Загроза з тилу

Зі сумом розумію, що майже ніхто не розуміє хоча би приблизно масштаб впливу росії на наш інформаційний простір. І що ворог успішно реалізує свою стратегію, автором якої вважається герасимов, коли бойові дії є фоном для інформаційних і диверсійних впливів.

Це може здатися маразмом, під час війни такої інтенсивності, але подумайте тверезо: звідки зараз найбільша загроза поразки? З фронту, де попри всі складності, ЗСУ тримає оборону, а операції спеціальних сил та розвідки завдають ударів по тилу? Очевидно що ні.

Загроза – з тилу, де проблеми з мобілізацією, дуже скоро почнуться з грошима та, вочевидь, відновляться і з західною допомогою. І це стається не само собою, не тому що українці тупі, не люблять країну – умовно 77% їх звичайні громадяни європейської країни. Такі самі, як ті, що голосуватимуть за Трампа, голосували за Ле Пен і скоро голосуватимуть за лейбористів у Британії.

Ворог два роки наполегливо працював, щоби зламати опірність українців, і йому це майже вдалося. Тим більше, що він мав підстави на це сподіватися. Можна навіть порахувати приблизно, що серед тих, хто повірив у 2019 Зеленському, умовно 90% вірили у "треба припинити стріляти", а серед прихильників Порошенка точно було щонайменше 50%, хто повірив у "АТО за два тижні" та "треба перемога в один тур".

Цифра 77% на малюнку виключно через те, що нейромережа вперто малювала її замість 75%) Але справа не в цьому. Неважливо скільки їх, 70 чи 80 відсотків, важливо розуміти їх головну характеристику – схильність вірити у прості рішення складних проблем та сподівання на лідера, який їх забезпечить, незалежно від прізвища. І от на них і полюють ті, хто виконує стратегію герасимова.

Зараз багато хто дивується, чому волонтерські збори отримують 20 репостів, а меми про ТЦК – 5000. Але ж зрозумійте, що якщо ви бачите ці репости у фейсбук, то швидше за все це ті самі люди, що у 2022 репостили волонтерку. Ваша бульбашка у фейсбук не змінилася, змінилися її настрої. І більше немає тих, хто за годину накидає вам на теплік, проте є ті, хто платить гроші Стахіву за навчання як протидіяти ТЦК. І не тільки йому.

Учора я трохи писав про те, як росія прочавила свої наративи через ці мережі. І мушу також додати, що чим більше ви лаєтесь на цих людей, чим більше ображаєте – тим більш переконані вони стають у своїй поведінці.

Що зараз робить росія? Вона створює відчуття постійної загрози без надії на її подолання. Іншими словами – умови, щоби переконати українців, що спротив не має перспектив. Цьому сприяє і знищення енергетики на початку весни, коли довгі 6 місяців до холоду. Це і нові напрямки атак, і знищення таких об'єктів як друкарня Vivat.

Ворог посилює і поширює будь-яку "зраду". В їх стратегії неважливо чого саме ми будемо боятися, головне – зламати волю до опору. Тим більше в умовах, коли всі пасіонарії на фронті та не можуть впливати на настрої тилу, а інколи – в емоціях тиснуть на ті ж точки болю, що і ворог. Умовно, зневага до тих, хто боїться йти на фронт, яку часто можна було прочитати рік тому, як і взагалі повторення мантри про с@икунів та страхи, працювала тільки на її посилення. Заклики силою вплинути на когось – демонстрували відчай нас і правоту ворога. Зрештою, я теж припустився нещодавно цієї помилки...

Треба усвідомити, що ми не змінимо ці 77% українців. І говорити зараз їм, що якщо Україна програє війну – скрізь буде Буча, не має сенсу. Вони не повірять, а якщо і повірять, то впевнені, що їх це омине. І, зрештою, досвід показує, що українці прилаштовувалися в російській окупації. Пасіонаріїв вирізали одразу, ще частину – знищували з якихось міркувань, а покірні – переважно виживали.

Тому нам потрібно змінювати розуміння війни, важливість ліквідації російської агентури в тилу і кричущу необхідність почати воювати на рівні інформаційних впливів. Саме почати, бо вся інформаційна політика держави та навіть громадянського суспільства до сьогодні – не про це. Навпаки, ми сваримося через різні другорядні причини, створюючи лінії розколів і недовіру один до одного. Мій улюблений приклад – один відомий громадський діяч, який поєднує правильні речі з відвертим просуванням ліберального світогляду як безальтернативного майбутнього країни. Хоча він сам чудово розуміє, що це підтримує навіть не більшість українців.

Ось такого нам не треба.

Юрій Гончаренко, керівник проєкту InfoLight.UA, сторінка у Facebook