ЗСУ спростовують фейки з фронту, якими кремль тисне на Трампа, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Кадрові перестановки в мзс рф, погіршення економічної ситуації, активізація російської «м’якої сили» та спроби кремля нав’язати США власний наратив про «неминучість» поразки України — в рамках Програми російських і білоруських студій експерти Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, у якому розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Внутрішньополітичні новини

Новий заступник міністра закордонних справ РФ

Протягом останнього тижня в росії відбулася важлива кадрова зміна в її дипломатичному корпусі, яка дозволяє говорити про нову спробу москви здійснити «реанімацію» своїх проєктів, спрямованих на просування російської «м’якої сили».

Йдеться про путінський указ від 9 грудня щодо призначення російського дипломата Алєксандра Алімова новим заступником міністра закордонних справ росії. Він — кар’єрний дипломат, який обіймав різні керівні посади ще з 2007 року та багато років працював на напрямі міжнародних організацій.

Так, Алімов протягом п’яти років — з 2017 по 2022 роки — був заступником постійного представника рф при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві. З 2022 року він обіймав посаду директора департаменту з багатостороннього гуманітарного співробітництва та культурних зв’язків МЗС рф. Зокрема, саме він працював над проведенням російського аналогу «Євробачення» — так званого «Интервидения». А у 2023 році очолив підсанкційний фонд «Русского мира», який займається фінансуванням різноманітних проросійських проєктів за кордоном.

Таким чином, Алімов уже безпосередньо працював із темою російської «м’якої сили». Його підвищення може свідчити про наміри кремля інтенсифікувати цю сферу, адже за останні роки, особливо після початку повномасштабного вторгнення, відповідні російські проєкти перебувають у стані низької ефективності.

Не виключено, що путіну імпонувала діяльність Алімова на «культурному» напрямі. Це означає, що найближчим часом можна очікувати активізації фінансування росією закордонних проєктів, формально пов’язаних із просуванням іміджу москви. Передусім це стосується країн Глобального Півдня, де росія прагне посилити власний інформаційний вплив.

Поточна економічна ситуація в РФ

Економічна ситуація в російській федерації демонструє разючий розрив між офіційними прогнозами зростання та суворою реальністю, з якою стикаються пересічні громадяни й підприємства. Аналіз макроекономічних показників та споживчої поведінки свідчить про глибокі структурні дисбаланси, спричинені пріоритетом воєнних витрат і зовнішніми обмеженнями.

Ситуація на споживчому ринку є яскравим індикатором системних проблем. Центробанк рф фіксує масовий перехід населення до режиму економії, що проявляється у зміщенні попиту на дешевші категорії товарів та зростанні залежності від акцій і розпродажів. Цей тренд підтверджується й динамікою цін: найбільше з початку повномасштабного вторгнення подорожчали не предмети розкоші, а товари першої необхідності та ліки — зокрема, сірники (зростання на 95%) і анальгін (на 88%). Це прямо вказує на зниження купівельної спроможності та зростання бідності.

Парадоксально, але на тлі масової економії населення демонструє рекордне зростання кредитної заборгованості, яка перевищила 38 трлн рублів. Частково це зростання пояснюється відкладеним попитом та активним оформленням іпотеки напередодні очікуваного посилення умов кредитування. У результаті громадяни змушені брати нові позики, щоб підтримувати рівень споживання, від якого формально відмовляються.

Водночас фінансова стабільність самої держави зазнає тиску. Початковий план Мінфіну щодо дефіциту бюджету на 2025 рік у розмірі 1,2 трлн рублів був переглянутий до 5,7 трлн рублів (2,6% ВВП). Таке різке зростання зумовлене як подальшим збільшенням видатків (у тому числі через високу ключову ставку, яка здорожчує обслуговування боргу), так і скороченням доходів на тлі уповільнення економіки та падіння ціни на нафту Urals. Зрив «нормалізації фіскальної політики» змушує владу готувати жорстку бюджетну консолідацію з 2026 року.

Уряд намагається втримати баланс, обіцяючи у 2026 році зростання реальних доходів населення на 1–2% та помірне зростання ВВП (прогноз Германа Грефа — близько 1%). Це зростання буде нерівномірним: найбільше підвищення зарплат (на 10–20%) прогнозується в оборонно-промисловому комплексі, ІТ та будівництві. Водночас стабільність ОПК викликає сумніви. Так, Івановський 308-й авіазавод — критично важливе підприємство галузі — опинився на межі банкрутства з боргами майже 300 млн рублів після катастрофи Ан-22, причиною якої могла стати недбалість під час ремонту. Це демонструє, що навіть пріоритетне фінансування ОПК не гарантує його ефективності.

Будь-які прогнози на 2026 рік залишаються вразливими до зовнішніх чинників. Інформація про можливий 20-й пакет санкцій ЄС, який може зачепити атомну, сталеливарну та нафтову галузі, ставить під сумнів здатність уряду забезпечити заплановані доходи. Таким чином російська економіка функціонує у стані парадоксального балансу: її стабільність підтримується винятково воєнними витратами, що водночас призводить до збідніння населення, зростання боргового навантаження та поглиблення структурної залежності від вузького кола галузей, постійно вразливих до санкцій.

Розмова Мадуро з путіним: потенційна підготовка до втечі венесуельського диктатора

11 грудня путін провів телефонну розмову з венесуельським диктатором Ніколасом Мадуро. Вона відбулася на тлі спроб Дональда Трампа вирішити «венесуельське питання» та усунути Мадуро від влади. Відомо, що під час однієї з розмов американський президент пропонував венесуельському лідеру добровільно залишити країну. На початку грудня сенатор Марквейн Маллін уточнив, що йшлося про можливий виїзд «до росії або будь-якої іншої країни».

Офіційне повідомлення за підсумками розмови містило стандартні формулювання про стратегічне партнерство, солідарність і підтримку курсу уряду Мадуро. Втім, контекст подій свідчить про інше. Того ж дня білоруський диктатор алєксандр лукашенко прийняв у Мінську посла Венесуели в росії Хесуса Рафаеля Саласара Веласкеса, який прибув після зустрічі з Мадуро. Найімовірніше, ці контакти могли стосуватися погодження потенційного від’їзду венесуельського диктатора до Білорусі або росії.

Візит президента Індонезії до РФ

Ще однією важливою дипломатичною подією тижня став офіційний візит президента Індонезії Прабово Субіанто до росії та його зустріч із путіним. Хоча переговори мали формально робочий характер, окремі сигнали можуть вказувати на їхній зв’язок із переговорами довкола американського мирного плану.

Путін традиційно згадав про економічну співпрацю, атомну енергетику та військово-технічні питання. Водночас Субіанто наголосив на потребі «консультацій», не уточнюючи деталей. Варто нагадати, що у вересні під час виступу на 80-й сесії Генасамблеї ООН президент Індонезії заявив про готовність направити до 20 тисяч миротворців «будь-куди, де потрібно встановити мир», у тому числі в Україну.

Додатковим підтвердженням інтересу Джакарти стало інтерв’ю російського посла в Індонезії Сергєя Толчьонова, який повідомив, що індонезійська сторона цікавилася змістом «плану Трампа» напередодні візиту Субіанто до москви. Хоча прямої згоди з боку росії на розміщення миротворців немає, відсутність категоричного заперечення залишає таку можливість відкритою.

путін інтенсифікує фейкову кампанію про перемоги на фронті для тиску на США

Аналіз останніх публічних заяв вищого військово-політичного керівництва рф свідчить про зміну адресата пропагандистської кампанії. Якщо раніше перебільшені заяви про «перемоги» були спрямовані на внутрішню аудиторію та європейських партнерів України, то нині ключовим адресатом дедалі більше стає Дональд Трамп та його потенційна адміністрація.

Мета кремля — сформувати уявлення про неминучість втрати Україною територій і, відповідно, знизити мотивацію США до подальшої військової підтримки Києва. Показовою є безпрецедентна активність путіна: за останні 2,5 місяці він провів п’ять нарад щодо ситуації на фронті — найбільше з початку повномасштабного вторгнення.

Путін та начальник генштабу герасимов послідовно заявляють про «повну стратегічну ініціативу» зс рф, згадуючи нібито взяття Сіверська, контроль над південною частиною Мирнограда, просування у Сумській та Харківській областях. Кульмінацією стала заява про взяття Покровська (Красноармійська), який було названо «плацдармом для вирішення завдань СВО».

Втім, ці твердження спростовуються реальними діями Сил оборони України. Зокрема, ситуація навколо Куп’янська демонструє протилежне: українські підрозділи заблокували ворожий гарнізон, зачистили північно-західні околиці міста та взяли під вогневий контроль низку населених пунктів. Це прямо підриває наратив кремля про «неминучість» російської перемоги.

Саме тому москва посилює PR-складову, запрошуючи іноземних журналістів до «взятих» міст. Кінцева мета цієї кампанії — не військова, а геополітична: змусити майбутню адміністрацію США виходити з припущення, що територіальні вимоги росії вже є доконаним фактом.