новим календарем?

- Усі православні традиції щодо святкування Різдва у новому календарі залишаються такими самими. Але я сказав би, живучи в Литві, що новий календар полегшує святкування різних свят.

Тому що, звичайно, тоді 25-26 грудня – це не робочі дні, навіть і 24-ту, у Святвечір. І Новий рік 1 січня  - це теж церковне свято. А коли ми ще святкували за старим календарем, то Новий рік випадав на різдвяний піст. І різні віряни по-різному вирішували це питання. І навіть іноді так трапляється, що подарунками люди обмінюються на Новий рік, а потім лише настає Різдво. А зараз, коли різдвяний піст закінчується 24-го, на Святвечір, найсуворішим постом цього дня, а Новий рік – це вже окреме свято, тоді, здається, якось усе на своїх місцях.

- Чи не було вам складно як священникові переходити на новий календар?

- Не було. Звичайно, різні практичні складнощі теж з'являються, бо маю змішану сім'ю: маму православну, батька – католика. І раніше було зручно, що 25-го можна було поїхати привітати католиків, друзів, родичів тощо, а 7 січня вже святкували у церкві на православній літургії.

Нині ж 25-го доводиться самому служити. Значить, нікуди поїхати я не можу, і вже тільки з тими, хто у Вільнюсі живе, можу цього дня святкувати, зустріти Святвечір тощо. Але, звичайно, я трошки з посмішкою це кажу, це такі в лапках складнощі, але, у принципі, я сам дуже радий, що зараз з'явилася така гармонія між церковним та цивільним календарем, і вже святкові церковні дні – не робочі дні, а Новий рік – не під час різдвяного посту. Усі святкують Різдво, і я теж святкую Різдво.

- А що із домашніми традиціями? Чи відзначається святкування дома від того, як було раніше, коли ви служили у московському патріархаті? Чи ви теж щось змінили у Константинопольській церкві?

- Домашні традиції, звичайно, найбільше пов'язані із традицією сім'ї, з традицією того народу, якому належать люди. І, скажімо, у мене, бо моя мати українка, а батько литовець, завжди в сім'ї було поєднання двох народних традицій – литовських та українських. Але насправді українські традиції доволі близькі до литовських. Наприклад, там теж є на столі у Святвечір 12 різних страв, чекають на першу зірку і так далі. Й інші деякі подібності є, наприклад, католики в Литві перед тим, як їдять страви на Святвечір, ламають облатку, а в Україні, принаймні, в західній її частині, не знаю, як у всій Україні, люди приносять з церкви проскурку. І спочатку ламають і споживають проскурку, а вже потім – їдять інші страви. Тобто мені це трохи навіть легше, бо є такі подібності у традиціях моїх батьків.

Але, звичайно, якби ми поїхали до росії, Греції, Болгарії, у кожного народу ми побачили би різні традиції. Нашого всесвятішого патріарха Варфоломія, коли він був у Литві, також дехто запитував: а якщо Константинопольський патріархат, чи не треба щось змінювати у звичаях і так далі? І він наголосив, що християнство – це не етнічність і не народність, як у нас у сім'ї, у народі прийнято, так усе й дотримуємося. І він наголосив, що християнство — це не етнічність. і не народність, як у нас у сім'ї, у народі заведено, так усього й дотримуємося.

Є, звісно, якісь спільні церковні принципи, загальні принципи служб, вони спільні скрізь, але церква – це не народність і не етнічність, тому кожна сім'я дотримується тих традицій, що є в цій сім'ї.

- А що стосується церковних правил, того ж посту, припустимо, він не став тепер суворішим чи, навпаки, можливо, легше його дотримуватися?

- У всіх православних церквах загальні правила посту схожі. І у 2016 році під час Критського всеправославного собору обговорювали питання посту, і якраз глави помісних церков дійшли висновку, що поки що рано щось змінювати, бо життя різних людей у різних країнах сильно відрізняється.
В Олександрійському патріархаті в Африці деякі люди взагалі не мають їжі, для них м'ясо – розкіш, і всі ці пісні правила дуже дивні для них. Так, скажімо, десь у північних краях, якщо поїхати ще далі, до Скандинавії особливо, то ми можемо побачити, що, скажімо, морепродукти чи червона риба може бути предметом розкоші, тоді як м'ясо – це зовсім не розкіш. Тому загальні правила залишили чинними. Звичайно, завжди треба обговорити ці правила з духовним отцем, пристосувати до сімейного життя, якщо у людини є сім'я, до свого здоров'я теж, тому що всім людям дотримуватися одного стандарту, звичайно, неможливо.

А загальні правила, якщо говорити про різдвяний піст, такі ж. Можна сказати, є три основні періоди. Так, спочатку до свята Введення у храм Пресвятої Богородиці, тобто до 21 листопада за новим календарем, – це ще входження в піст. Тоді після цього свята основна частина посту, де ми вже чуємо деякі різдвяні співи-пісні в церкві і входимо у празник. Потім п'ять останніх днів посту – вони найсуворіші, і 24 грудня за новим календарем, у Святвечір, – найсуворіший піст.
І часто люди, які не можуть протягом усього посту дотримуватися правил, дотримуватись цього посту, вони хоча би наприкінці цих п'яти останніх днів або особливо 24-го числа намагаються постити, щоб якось гідніше зустріти свято Різдва Христового.

Усі ці дати та періоди у всіх православних церквах збігаються, і мені здається, що з новим календарем навіть трошки легше мислити, тому що виходить, що піст розпочинається в середині листопада, 15 листопада, закінчується 25-го, через 8 днів – 1 січня, минає Новий рік; усе це круглі дати, їх легко запам'ятати.

Довідково від ЗІФ

Екзархат Православної церкви Константинопольського патріархату на початку 2024 року став альтернативою Литовській вільнюській архиєпархії російської православної церкви, підпорядкованій колишньому агентові кдб патріарху Кіріллу (гундяєву) у Москві, писав ZBRUC.

За словами о. Ґінтараса Сунґайли (Gintaras Sungaila), структура створена за соборним правом після приїзду екзарха Вселенського патріарха Константинопольського в Литві, естонського священника Юстінуса Ківілоо (Justinus Kiviloo).

Православні християни в Литві, згідно із законодавством цієї країни, однією з дев'яти традиційних релігійних громад, тому визнання Константинопольського екзархату не потребувало додаткового рішення про визнання громади з боку литовського Сейму. Тож у Литві, як і в Україні, є дві православні громади: одна належить до московського патріархату, інша – до Константинопольського.

Литовський екзархат Константинополя у Литві має десять приходів у різних містах Литви, де богослужіння відправляють литовською, білоруською, українською та церковнослов’янською мовами, .

Згідно з інформацією у Вікіпедії, у червні 2022 року митрополит Віленский і Литовський Іннокентій (Васільєв) з московського патріархату на підставі рішення церковного суду Віленсько-Литовської єпархії позбавив священного сану колишніх кліриків єпархії: Ґінтараса Сунгайлу, Віталія Моцкуса, Володимира Селявка, Георгія Ананьєва, Віталія Даупараса. Наприкінці липня того ж року це рішення затвердив Кірілл.

Згадані священники не погодилися з цим рішенням і подали апеляцію на ім'я Константинопольського патріарха Варфоломія. І вже 17 лютого 2023 року за рекомендацією патріарха Варфоломія Священний синод Константинопольської православної церкви відновив їх у священному сані. У Константинополі разом із тим зазначили, що рішення московської церкви щодо цих п’ятьох священників не ґрунтувалися на церковних умовах, а випливали з їх «виправданого неприйняття війни в Україні.

У березні 2023 року патріарх Варфоломій прибув до Литви з офіційним триденним візитом, зустрівся із керівництвом країни й обговорив тему створення екзархату в Литві. Тодішня прем'єр-міністерка Литви Інґріда Шимоніте заявила, що втілення такої ідеї допоможе не лише православним литовцям, а й тим українцям, які знайшли притулок у країні після російської агресії, а також білорусам, які знайшли притулок від репресій у себе на батьківщині.

Головне фото – Ґінтарас Сунґайла / Ю. Стацявічюс / LRT